Рішення № 31298627, 16.05.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/791/1486/2013 Головуючий в І інстанції Францішко Ю.В.

Категорія: 20 Доповідач: Стародубець М.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року травня місяця «16» дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Стародубця М.П.Суддів:Воронцової Л.П., Ігнатенко П.Я.при секретарі:Прохоровій І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від « 20» березня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними,

В С Т А Н О В И Л А:

13 червня 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння недійсним.

Позивач зазначав, що 15 липня 2009 року уклав з відповідачем нотаріально посвідчений договір, за умовами якого він продав останньому домоволодіння по АДРЕСА_1.

На час укладання угоди він хворів, знаходився в депресивному стані з постійними больовими приступами та не усвідомлював у зв'язку з цим значення своїх дій.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати договір купівлі-продажу нерухомості недійсним внаслідок вчинення правочину дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

В процесі розгляду справи, 31 серпня 2012 року, позивач збільшив свої позовні вимоги, просив визнати з тих же правових підстав недійсним також укладений сторонами в один й той же день з раніше вказаним правочином договір купівлі-продажу земельної ділянки 0,0493га, що знаходиться за тією ж адресою, що й нерухомість.

8 листопада 2012 року позивач звернувся до суду із заявою про зміну та уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що йому на праві власності належали домоволодіння АДРЕСА_1, а також закріплена за ним приватизована земельна ділянка площею 0,0493га.

15 липня 2009 року він уклав з відповідачем два нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу цих об'єктів, за якими ОСОБА_5 став їх власником.

Оскільки на час укладання угод його дружина відмовилась від своєї згоди на продаж спільного майна, а набувач при цьому ввів його в оману та запевнив, що здійснить відчуження належного йому меншою за площею домоволодіння та земельної ділянки, на якій воно знаходиться, за цією ж адресою, тобто будуть здійсненні договори міни домоволодіннями і земельними ділянками, але цього останній не здійснив, просив суд визнати ці договори недійсними та повернути сторони у попередній стан без сплати відповідачу вказаних в правочинах сум відчуження об'єктів.

Рішенням від 20 березня 2013 року суд задовольнив позовні вимоги в повному об'ємі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції хибно витлумачив і застосував норми матеріального права, зібраним в справі доказам дав неправильну оцінку та постановив у зв'язку з цим незаконне рішення.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_7 просить її відхилити, а рішення суду, як законне й обґрунтоване, залишити без змін.

Заслухавши доповідача, і осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та визнаючи договори купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що ці правочини вчинено з порушенням закону, а також під впливом обману з боку набувача.

Однак, з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

З матеріалів справи видно, що позивач у порядку ст. 31 ЦПК України уточнив позовні вимоги, зокрема просив визнати договори купівлі-продажу недійсними з передбачених ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України підстав. Обґрунтовував підстави позову тим, що оспорювані ним угоди вчинено без згоди його дружини, яка є співвласником відчужуваних об'єктів, а також навмисного введення його в оману набувачем ОСОБА_5 щодо обставин, які мають суттєве значення для реалізації узгодженої ними угоди обміну домоволодіннями й земельними ділянками з виплатою грошової компенсації в різних їх вартості.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтвердив ці підстави позову, обґрунтованість яких перевірялись в порядку, визначеному процесуальним законом.

Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.

15 липня 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 уклали нотаріально посвідчений договір, за умовами якого останній купив та прийняв від продавця домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 224477 грн., які продавець отримав від покупця до підписання договору, що засвідчено в договорі особистими підписами сторін із зазначенням, що вони попередньо ознайомленні нотаріусом з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, діяли добровільно, розуміючи та усвідомлюючи значення своїх дій, які відповідають їх дійсним намірам щодо вчинення правочину, який, за їх уявленням, не суперечить законодавству України, розуміючи та усвідомлюючи значення, умови правочину та його правові наслідки для кожної із сторін, діючи при цьому не під впливом насильства та володіючи українською мовою.

В пункті 8 договору нотаріус зазначив, що дружина продавця ОСОБА_8 надала свою згоду на укладення цього правочину у вигляді окремо наданої заяви, справжність підпису в якій засвідчена іншим нотаріусом 7 липня 2009 року /а.с. 6/.

В день оформлення правочину щодо вказаного вище нерухомого майна ці ж сторони уклали другий нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 за 40801 грн. земельну ділянку площею 0,0493га за адресою вказаного вище домоволодіння з отриманням згоди дружини продавця, оформленої нотаріально, в якому також викладені та засвідчені підписами сторін попередження нотаріуса про правову природу правочину, умови та наслідки його укладання, суб'єктивне їх сприйняття та вчинення його без пороків волі учасників угоди /а.с. 29/.

3 квітня 2012 року продавець ОСОБА_6 видав заяву, справжність підпису в якій засвідчена нотаріусом, в якій зазначив, що діючи добровільно, без будь-якого тиску, обману, помилки, примусу чи тяжкої обставини, розуміючи та усвідомлюючи значення своїх дій, які відповідають його дійсним намірам, їх юридичні наслідки, повідомив про те, що він не має та не бути мати в майбутньому відносно ОСОБА_5 будь-яких претензій матеріального та нематеріального характеру щодо договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, посвідчених нотаріусом 15 липня 2009 року.

Додатково акцентував, що кошти за вказаними договорами отримані ним від покупця в повному обсязі, обов'язки останнім за вказаними право чинами виконані в повному обсязі /а.с. 38/.

Згідно Цивільному кодексу України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Посилаючись на вказані норми матеріального права, як на одну з підстав позову, позивач зазначив, що його дружина ОСОБА_8 на момент укладення ним оспорюваних правочинів відмовилася надати згоду на відчуження об'єктів, які є спільною власністю подружжя.

Другою підставою визнання правочинів недійсними позивач послався на вчинення їх під впливом обману, тобто з дефектом волі, що передбачено ст. 230 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ч.3 ст.203 цього ж Кодексу.

Аналізуючи всі вказані позивачем підстави позову в сукупності з наданими сторонами за правилами ст. ст. 10, 60 ЦПК України доказами, колегія суддів не вбачає підстав для визнання правочинів недійсними, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що 7 липня 2009 року ОСОБА_8, яка є дружиною позивача, видала заяву, підпис якої засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, в якій вона вказала, що як співвласник спільного майна подружжя надає згоду на відчуження шляхом продажу її чоловіком ОСОБА_6, або його представником, за ціною та на умовах за його розсудом, об'єктів нерухомого майна у вигляді домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0493га за цією ж адресою, право власності на які було набуто в період зареєстрованого з нею шлюбу /а.с. 37/.

До укладання її чоловіком 15 липня 2009 року правочинів вона цю заяву в порядку, визначеному законом, не відкликала, не скасувала, яку продавець за власним волевиявленням на свій розсуд використав при посвідченні договорів.

Доказів про те, що цим документом протиправно заволоділа інша особа, яка б використала його на свою користь, та в порушення прав кожного з подружжя, матеріали справи не містять. Не встановлено цього і при перегляді справи судом апеляційної інстанції.

Вказана обставина спростовує доводи позивача про визнання правочинів недійсними саме з цієї підстави.

Інші вказані позивачем в заяві обставини в їх сукупності, а саме: вчинення ним правочинів під впливом помилки, тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, ознак їх фіктивності та удаваності, які можуть бути самостійними підставами для визнання їх недійсними, вимоги щодо яких в цій справі не заявлено, він пов'язує з дефектом його волі, тобто вчинення правочинів під впливом омани.

Навмисне введення однією із сторін в оману іншої сторони щодо обставин, які мають істотне значення, на що посилається позивач, може бути підставою для визнання правочину недійсним за встановленими ст. 230 ЦК України правилами.

За приписом цієї правової норми визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідач у справі та набувач за правочинами як в суді першої, так і апеляційної інстанції заперечував про наявність у нього умислу на введення відчужувача об'єктів купівлі-продажу в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Позивач та його представники, на яких законом покладено обов'язок доказування, протилежного не довели, будь-яких допустимих доказів з цього приводу не надали. Їх твердження щодо факту обману зі сторони набувача майна розцінюється судом як припущення, на яких доказування ґрунтуватися не може.

Покази допитаних місцевим судом свідків наявності в діях чи бездіяльності з боку відповідача обману по відношенню до іншої сторони правочину, правових наслідків, прав та обов'язків сторін, не доводять.

Ці обставини та докази, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, залишилися поза увагою і оцінки суду першої інстанції.

Таким чином, суд поверхово та односторонньо дослідив обставини справи, зібраним допустимим та достовірним доказам у їх сукупності правової оцінки не дав та ухвалив у зв'язку з цим помилкове рішення через неправильне тлумачення й застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що постановлене у справі місцевим судом рішення не в повній мірі відповідає нормам процесуального права.

Згідно із ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Подана позивачем до суду заява, в якій він уточнив підстави позову та обґрунтував обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є змістовною та об'ємною як за стилем викладення певних позовних вимог, тлумачення більшості норм матеріального права щодо правової природи ряду правочинів, підстав їх недійсності, наслідків, так і суб'єктивною деталізацією відносин сторін, певних подій та фактів, які, за його твердженням, мали місце між ними та їх представниками протягом тривалого періоду часу.

В своєму рішенні суд майже повністю відтворив зміст цієї позовної заяви, описав вказані позивачем обставини та встановив факти, які виходять за межі позовних вимог, не відносяться до підстав позову в цій справі, які за процесуальним законодавством можуть мати преюдиціальне значення на випадок вирішення спору між цими ж сторонами в подальшому, що є неправильним та недопустимим.

На підставі ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 березня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: