Ухвала суду № 31307569, 08.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2013 р. справа № 2а-0870/7627/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання:Стельмашової Я.А.,

представника позивача - Дерев'янко Ірини Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний Експрес" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ "Восточний Експрес" звернувся до адміністративного суду 20 вересня 2011 року з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення. Просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 року № 0001992302.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року позовні вимоги - задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 року № 0001992302. Стягнуто з Державного Бюджету на користь ТОВ "Восточний Експрес" судовий збір в розмірі 3,40грн. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідачем не доведено правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Докази (первинні документи), які надані в судове засідання свідчать про наявність господарських правовідносин з контрагентами, що спростовує доводи податкового органу про безтоварність операцій.

В апеляційній скарзі представник відповідача (податкового органу) просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог - відмовити. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що податковим органом проведено виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами перевірки прийнято акт від 28.02.2011 року № 27/23-2/30557359. У зв'язку з розглядом заперечень на вказаний акт перевірки було призначено позапланову виїзну перевірку з питань з'ясування обставин, які не були досліджені під час планової виїзної перевірки, за результатами якої також прийнято акт від 01.04.2011 року № 97/23-2/30557359. На підставі проведених перевірок (планової та позапланової) прийняте податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1602053грн. 75коп. Перевірками встановлені порушення позивачем ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 7 (пп7.4.1 п. 7.4 ) ЗУ «Про податок на додану вартість» при відносинах з контрагентами ТОВ «Жестен», ТОВ «Борістен», ТОВ «Цоколь». В результаті порушення позивачем вимог ст. 7 (пп7.4.1 п. 7.4 ) ЗУ «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість в сумі 1602053грн. 75коп.

Представник податкового органу в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, суду пояснив, що вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з додержанням вимог матеріального та процесуального права; перевезення продукції здійснювалося транспортом позивача. Документи були в повному обсязі надані суду та знаходяться в матеріалах справи. Дані документи свідчать про товарність поставок, тому висновки податкового органу про безтоварність операцій є необґрунтованими. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Вислухавши представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, судом першої інстанції встановлено, що податковим органом на підставі наказу № 51 від 01.07.2011 року, повідомлення № 630/10/23-2 від 21.01.2011 року та направлень № 81 від 01.02.2011 року та № 197 від 15.02,2011 року проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки прийнято акт № 27/23-2/30557359 від 28.02.2011 року. У зв'язку з розглядом заперечень на вказаний акт перевірки було призначено позапланову виїзну перевірку з питань з'ясування обставин, які не були досліджені під час планової виїзної перевірки, за результатами якої також прийнято акт № 97/23-2/30557359 від 01.04.2011 року, яким встановлено порушення позивачем вимог ст. 7 (пп. 7.2.3, 7.4.1, 7.4.5, 7.7.1) ЗУ «Про податок на додану вартість», а саме занижено податок на додану вартість на загальну суму 1281643,30грн. На підставі проведених перевірок (планової та позапланової) прийняте податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 року № 0001992302 на загальну суму 1602053грн.75коп. з урахуванням штрафних санкцій.

Також судом першої інстанції встановлено, та підтверджено матеріалами справи в суді апеляційної інстанції, що між позивачем ТОВ "Восточний Експрес" (покупцем) та ТОВ «Жестен», ТОВ «Борістен», ТОВ «Цоколь» (постачальники товару) укладені договори. Документи на перевезення від контрагентів-постачальників, з зазначенням в них видаткових накладних підприємств-постачальників у повному обсязі знаходяться у позивача, так як перевезення здійснювалося транспортом позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції до даних правовідносин правильно застосовані норми Конституції України, Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні», «Про податок на додану вартість», який діяв в період, що перевірявся.

Згідно пп. 7.2.6 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар і є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу пп. 7.4.1 п.7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1. п.7.7. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на підставі вищевказаної статті відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України підлягає сума, яка при її визначенні згідно з пп. 7.7.1 має від'ємне значення. Отже позивач діяв виключно на підставі ЗУ «Про податок на додану вартість», тому не повинно нести відповідальність за можливе порушення закону третіми особами.

Судом першої інстанції також встановлено, що на час укладення угод між позивачем та контрагентами ТОВ «Жестен», ТОВ «Борістен», ТОВ «Цоколь», останні знаходилися в державному реєстрі підприємств України та були платниками ПДВ.

Однак в акті перевірки податковий орган зазначив, що завдяки аналізу автоматичних баз даних ДПС в розрізі ДПА і Цивільного законодавства, відсутність контрагентів ТОВ «Жестен», ТОВ «Борістен», ТОВ «Цоколь» за юридичною адресою, ненадання ними первинних документів унеможливлює підтвердження формування у них валових доходів та валових витрат, тому податковий орган прийшов до висновку, що правочини зазначених контрагентів з позивачем ТОВ "Восточний Експрес" укладалися без наміру створення правових наслідків та є фіктивними та нікчемними. У позивача відсутня господарська діяльність, операції з контрагентами-постачальниками безтоварні і спрямовані на надання податкової вигоди для третіх осіб, а тому відсутнє право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Натомість твердження відповідача (податкового органу), що ТОВ «Жестен», ТОВ «Борістен», ТОВ «Цоколь» відсутні за юридичною адресою, вони не надали первинних документів, що унеможливлює підтвердження правомірності формування у них валового доходу та валових витрат, а тому їх правочини з позивачем укладалися без наміру створення правових наслідків у зв'язку з чим є фіктивними і нікчемними, тому у позивача відсутнє право на формування валових витрат та податкового кредиту - спростовується нормами законодавства України та практикою Європейського Суду.

В порядку ст. 9 (ч. 1, 2, 3) ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо вказано в законі). У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частина 3 цієї ж статті зазначає, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договори, укладені між позивачем та ТОВ «Жестен», ТОВ «Борістен», ТОВ «Цоколь» не дійсними судом не визнані, недійсність вказаних договорів прямо не встановлена законом. Господарські операції між позивачем та контрагентами (ТОВ «Жестен», ТОВ «Борістен», ТОВ «Цоколь») підтверджені видатковими накладними, податковими накладними, та іншими бухгалтерськими документами. Всі первинні бухгалтерські документи оформлені з дотриманням вимог нормативних актів.

Суд першої інстанції надав оцінку доводам представників сторін щодо наявності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами та дійшов висновку про помилковість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки. Висновок суду першої інстанції щодо товарності правовідносин між позивачем та його контрагентами співпадає з висновками колегії суддів апеляційної інстанції щодо наявності, реальності господарських операцій між вказаними особами.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

В силу ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (ч.1 ст. 19 Конституції України).

Чинне законодавство України та зокрема податкове законодавство не передбачають відповідальності платника податку за порушення податкового чи іншого законодавства, допущені його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це не тягне відповідальність та негативні наслідки для платника податків.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесенні до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Перелічені в акті перевірки юридичні особи на момент здійснення господарських операцій перебували в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва платників податку на додану вартість.

Отже колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного суду, що відсутні порушення, безпосередньо допущені позивачем при придбанні продукції.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Натомість Суд не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі «Булвес проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по ПДВ, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по ПДВ і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи ПДВ, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по ПДВ і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пені.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Правомірність рішень, дій відповідача не доведена.

Постановляючи ухвалу, суд також бере до уваги пп. 4.1.4 п. 4.1 ст.4 ПК України, згідно якої встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку, яка полягає в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, застосуванню підлягає закон, який трактується на користь платника податку.

Таким чином Суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального права, а повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм відповідну правову оцінку, правильно встановив характер спірних правовідносин і для їх вирішення правильно застосував норми матеріального права.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ч.1. ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восточний Експрес" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст.212 та ч.5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак