Ухвала суду № 31312361, 14.05.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1327/4244/12 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І.

Провадження № 22-ц/783/2266/13 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.

Категорія 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої - судді: Берези В.І., суддів: Федоришина А.В., Штефаніци Ю.Г.,

при секретарі: Брикайло М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Степова» (далі ДП «Львіввугілля в ос. ВП «Шахта «Степова») та ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26.12.2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва та ушкодження здоров`я, -

в с т а н о в и л а:

оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» в користь ОСОБА_2 10000 грн. 00 коп. заподіяної моральної шкоди. Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» 107 грн. 30 коп. судового збору в дохід держави (одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ - 37983843, банк одержувача -ГУДК у Львівській обл., МФО- 825014, рахунок №31218206700019, код платежу -2203000). В решті вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржили позивач, ОСОБА_2, та відповідач, ДП «Львіввугілля» в ос. ВП «Шахта «Степова». Апелянт, ОСОБА_2, просить таке скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, стягнувши на його користь з відповідача 30000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. Апелянт, ДП «Львіввугілля» в ос. ВП «Шахта «Степова», просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

В апеляційній скарзі апелянт, ОСОБА_2, зазначає, що в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог рішення суду є незаконним та необгрунтованим. Мотивує тим, що внаслідок отриманого трудового каліцтва втратив працездатність на 45%, змушений був звільнитись з роботи за станом здоров`я, що унеможливлює його працевлаштування на даних роботах за спеціальністю. Відтак, розмір компенсації заподіяної моральної шкоди в сумі 30000 грн. 00 коп. є повністю обґрунтованим і справедливим.

В апеляційній скарзі апелянт, ДП «Львіввугілля» в ос. ВП «Шахта «Степова», зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не з`ясовано, в чому полягає шкода, та чим підтверджуються моральні страждання. Відсутній висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу, чи ЛКК, чи МСЕК про стрес, якого зазнав потерпілий. Вказує на необхідність застосування трьохмісячного строку позовної давності. Вважає, що судом необгрунтовано відхилено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи та залучення третьої особи - ВВД ФССНВВПЗ в м.Червонограді.

В судове засідання суду апеляційної інстанції з`явився представник позивача, уповноважений представник відповідача не з`явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, тому справу розглянуто у його відсутності, відповідно до ч.2 чт.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом 1982-1991 років позивач працював на шахті «Великомостівська» ДП «Львіввугілля» в шкідливих умовах праці, що стверджується копією трудової книжки, виданою на ім'я ОСОБА_2, 1961 року народження.

Згідно з актом про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 № 109 від 21.12.1990 року (а.с.8-9), з позивачем на шахті «Великомостівська» у зв'язку з обвалом породи стався нещасний випадок, що призвело до травми голови та лівого бедра.

З урахуванням медичної карти стаціонарного хворого, виданої Львівською обласною лікарнею відновного лікування № 3 неврологічного відділення, судом також встановлено, що позивач в періоди з: 04.03.2008 року по 20.03.2008 року, 04.05.2007 року по 18.05.2007 року, 18.07.2007 року по 08.08.2007 року, 29.10.2008 року по 18.11.2008 року, 30.03.2009 року по 14.04.2009 року, 31.08.2009 року по 14.09.2009 року, 15.01.2010 року по 29.01.2010 року, 05.07.2010 року по 28.07.2010 року, 06.07.2011 року по 22.07.2011 року проходив стаціонарне лікування з діагнозом: віддалені наслідки перенесеної ЧМТ (1990) у вигляді після травматичної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст. з лівобічною пірамідною недостатністю, наявністю гідроцефальних кризів, стійкою цефалгією, вестибулопатією, вираженим антено-вегетативним с-мом, симптоматичною артеріальною гіпертонією.

Згідно з довідкою міжрайонної профпаталогічної МСЕК серії ЛВА-2 № 014560 від 14.09.2006 року, позивачу з 12.09.2006 року було встановлено 40% втрати профпрацездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом, яке мало місце 20.12.1990 року. З 22.09.2009 року ОСОБА_2 встановлено 45% втрати профпрацездатності, що підтверджується довідкою МСЕК серії ЛВА-2 № 026836 від 22.09.2009 року.

Довідкою МСЕК серії 10 ААА № 013462 від 18.09.2012 року ОСОБА_2 в зв'язку з трудовим каліцтвом, при повторному огляді, встановлена стійка втрата професійної працездатності в 45 % та III група інвалідності пожиттєво, у зв'язку із трудовим каліцтвом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці останній отримав трудове каліцтво, що спричинило моральну шкоду.

З огляду на наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Вирішуючи про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, судом вірно застосовано ст.237-1 КЗпП, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Матеріалами справи підтверджується факт заподіяння позивачу моральних страждань.

Так, з довідок МСЕК (а.с.10,11) вбачається встановлення ОСОБА_2 з 14.09.2006 року ІІІ групи інвалідності та 40%, а згодом з 22.09.2009 року і 45% втрати працездатності.

Саме тяжкі і шкідливі умови праці зумовили виникнення у позивача професійного захворювання - трудового каліцтва.

Додатково слід зазначити, що судом вірно застосовано рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року, з роз`яснення якого вбачається, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Зі змісту цього рішення випливає те, що за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності, висновок МСЕК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди не вимагається.

З урахуванням вимог ст.ст. 147, 212 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов'язковим, такий оцінюється судом разом з іншими доказами та не має заздалегідь встановленого значення.

Відтак, взявши до уваги представленні позивачем та відповідачем документи, відомості про потерпілого, суд обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення судово-психологічної експертизи. А тому, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Щодо вимог відповідача про застосування трьохмісячного строку позовної давності до відповідних правовідносин, то такі є необґрунтованими та спростовуються п. 3 ч.1 ст.268 ЦК України, відповідно до якого позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Не є необхідним і залучення до участі в справі як третю особу Відділ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Червонограді. Така вимога відповідача обґрунтовано відхилена судом з огляду на те, що єдиною відповідальною особою за заподіяні моральні страждання позивача, а отже і відповідачем по справі, є власник або уповноважений ним орган (роботодавець) - ДП «Львіввугілля».

Задовольнивши частково позов, визначивши розмір грошової компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду в сумі 10000 грн. 00 коп., суд першої інстанції врахував глибину моральних страждань, отриманих позивачем внаслідок трудового каліцтва, ступінь вини, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з того, що позивач має серйозні порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, обумовленим наслідками травми, які призводять до обмеження життєдіяльності, втрати нормальних життєвих зв'язків.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром грошової компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду та вважає її справедливою.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.

Згідно зі ст.ст.10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 , ст. ст. 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційні скарги Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Степова» та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26.12.2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Береза В.І.

Судді: Федоришин А.В.

Штефаніца Ю.Г.