Ухвала суду № 31314119, 15.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2013 р. м. Київ К/800/2715/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012

у справі № 2а-7251/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн»

до Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012 задоволено частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн» (надалі - позивач, ТОВ «Камянка Глобал Вайн») до Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Бериславська МДПІ Херсонської області ДПС): визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000052310, від 08 червня 2012 року № 0000202310 та № 0000182310. В частині скасування податкового повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000042310 позивачу відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача виданих йому продавцем товару податкових накладних, видаткових накладних, первинних документів і сплата податку на додану вартість у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та збільшення валових витрат за результатами реального вчинення господарських операцій.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Камянка Глобал Вайн» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 13 лютого 2012 року № 75/231/36805359.

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 2 840 519,00 грн.; порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 798 899,00 грн., в тому числі: за жовтень, грудень 2010 року, січень-вересень 2011 року; порушення ст. 203, 215, 228, 602, 655, 656 Цивільного кодексу України в зв'язку з укладенням правочинів із ТОВ «Деюре Групп», ТОВ «Група Вектор», ТОВ «Вікторі», ТОВ «Альфа Транс Групп», ТОВ «Компанія РВК», ТОВ «СМТ-Будівництво», ПП «Валенсія 5», ТОВ «Айбіес Профіт», ТОВ «Продтовариш», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Зазначені порушення мотивовані тим, що деякі із вказаних вище контрагентів не знаходяться за юридичною адресою, за даними їхньої податкової звітності неможливо встановити наявність умов для ведення господарської діяльності; засновники та керівники підприємств-контрагентів не мають стосунку до фінансово-господарської діяльності підприємств та не мали наміру здійснювати підприємницьку діяльність. Крім того, позиція відповідача полягала в тому, що правочини за участю позивача та вищевказаних суб'єктів господарювання не спричинили реального настання юридичних наслідків, а тому є нікчемними. Наведене стало підставою для висновку податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та збільшення розміру валових витрат.

На підставі акта перевірки та рішення Державної податкової служби у Херсонській області про результати розгляду первинних скарг від 11 травня 2012 року № 2574/10/10-206 були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

01 жовтня 2010 року між ТОВ «Камянка Глобал Вайн» (покупець) та ПП «Валенсія-5» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 01/10/10, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує комплектуючі матеріали; поставка товару здійснюється транспортом покупця.

01 грудня 2010 року між ТОВ «Камянка Глобал Вайн» (покупець) та ТОВ «Айбіес Профіт» (продавець) укладено договір № 0021, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує теплообмінник та двигун для електронавантажувача.

01 січня 2011 року між ТОВ «Камянка Глобал Вайн» (покупець) та ТОВ «Продтовариш» (продавець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, визначеною в специфікації. Аналогічну угоду укладено 01.02.2011.

17 лютого 2011 року між позивачем, ТОВ «Продтовариш» та ТОВ «Група Вектор» укладено договір про переведення боргу, за умовами якого контрагента за договором ТОВ «Продтовариш» замінено на ТОВ «Група Вектор».

01 лютого 2011 року між ТОВ «Камянка Глобал Вайн» (покупець) та ТОВ «Компанія РВК» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 97, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, визначеною у специфікації. Аналогічні угоди укладено 01.06.2011, 01.07.2011, 01.08.2011 та 01.09.2011 із ТОВ «Альфа-Транс-Груп», 01.08.2011 із ТОВ «СМТ-Будівництво».

Поставка за вказаними договорами оформлена видатковими накладними. Продавцями виписані податкові накладні, оформлені належним чином на суму поставки, включаючи суми податку на додану вартість.

Розрахунки за товар проведені позивачем у повному обсязі шляхом перерахування на рахунки постачальників грошових коштів.

11 березня та 01 квітня 2011 року між ТОВ «Камянка Глобал Вайн» (покупець) та ТОВ «Вікторі» (постачальник) укладено договори поставки № 328 і № 26/1, відповідно до яких постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, визначеною у специфікації.

Крім того, ТОВ «Вікторі» за договором поставки від 01 квітня 2011 року № 26/2 поставило позивачу концентрат виноградного соку на суму 300 000,00 грн., у тому числі: податок на додану вартість - 50 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною та податковою накладною від 07 травня 2011 року.

Між ТОВ «Камянка Глобал Вайн» (покупець) та ТОВ «Вікторі» (постачальник) укладено також договори поставки від 01 червня 2011 року № 26/3, від 01 липня 2011 року № 26/4, від 01 серпня 2011 року № 26/5, від 01 вересня 2011 року № 26/6, на виконання яких ТОВ «Вікторі» поставило концентрат виноградного соку, етикетки, фільтри, картриджі, миючі засоби тощо на суму 2 907 411,18 грн., у тому числі: податок на додану вартість - 484 568,53 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними.

01 січня 2011 року між ТОВ «Камянка Глобал Вайн» (покупець) та ТОВ «Деюре Групп» (продавець) укладено договір поставки № 37, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, визначеною в специфікації.

Згідно договорів поставки від 01 лютого 2011 року № 64, 65, 66 ТОВ «Деюре Групп» поставило позивачу фільтри, картриджі, піддони, концентрат виноградного соку, що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними на загальну суму 286 219,20 грн., у тому числі: податок на додану вартість - 47 703,20 грн.

За поставлений товар позивач розрахувався частково шляхом перерахування на рахунки підприємств-контрагентів грошових коштів, частково шляхом видачі простих векселів, що підтверджується виписками банку, актами прийому-передачі векселів, векселями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт передачі товарів підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.212, т.3 а.с.436, 459, 462, 466, 469, 472, 475, 479), подорожніми листами (т. 3 а.с. 461, 465, 478-604), листами підприємств-контрагентів про фактичне здійснення господарських операцій (т. 2 а.с. 86-91, 93, 97, 99, 103).

Частина вартості придбаного товару віднесена позивачем до складу валових витрат на підставі норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», інша частина, починаючи з 01 січня 2011 року, - на підставі норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що набрав законної сили з 01.01.2011, визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здіснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням викладеного, використання придбаних товарів в межах звичайної господарської діяльності позивача підтверджується внутрішніми прибутковими накладними, актами списання товарно-матеріальних цінностей у виробництво (томи справи 8-10), протоколами випробувань, що підтверджує право ТОВ «Камянка Глобал Вайн» відносити витрати за вказаними договорами до витрат виробництва.

Судом першої інстанції встановлено, що на час укладання та виконання договорів зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали повну податкову правосуб'єктність.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 наведеної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Нормами ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із позицією суду першої інстанції, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданих йому продавцями товарів (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцям податку на додану вартість у складі ціни товару є достатніми підставами для формування податкового кредиту платника податку при реальному вчиненні господарських операцій.

Відсутність продавців за юридичною адресою, невідображення ними сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В світлі наведених рекомендацій колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка має індивідуальний характер відповідно до ст.61 Конституції України, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від інших осіб, ніж сторони за правочинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача. Відтак, вищенаведеним спростовується позиція колегії суддів апеляційної інстанції, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із вимогою позивача визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000042310.

Так, згідно рішення Державної податкової служби у Херсонській області про результати розгляду первинних скарг від 11 травня 2012 року № 2574/10/10-206 податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бериславському районі від 29 лютого 2012 року № 0000042310 скасовано в частині застосування штрафної санкції на суму 208 260,00 грн.

За приписом пп. 60.1.2 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

За таких підстав, податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2012 року № 0000042310 вважається відкликаним та не підлягає скасуванню в судовому порядку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, що прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі № 2а-7251/12/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М. З оригіналом згідно