Ухвала суду № 31304724, 16.05.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А.Д., Чупікової В.В.

секретар Балацька-Геряк О.П.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх передставника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, на рішення Кіцманського районного суду від 5 березня 2013 року,

встановила:

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку недійсним.

Зазначав, що після смерті дружини він вирішив переїхати в с. Лашківку Кіцманського районного суду Чернівецької області. У 2007 році продав власну квартиру у м. Ризі, а кошти від її продажу в розмірі 55 тис. Євро перерахував на поточний рахунок, відкритий у ТОВ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_3, оскільки не мав паспорта громадянина України, які відповідач відмовився повернути.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 березня 2008 року стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 55 тис. Євро.

3 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 належну йому 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 Кіцманського району з метою приховати майно від кредитора.

Посилаючись на те, що зазначений договір є фіктивним, його вчинено без наміру створення правових наслідків, що ним обумовлені, ОСОБА_1 на підставі ст. 234 ЦК України просив визнати його недійсним.

Рішенням Кіцманського районного суду від 5 березня 2013 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити, провадження у справі закрити.

Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 після смерті дружини вирішив переїхати в с. Лашківку Кіцманського районного суду Чернівецької області. У 2007 році продав власну квартиру у м. Ризі, а кошти від її продажу в розмірі 55 тис. Євро перерахував на поточний рахунок, відкритий у ТОВ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_3, оскільки не мав паспорта громадянина України, які відповідач відмовився повернути.

Постановою органу дізнання Кіцманського РВ УМВС України у Чернівецькій області від 20 липня 2007 року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 березня 2008 року стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 55 тис. Євро.

3 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 Кіцманського району.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, укладаючи 3 серпня 2007 року договір дарування, відповідачі розуміли, що угода є фіктивною, оскільки реальної передачі у власність ОСОБА_4 частини будинку фактично не відбулося, а договір було вчинено з метою уникнення обов'язку ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 грошові кошти.

Такий висновок суду по суті є правильним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що спірний договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарував своїй дружині ОСОБА_4 частку житлового будинку, укладено відповідачем без наміру створення правових наслідків, а лише з метою уникнути обов'язку повернення йому коштів.

У справі встановлено, що з вимогами до ОСОБА_3 про повернення коштів та із заявою до Кіцманського районного відділу міліції позивач звертався у липні 2007 року - до укладення відповідачем у серпні 2007 року оспорюваного договору, тобто договір дарування було укладено відповідачами після пред'явлення до ОСОБА_3 вимог про повернення коштів.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Отже, договір дарування спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи, договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 є заінтересованою особою у справі і домагається відновлення порушеного договором його права, не вимагаючи повернення йому майна, яке є предметом договору. Зокрема, він вимагає повернення сторін до первісного стану з метою забезпечення повернення безпідставно отриманих ОСОБА_3 коштів, претензії про повернення яких були заявлені до укладення оспорюваного договору, й виконання рішення Кіцманського районного суду від 20 березня 2008 року .

Доводи апелянта про неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції обставини та мотиви укладення договору з'ясовані.

Твердження апелянта про те, що лише нотаріус, який посвідчував договір, міг підтвердити чи спростувати дійсні наміри сторін у договорі є надуманими.

Такі твердження ґрунтуються на припущеннях.

Та обставина, що спірний договір укладений, нотаріально посвідчений та здійснена його державна реєстрація до ухвалення рішення суду про стягнення з відповідача коштів, не є підставою для відмови в позові.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не встановлено інших обставин справи ніж ті, які були встановлені при попередньому розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції.

Проте під час нового розгляду справи суд не пов'язаний зі встановленими обставинами судовими рішеннями, які скасовано.

Як на правомірність укладення оспорюваного договору апелянт посилається на пред'явлення ОСОБА_1 позову про повернення 55 тис. Євро лише після укладення договору дарування.

Однак у справі встановлено, і це не спростовано належними доказами відповідачами, що з вимогами про повернення спірних коштів позивач до відповідача ОСОБА_3 звертався у липні 2007 року і саме з метою уникнути повернення йому коштів відповідачі уклали договір дарування.

Встановлено також, що на час предявлення позову та розгляду справи судове рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача 55 тис. Євро не виконано (т. 1, а.с.212).

В апеляційній скарзі йдеться про невідповідність висновків суду щодо наявності чи відсутності у позивача постійного місця проживання, однак, указане не є предметом спору у даній справі.

Необґрунтованими є і доводи апелянта про недоведеність позову та укладення договору дарування з додержанням вимог, встановлених частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203, ст. 717 ЦК України.

За встановлених судом першої інстанції обставин його висновок про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним є правильним.

На підтвердження доводів апеляційної скарги апелянт подав довідку Чернівецького обласного госпіталя для інвалідів Вітчизняної війни № 174 від 4 квітня 2013 року про перебування ОСОБА_3 на лікуванні з 18 березня 2013 року, проте дані обставини стосуються періоду після укладення оспорюваного договору.

Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повно з'ясованих обставин, з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Кіцманського районного суду від 5 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: