Рішення № 31325391, 12.04.2013, Залізничний районний суд м. Сімферополя

Справа № 122/13287/13-ц

Провадження по справі 2/122/878/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2013 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді - Гоцкалюка В.Д.,

при секретарі - Рассомакіні А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» про визнання угоди недійсною, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Аваль Інвест» про визнання угоди від 23 квітня 2010 року недійсною, про стягнення відшкодування завданої матеріальної шкоди в сумі 38619 грн. 60 коп., про стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 23 квітня 2010 року між ним та ТОВ «Аваль Інвест» було укладено угоду №003405, згідно якої він був повинен отримати кредит в розмірі 125000 грн. на умовах програми «Інвест». Перед укладанням цієї угоди консультант пояснив йому умови, які необхідні для отримання грошей, тобто він повинен був сплатити на банківський рахунок відповідача суму 4375 грн. та отримати кредит в сумі 125000 грн. А далі виплачувати кредит на умовах близько 5 % річних. Він здійснив 28 щомісячних платежів. У визначений термін він не отримав грошей, і звернувся до ТОВ «Аваль Інвест». Неодноразово звертався з листами на адресу відповідача про надання йому інформації, проте йому ніхто нічого не повідомив. В порушенні кримінальної справи йому відмовлено. Вимушений звернутися до суду, оскільки вважає, що ця угода була укладена під впливом обману та застосуванням нечесної підприємницької практики, а тому просить позов задовольнити.

ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні. Додатково посилався на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в рішенні від 23 травня 2012 року по справі № 6-35цс12.

Представник ТОВ «Аваль Інвест» в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причин своєї неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" заборонено нечесну підприємницьку практику, яка включає, зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, стосовно основних характеристик продукції, таких як: її наявність, специфікація та ціна або спосіб розрахунку ціни чи наявність знижок або інших цінових переваг.

Згідно ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 цього Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

При цьому, відповідач створив складну багатоступінчату, двозначну, незрозумілу для споживача схему визначення одного лише права на отримання кредиту через механізми: сплати повних внесків, цілих чистих або половинних чистих внесків, накопичення внесків, пропозиції авансових внесків.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 230 ЦК України, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Абзац 3 пункту 7 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування умов такого договору споживачеві завдано збитків, вони мають бути відшкодовані в повному обсязі.

Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Так, кредитний договір (надання інформації перед укладанням його, його подальше виконання) підпадає під поняття договору, згідно з яким надається певна банківська послуга на отримання іншою стороною матеріальних благ, оскільки укладається між фізичною особою із споживчою метою з однієї сторони, і юридичною особою, яка надає подібні послуги у публічному порядку (невизначеному колу осіб) в ході здійснення нею підприємницької діяльності, з другої сторони.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Листом Національного Банку від 16.06.2007 р. N 40-117/2093-6134 Національний Банк додатково зауважив про необхідність застосування банками приписів ЗУ «Про захист прав споживачів» навіть і до видання постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Тобто цим листом НБУ зауважив банкам, що безумовне виконання ЗУ «Про захист прав споживачів» банки повинні були робити ще з 2005 року, а ця постанова має на меті лише встановлення єдиного порядку надання інформації при укладанні кредитних договорів. Тобто навіть і без її існуванні в обов'язку банків було застосування вищезазначеного закону при кредитуванні споживачів фінансових послуг.

Листом від 19.01.2006 р. N 18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів"»НБУ також націлив банки на виконання ЗУ «Про захист прав споживачів».

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, необхідне також якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору.

Судом встановлено, що 23 квітня 2010 року між позичальником ОСОБА_1 та ТОВ «Аваль Інвест» було укладено угоду №003405, згідно якої ОСОБА_1 повинен був отримати кредит в розмірі 125000 грн., тобто в ціну вартості товару, згідно умов Програми «Інвест». ОСОБА_1 умови даного договору та умови Програми «Інвест» виконав, сплативши реєстраційний платіж в розмірі 4375 грн., та 28 платежів по 1219 грн., укладений кредитний договір підпадає під силу дії приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, як вбачається з даного договору :

-споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

-споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;

-продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Оскільки, надання коштів за вказаним договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є банком; позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка набуває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукції, передбаченим ЗУ «Про захист прав споживачів», правовідносини, породження яких є метою договору, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Також встановлено, що відповідач ТОВ «Аваль Інвест» не виконав свого обов'язку за угодою, а саме не передав позивачу грошові кошти у сумі 125000 грн.

Умовами діяльності програми ТОВ «Аваль Інвест» передбачений порядок проведення розподільчих актів та порядок проведення розподільчого акту, згідно заяви-пропозиції. За змістом яких вбачається, що рішення про передачу позивачу товару залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем.

Суд вважає, що діяльність ТОВ «Аваль Інвест» вводить споживача в оману, оскільки програма ТОВ «Аваль Інвест» формується виключно на коштах учасників ТОВ «Аваль Інвест», без залучення коштів Товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками ТОВ «Аваль Інвест», в подальшому учасник програми ТОВ «Аваль Інвест», який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми.

При цьому, позивач сплачувала відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками програми ТОВ «Аваль Інвест».

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з цим позовом позивачка посилалась і на постанову Верховного Суду України від 23 травня 2012 року по цивільній справі №6-35цс12, за розглядом якої в порядку ст. 355, 360-2 - 360-7 ЦПК України визначено правову позицію такого змісту: «За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. Оскільки позивачка сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір - це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права позивачки, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману».

Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, то заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача сплачених коштів в розмірі 38619,6 грн. є цілком обґрунтованими.

Проте, вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди не ґрунтуються на законі виходячи із встановлених правовідносин, оскільки договірні правовідносини на які посилається в своєму позові ОСОБА_1, а це ст. 1046-1050 ЦК України не передбачають відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 61, 208, 209, 212 - 215, 218, 294, 296 ЦПК України, ст. ст. 215, 216, 230, 526, 530, 610, 611, 1046, ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд , -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати угоду № 003405 укладену між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» від 23 квітня 2010 року - недійсною.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» (код ЄДРПОУ 36456998) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2, виданий Залізничним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму, 21 квітня 1998 року, ідентифікаційний номер № НОМЕР_1) відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 38619 грн. 60 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» (код ЄДРПОУ 36456998) на користь держави судові витрати у справі в розмірі 386 грн. 19 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: