Рішення № 31295539, 21.05.2013, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/1966/13

Номер провадження 22-ц/786/1931/2013 Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О.

Доповідач Антонов В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого: судді Антонова В.М.,

суддів: Мартєва С.Ю., Хіль Л.М.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного центру зайнятості, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Головного Управління Державної казначейської служби України у Полтавській області компенсацію моральної шкоди, завданої неправомірними діями Полтавського обласного центру зайнятості, у розмірі 5 000,00 грн., а також стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості на її користь витрати по сплаті судового збору у сумі 229,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2013 року визнано незаконними дії Полтавського ОЦЗ щодо відмови приєднати основну щорічну відпустку повної тривалості 30 календарних днів до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та призначити її з 22 жовтня 2011 року. Позивачка зазначала, що вказаними порушеннями їй завдано глибоких душевних страждань, оскільки перебуваючи у стані вагітності із загрозою передчасних пологів, повинна була відстоювати свої права у судовому порядку.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2013 року у позові ОСОБА_1 до Полтавського обласного центру зайнятості, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Судові витрати віднесено на користь держави.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник позивачки - ОСОБА_2, який посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зазначав, що суд першої інстанції в порушення норми статті 127 ЦПК України не направив на адресу позивачки копію ухвали про відкриття провадження по справі.

Також вказував, що розгляд справи відбувся без належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце слухання справи, що позбавило її можливості надати в судове засідання уточнення до позовної заяви з посиланням на правильні норми матеріального права та із зазначенням остаточного прохання до суду про стягнення компенсації моральної шкоди саме з роботодавця.

Посилається на те, що до суду першої інстанції поштою направлялися уточнення до позовної заяви, однак їх з невідомих причин не розглянуто.

Вважає, що зазначені порушення норм процесуального права вказують на упередженість суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу Полтавський обласний центр зайнятості просив її відхилити, а рішення залишити без змін.

Зазначає, що доводи представника позивачки про наявні процесуальні порушення під час розгляду справи не відповідають дійсності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Встановлено, що постановою Вищого Адміністративного суду України касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким визнано незаконними дії Полтавського обласного центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 приєднати основну щорічну відпустку повної тривалості 30 календарних днів до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та призначити її з 22 жовтня 2011 року. Зобов'язано Полтавський обласний центр зайнятості вчинити вказані дії.

Таким чином, встановлено, що Полтавським ОЦЗ було допущено порушення трудових прав ОСОБА_1

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин неможливо застосувати вимоги ст.1173 ЦК України, які зазначені підставою позовних вимог, оскільки зазначена норма права регулює відшкодування шкоди, завданої органом державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, а між позивачкою та Полтавським обласним центром зайнятості існували трудові правовідносини, тому до спірних правовідносин належить застосувати положення ст.237-1 КЗпП України. Тому районний суд прийшов до висновку, що моральна шкода ОСОБА_1 повинна відшкодовуватися роботодавцем, а у позові до ГУ Державної казначейської служби України у Полтавській області належить відмовити.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 ЦПК України Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаваних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Згідно з ч.1,3 ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При цьому, кожна особа виражає таке звернення відповідно до міри своєї правової освіти.

Стаття 213 ЦПК України визначає, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі зокрема питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

В розумінні цивільно-процесуального права підставу позову складають власне не норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин сторін (правова підстава позову), а зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, тобто юридичних фактів матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини (їх виникнення, зміну, припинення), та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

При цьому цивільний процесуальний закон не вимагає від позивача визначення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню (ст. 119 ЦПК України).

Відповідно до цієї процесуальної норми позивач зобов'язаний зазначити в позовній заяві фактичні обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження цих вимог.

Аналогічні положення містяться й у роз'ясненнях, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12.06.2009 року.

На виконання вимог ст.119 ЦПК України ОСОБА_3 у своїй позовній заяві зазначила фактичні обставини, які складають підставу позову, а саме про порушення її права незаконними діями Полтавського обласного центру зайнятості та обґрунтувала заподіяння їй моральних страждань.

Також позивачка зазначила відповідачами як ГУ Державної казначейської служби у Полтавській області, так і Полтавський обласний центр зайнятості, тому суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про неможливість вирішення питання про права та обов'язки останнього.

З урахуванням викладеного, районний суд необґрунтовано ототожнив свій обов'язок визначитися з характером правовідносин та здійснити правозастосування із формою викладу позивачем своїх вимог.

Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року N 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Цілісно проаналізувавши обставини справи, враховуючи, що порушення трудових прав ОСОБА_1 відбулося, коли остання перебувала у стані вагітності, про що було відомо роботодавцю, а також ту обставину, що відновлення порушеного права позивачки відбулося лише в судовому порядку майже через півтора роки, колегія суддів приходить до висновку, що розумним та справедливим буде відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.

Крім того, відповідно до п.6 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Встановлено, що ОСОБА_1 згідно квитанції №100422.423.1 від 14 лютого 2013 року оплатила позовну заяву судовим збором у розмірі 229,40 грн.

Разом з тим, згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про сплату судового збору» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та з іншими вимогами, що випливають із трудових відносин.

За змістом п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, позивачці належить повернути сплачену нею суму судового збору.

Згідно ч.2 ст.88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що хї понесли пропорційно до задвоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки ціна позову складала 5 000,00 грн., а розмір компенсації, яку належить стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості, складає 1 000,00 грн. (20% від ціни: 2 000,00грн.Х100%/5 000,00 грн.), то з Полтавського обласного центру зайнятості на користь держави належить присудити 45,88 грн. судових витрат (229,40 грн.Х20%/100%).

З урахуванням викладеного, оскільки місцевий суд ухвалив рішення на підставі неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення районного суду необхідно скасувати і постановити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303,304,307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому обліковуються кошти Полтавського обласного центру зайнятості.

Повернути ОСОБА_1 суму судовий збір у розмірі 229,40 грн., сплачений відповідно до квитанції №100422.423.1 від 14 лютого 2013 року до УДКСУ у м. Полтаві, р/р 31216206700005, код отримувача 38019510, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області.

Стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості на користь держави 45,88 грн. судового збору, шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому обліковуються кошти Полтавського обласного центру зайнятості.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ В.М. Антонов

СУДДІ: /підпис/ С.Ю. Мартєв

/підпис/ Л.М. Хіль

ЗГІДНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області В.М. Антонов