Рішення № 31294551, 15.05.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року Справа № 925/149/13-г

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Курченко Н.М., при секретарі - Лавріненко С.І., за участю представника відповідача - Ярмолінський Ю.В., за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ", м.Київ до приватного сільськогосподарського підприємства "Веселий Хутір", с.Веселий Хутір, Чорнобаївського району Черкаської області про стягнення 352157,74 грн., -

ВСТАНОВИВ :

31 січня 2013 року до господарського суду Черкаської області подано позовну заяву, у якій ТОВ "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" (далі - позивач) просить стягнути з ПСП "Веселий Хутір" (далі - відповідач) 352157,74 грн., у тому числі: 194560,00 грн. основного боргу з оплати за поставлений товар, 78981,23 грн. договірних 30% річних, 151,09 грн. інфляційних, 39553,42 грн. договірної пені та 38912,00 грн. договірного штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 12.08.2011 року №25-08-2011ЛБ (далі - Договір) позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 503200,00 грн., однак останній його вартість у встановлені договором строки сплатив не у повному обсязі, що встановлено рішенням господарського суду Черкаської області від 06 березня 2012 року у справі №06/5026/95/2012, яке набрало законної сили, тому позивач просить стягнути з відповідача залишок не стягнутої судом суми основного боргу, договірні штрафні санкції, інфляційні, договірні проценти, нараховані за порушення виконання грошових зобов'язань.

У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позову, посилаючись на те, що розмір суми боргу позивач обґрунтовує лише посиланням на рішення господарського суду у справі №06/5026/95/2012, однак на підтвердження суми основного боргу не надав документів, які передбачені умовами договору. Вважає безпідставним нарахування інфляційних, процентів річних та пені на суму боргу, яка була стягнута у справі №06/5026/95/2012, також заперечує проти стягнення інфляційних, процентів річних та пені, що нараховані позивачем на суму боргу 194560,00 грн., оскільки відсутня вина відповідача у несплаті цього боргу, рахунки відповідача були арештовані органом державної виконавчої служби (далі скорочено - ДВС) при виконанні рішення суду у справі №06/5026/95/2012 та у зв'язку із порушенням за заявою позивача справи про банкрутство відповідача. Просить вийти за межі позовних вимог і в порядку ч.1 ст.83 ГПК України визнати недійсним договір від 12.08.2011 року №25-08-2011ЛБ з підстав невідповідності його закону, зокрема, ст.ст.526, 625 ЦК України та повністю відмовити у позові.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із неявкою представників сторін та неподанням витребуваних судом доказів.

У клопотанні від 04.03.2013 року, яке подане до господарського суду 01.04.2013 року, представник позивача вказав на сплату відповідачем в процесі судового розгляду справи про банкрутство 194560,00 грн. основного боргу, що свідчить про безпідставність його клопотань та заяв щодо недійсності договору, тому просить припинити провадження у справі в частині стягнення 194560,00 грн. основного боргу та стягнути з відповідача 78981,23 грн. договірних 30% річних, 151,09 грн. інфляційних нарахувань, 39553,42 грн. договірної пені, 38912,00 грн. договірного штрафу та 5350,00 грн. адвокатських витрат. Також просить розглянути спір за наявними та додатково наданими документами, без участі представника позивача.

У доповненні до відзиву на позовну заяву від 09.04.2013 року відповідач виклав додаткові заперечення проти позову заяву, зокрема, вказав, що сума основного боргу 194560,00 грн. відповідачем сплачена; розрахунки позивача є невірними; позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження того, що видаткові накладні, оформлені саме на підставі договору купівлі-продажу №25-08-2011ЛБ, у цих накладних зазначені інші підстави, а саме - рахунок-фактура №ЛБ/16/3-034 від 12.08.2011 року; позивач не надав правовстановлюючі документи на товарно-матеріальні цінності, зазначені у накладних; оскільки основне зобов'язання відповідачем виконане, відсутні правові підстави для стягнення штрафних санкцій, річних та інфляційних; також просить зменшити розмір неустойки та вийти за межі позовних вимог і визнати спірний договір недійсним.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 квітня 2013 року зупинено провадження у справі до розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 20.03.2013 року.

У письмових поясненнях від 12.04.2013 року позивач вказав, що надає витребувані судом видаткові накладні та довідку про взаємовідносини, а також послався на рішення суду у справі №06/5026/95/2012, яким встановлені факт продажу товару по Договору та його вартість.

07 травня 2013 року до суду надійшло клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі з посиланням на те, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2013 року залишено без розгляду апеляційну скаргу ПАТ "Велика Бурімка" на ухвалу господарського суду Черкаської області від 20.03.2013 року, отже усунуті обставини, що зумовили зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 07 травня 2013 року задоволено клопотання представника позивача, відповідно до ч.3 ст.79 ГПК України провадження у справі поновлено, призначено розгляд справи на 15 травня 2013 року, явку представників сторін визначено на їх розсуд.

Представник позивача направив клопотання від 13.05.2013 року, у якому вказав на неможливість явки у судове засідання з поважних причин, тому просить розглянути справу без його участі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача подав клопотання від 08.05.2013 року про зупинення провадження у справі до розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ПАТ "Велика Бурімка" на ухвалу господарського суду у даній справі від 20.03.2013 року. Зазначене клопотання представника відповідача надійшло до господарського суду 15.05.2013 року.

Клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі задоволено судом.

Клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відхилено судом.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву та доповненнях до нього, просив відмовити у позові повністю, спростовуючи доводи позивача доказував, що товарні накладні, на підставі яких відповідач отримав товар, не пов'язані з договором купівлі-продажу, на який посилається позивач; позивач не виконав свої зобов'язання щодо кількості поставки товару згідно додатків до договору, про які позивач не вказав, отже у зв'язку з простроченням позивачем виконання зобов'язань поставки, прострочення оплати у відповідача не настає; у відповідача відсутня вина у невиконанні зобов'язань з оплати за конкретну партію товару, оскільки рахунки відповідача були арештовані органом ДВС при виконанні рішення господарського суду у справі №06/5026/95/2012, прийнятого на користь позивача; за заявою позивача була порушена справа про банкрутство відповідача та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, у період дії якого штрафні санкції не нараховуються; умови пункту 8.6 Договору, на підставі якого нараховані 30% річних, є недійсним, оскільки передбачає нарахування згідно зі ст.625 ЦК України процентів за користування коштами, що не відповідає змісту вказаної норми та правовій природі процентів за користування чужими коштами.

Згідно ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, судом встановлені наступні обставини.

12 серпня 2012 року позивач (продавець за Договором) та відповідач (покупець а Договором) уклали Договір №25-08-2011ЛБ купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу, який визначає умови купівлі-продажу насіння (далі - товар) на умовах відстрочення платежу.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 Договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного Договору, які є його невід'ємною частиною. Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною.

Згідно розділу 3 Договору товар може передаватись покупцю партіями. Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Відповідно п.5.2 Договору товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

У пункті 5.3 Договору сторони обумовили оплату товару наступним чином:

- 20% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 10 вересня 2011 року;

- 80% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 01 серпня 2012 року.

Згідно п.6.1 Договору покупець зобов'язаний при перерахуванні коштів обов'язково вказувати у платіжному дорученні номер і дату укладення даного Договору. У випадку відсутності в платіжному дорученні цих реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов'язань покупця.

Відповідно до п.8.2 Договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно п.8.3 Договору сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється протягом п'яти років.

У пункті 8.4 Договору сторони встановили, що покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Пунктом 8.6 Договору встановлено, що сторони, згідно п.2 ст.625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

На виконання умов Договору позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 503 200,00 грн., що позивач підтверджує видатковими накладними №ЛБ/16-0035 від 25.08.2011 року на суму 103200,00 грн. (підстава - рахунок-фактура №ЛБ/16/3-037 від 12.08.2011 р.), №ЛБ/16-0044 від 22.09.2011 року на суму 192000,00 грн. (підстава - рахунок-фактура №ЛБ/16/3-034 від 12.08.2011 р.) та №ЛБ/16-0046 від 26.09.2011 року на суму 208000,00 грн. (підстава - рахунок-фактура №ЛБ/16/3-034 від 12.08.2011 р.), та податковими накладними від 25.08.2011 року №50/16 на суму 103200,00 грн. (підстава - договір поставки від 12.08.2011 р. №25-08-2011), від 25.08.2011 року №48/16 на суму 9900,99 грн. (підстава - договір поставки від 12.08.2011 р. №25-08-2011), від 01.09.2011 р. №53/16 на суму 14851,49 грн. (підстава - договір поставки від 12.08.2011 р. №25-08-2011), від 22.09.2011 року №62/16 на суму 192000,00 грн. (підстава - договір поставки від 12.08.2011 р. №25-08-2011), від 26.09.2011 року №63/16 на суму 183247,52 грн. (підстава - договір поставки від 12.08.2011 р. №25-08-2011).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 06 березня 2012 року у справі №06/5026/95/2012, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач повністю виконав умови договору, здійснив поставку товару по видаткових накладних №ЛБ/16-0035 від 25.08.2011, №ЛБ/16-0044 від 22.09.2011, №ЛБ/16-0046 від 26.09.2011 на загальну суму 503200,00 грн. Відповідач прийняв товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних. Накладні підписані уповноваженим представником відповідача. Відповідач у строк до 10 вересня 2011 року (п.5.3 Договору) повинен був оплатити на користь позивача 100640,00грн., але свої зобов'язання по договору належним чином не виконав. Оплату отриманого товару провів частково в сумі - 24752,48 грн. Згідно розрахунку позивача недоплата становить - 75 887,52 грн.

Вказаним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з ПСП "Веселий Хутір" на користь ТОВ "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" - 75 887,52 грн. боргу, 7 974,40 грн. 30 % річних, 4 124,96 грн. пені, 151,78 грн. інфляційних, 1762,66 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог в сумі 15177,50 грн. (штраф) відмовлено.

В ході примусового виконання рішення господарського суду у справі №06/5026/95/2012, органом ДВС позивачу перераховано: 9690,62 грн. платіжним дорученням №U1189144 від 14.08.2012 року; 54493,08 грн. платіжним дорученням №U16334 від 11.01.2013 року та 25717,73 грн. платіжним дорученням №U16604 від 14.01.2013 року, а всього: 89901,43 грн.

Платіжним дорученням №16 від 16.01.2013 року відповідач сплатив позивачу 208000,00 грн. з призначенням платежу "за насіння пшениці згідно накл.№ЛБ/16-0046 від 26.09.2011р. без ПДВ".

Таким чином, на дату звернення позивача до господарського суду з цим позовом, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати за проданий по Договору товар становила 194560,00 грн. (503 200,00 грн. сума, на яку продано товару, - 24752,48 грн., сплачено - 75 887,52 грн. стягнуто за рішенням суду у справі №06/5026/95/2012 - 208000,00 грн., сплачено 16.01.2013 року).

Після подання позовної заяви, 01 лютого 2013 року відповідач сплатив позивачу 194560,00 грн. з призначенням платежу: "за насіння оз. пшениці, зг. накладної ЛБ/16-044 від 22.09.2011, без ПДВ", що підтверджується банківською випискою від 01.02.2013 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04 лютого 2013 року у справі №5026/1664/2012, яка набрала законної сили, припинено провадження у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" до приватного сільськогосподарського підприємства "Веселий Хутір" про визнання банкрутом. Визнано боржника таким, що може продовжити свою підприємницьку діяльність. Скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 листопада 2012 року. Скасовано арешт, накладений ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 листопада 2012 року, на все майно та кошти на рахунках боржника.

У вказаній ухвалі зазначено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 09.11.2012 року на підставі ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порушено провадження у справі про банкрутство приватного сільськогосподарського підприємства "Веселий Хутір" (відповідач у даній справі). Ухвалою від 29.11.2012 припинено провадження у справі, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою від 09.11.2012, скасовано арешт, накладений ухвалою від 09.11.2012, на все майно та кошти на рахунках боржника, скасовано процедуру розпорядження майном боржника, введену ухвалою від 09.11.2012. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 ухвалу господарського суду Черкаської області від 29.11.2012 скасовано, а справу повернуто до господарського суду. Виходячи із змісту мотивувальної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2012, справа повернута до господарського суду для її розгляду на стадії підготовчого засідання. Як вбачається із заяви про порушення справи про банкрутство загальна заборгованість боржника на день звернення ініціюючого кредитора - ТОВ "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" (позивач у даній справі) становила 883166,83 грн. Станом на 04.02.2013, тобто на день проведення підготовчого засідання, боржник сплатив наявну перед кредитором заборгованість у сумі 883166,83 грн. Різниця між наявною заборгованістю боржника на день звернення ініціюючого кредитора з заявою про порушення провадження у справі до суду (883166,83 грн.) та сплачена боржником сума на день проведення підготовчого засідання (1152082,14 грн.) становить 268 915,31 грн. Як пояснив представник боржника, до вказаної суми входять виконавчий збір та інші суми у зведеному виконавчому провадженні.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом спору у справі є стягнення грошової суми боргу з оплати за поставлений товар та сум, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, а саме: договірних процентів річних, інфляційне збільшення суми боргу, пені та штрафу.

Сторони спірних правовідносин являються суб'єктами господарювання, зобов'язання, що виникли між ними, суд вважає господарськими договірними у сфері господарсько-торговельної діяльності. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами, у тому числі, договорами купівлі-продажу (ч.4 ст.263 Господарського кодексу України, далі скорочено - ГК України).

З огляду на зміст, укладеного сторонами договору, на який позивач посилається, як на підставу зобов'язань сторін, суд вважає його господарським договором купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу.

Господарські договори укладаються за правилами встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст.ст.173, 179, 263 ГК України).

За договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві). А покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплати за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

З вищенаведених доказів у справі вбачається, що на виконання умов Договору, позивач передав відповідачеві товар (насіння), який відповідач прийняв без заперечень, однак у встановлений Договором строк, не сплатив за нього, обумовлену грошову суму.

Згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Такими фактами у даній справі є факти, встановлені рішенням господарського суду Черкаської області від 06 березня 2012 року у справі №06/5026/95/2012 щодо продажу відповідачу товару по Договору на загальну суму 503200,00 грн. та наявності заборгованості в сумі 75 887,52 грн., яка повинна була бути сплачена до 10.09.2011 року (п.5.3 Договору).

З решти суми вартості переданого товару - 402560,00 грн. (80% згідно п.5.3 договору строк оплати до 01.08.2012 року), відповідач сплатив 208000,00 грн. - 16 січня 2013 року.

Отже на дату звернення до господарського суду з цим позовом заборгованість відповідача перед позивачем з оплати за проданий по Договору товар становила 194560,00 грн.

01 лютого 2013 року, тобто після подання позовної заяви до господарського суду, відповідач сплатив позивачу 194560,00 грн. Отже вказаний борг існував на дату звернення до суду, але припинив існування в процесі розгляду справи у суді. Тому клопотання позивача про припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог суд вважає обґрунтованим, підлягаючим задоволенню. При цьому суд враховує правові позиції Вищого господарського суду України (ВГСУ), викладені у п.4.4 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Таким чином, з позовних вимог про стягнення 194560,00 грн. основного боргу з оплати за товар провадження у справі підлягає припиненню на підставі ч.1 п.1-1 ст.80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Доводи представників відповідача про те, що товарні накладні, на підставі яких відповідачу переданий позивачем товар, не пов'язані з Договором, на який посилається позивач, суд вважає такими, що не відповідають встановленим фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам, а також фактам, встановленим, рішенням господарського суду Черкаської області від 06 березня 2012 року у справі №06/5026/95/2012, яке набрало законної сили.

Стосовно позовних вимог про стягнення договірної пені та договірного штрафу, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання, суд виходить з наступного.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч.2 ст.193, ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України).

Відповідно до ч.2 ст.217 ГК України одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язань як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.232 ГК України.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України. Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. Згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству.

Отже, передбачена сторонами у Договорі умова про застосування пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання не суперечить закону.

У Договорі сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного Договору. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється протягом п'яти років. Покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Пеня в сумі 39553,42 грн. позивачем нарахована із обмеженням подвійною обліковою ставкою НБУ наступним чином: 2121,12 грн. від суми заборгованості 75887,52 грн. за період з 17.01.2012 року по 22.03.2012 року (по 16.01.2012 року пеня стягнута рішенням суду у справі №06/5026/92/2012); 9324,81 грн. від суми заборгованості 75887,52 грн. за період з 23.03.2012 року по 15.01.2013 року; 27627,75 грн. від суми заборгованості 402560,00 грн. за період з 02.08.2012 року по 15.01.2013 року; 479,74 грн. від суми заборгованості 194560,00 грн. за період з 16.01.2013 по 21.01.2013 року.

Штраф у розмірі 20%, що становить в сумі 38912,00 грн. з розрахунку: 194560,00грн. (сума боргу на дату подання позову) х 20%, нарахований позивачем згідно п.8.4 Договору.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивач вправі нарахувати договірні пеню та штраф за прострочення виконання грошових зобов'язань.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.82, ст.111-28 ГПК України, судом враховані висновки Верховного Суду України (ВСУ) щодо можливості одночасного стягнення договірного штрафу та пені, які викладені у постанові від 27 квітня 2012 року у справі №06/5026/1052/2011.

Однак, як вбачається з вищенаведених обставин справи, господарським судом Черкаської області 09.11.2012 року відносно відповідача було порушено провадження у справі про його банкрутство та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, провадження у якій припинено 04.02.2013 року.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі скорочено - ЗУ "Про банкрутство…") мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною четвертою ст. 12 ЗУ "Про банкрутство..." встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим ч. 4 ст. 12 ЗУ "Про банкрутство…", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту ЗУ "Про банкрутство…", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Отже, протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч.3 ст.82, ст.111-28 ГПК України, судом враховані висновки Верховного Суду України щодо застосування мораторію на нарахування неустойки (штрафу, пені), які викладені у постанові від 12 березня 2013 року у справі №29/5005/16170/2011.

Таким чином, доводи відповідача про те, що у період дії мораторію не підлягають нарахуванню пеня та штраф відповідають чинному законодавству та встановленим обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що договірні штраф та пеня позивачем нараховані у тому числі за період, у який діяв мораторій, введений ухвалою господарського суду Черкаської області від 09.11.2012 року у справі про банкрутство відповідача №04/5026/1664/2012. Строк дії цього мораторію припинений, з припиненням 04.02.2013 року провадження у справі про банкрутство відповідача.

Отже відповідно до зазначених норм законодавства та правових позицій Верховного Суду України, пеня та штраф не нараховуються за період прострочення виконання грошових зобов'язань з 09.11.2012 року по 04.02.2013 року, тобто у період дії вищевказаного мораторію.

З врахуванням зазначених обставин, вищенаведений розрахунок пені позивача підлягає коригуванню наступним чином: за період прострочення з 23.03.2012 року по 08.11.2012 року від суми боргу 75887,52 грн. пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, становить 7184,43 грн., замість нарахованих 9324,81 грн.; за період прострочення з 02.08.2012 року по 08.11.2012 року від суми боргу 402560,00 грн. пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, становить 16333,38 грн., замість нарахованих 27627,75 грн. Пеня в сумі 479,74 грн. нарахована за період з 16.01.2013 року по 21.01.2013, тобто у період дії мораторію.

Отже з вищенаведених підстав позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 25638,93 грн., з розрахунку: 2121,12 грн. + 7184,43 грн. +16333,38 грн.

Заявлена до стягнення сума 38912,00 грн. договірного штрафу у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, нарахована у період дії мораторію, тому стягненню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не довів обставини, на які він посилався, як на такі, що дають підстави для зменшення відповідно до ст.233 ГК України розміру штрафних санкцій. Тому з підстав, передбачених ст.233 ГК України, суд не зменшує розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Посилання відповідача на відсутність його вини у порушенні зобов'язання суд вважає безпідставним і вважає доведеними підстави для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання з врахуванням наведених обставин щодо припинення їх нарахування у період дії мораторію. Судом не встановлено, передбачених ст.219 ГК України, обставин, які б давали підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання грошових зобов'язань. Суд вважає недоведеними обставини, на які посилався відповідач, щодо відсутності прострочення боржника внаслідок прострочення кредитора, оскільки договір та додатки до нього, на які посилався представник відповідача, не містять строків поставки відповідної партії товару.

Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач здійснив розрахунок інфляційних нарахувань за період з 17.01.2012 року по 30.05.2012 року в сумі 151,09 грн. від суми заборгованості 75887,52 грн. За інший період прострочення позивачем не нарахована сума інфляційного збільшення суми боргу, що є його правом. Отже позовні вимоги про стягнення інфляційного збільшення суми боргу на 151,09 грн. підлягають задоволенню.

У Договорі сторони, згідно п.2 ст.625 ЦК України, дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Договірні 30 процентів річних в загальній сумі 78981,23 грн. розраховані позивачем наступним чином: 22766,26 грн. від суми заборгованості 75887,52 грн. за період з 17.01.2012 року по 15.01.2013 року; 55255,50 грн. від суми заборгованості 402560,00 грн. за період з 02.08.2012 року по 15.01.2013 року; 959,47 грн. від суми заборгованості 194560,00 грн. за період з 16.01.203 року по 21.01.2013 року.

З огляду на зміст п.8.6 Договору, на підставі якого позивач нарахував 30% річних, суд відмовляє у задоволенні зазначеної позовної вимоги, оскільки позивач фактично застосував 30% річних за користування коштами продавця, що не відповідає змісту ст.625 ЦК України, на яку послались сторони у Договорі, як на підставу застосування цих процентів. Користування чужими коштами та відповідальність у договорі купівлі-продажу у разі прострочення оплати товару у виді сплати процентів на користування чужими коштами мають іншу правову природу.

Так, відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до ч.3 ст.692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами.

Виходячи із положень ст.625 ЦК України, на яку сторони послались у Договорі, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Не має юридичного значення для застосування ст.625 ЦК України і наявність мораторію на задоволення вимог кредиторів.

З вищенаведених обставин справи вбачається, що відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань. Зазначені позивачем у розрахунку період прострочення та прострочена сума відповідають фактичним обставинам справи.

Однак, з огляду на наведені норми законодавства, встановлені фактичні обставини справи, суд вважає, що зазначені у п.8.6 Договору 30% не підлягають застосуванню в розумінні ст.625 ЦК України, на яку посилання у цьому пункті Договору, як на правову підставу застосування цих процентів. Тому суд приходить до висновку, що відповідно до ст.625 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, що згідно з наведеними позивачем прострочених сум та періодів прострочення становить 7898, 12 грн.

При цьому судом, відповідно до ст.ст.82, 111-28 ГПК України враховані висновки Верховного Суду України, які викладені у рішенні від 04 липня 2011 року у справі №13/210/10 щодо застосування ст.625 ЦК України.

Доводи відповідача про те, що на суму боргу, що стягнута по рішенню суду, не нараховуються інфляційні, проценти річних, пеня не відповідають вищенаведеній правовій позиції ВСУ, яка згідно зі ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою.

З огляду на наведені норми законодавства та докази, наявні у справі, суд вважає доведеним право позивача на стягнення з відповідача 7898, 12 грн. 3% річних, 151,09 грн. інфляційних нарахувань, 25638,93 грн. пені.

Вимогу відповідача про визнання господарським судом недійсним Договору в порядку ч.1 ст.83 ГПК України, суд вважає такою, що не відповідає встановленим фактичним обставинам справи. Посилання відповідача на відсутність правовстановлювальних документів на проданий товар, відповідно, відсутність у позивача прав на його продаж, не відповідає наявним у справі доказам щодо передачі товару відповідачу, який ним прийнятий. При цьому відповідач не навів, які саме документи разом з товаром зобов'язаний був передати йому позивач, як продавець цього товару. Суд не вбачає, встановлених законом, правових підстав для визнання Договору недійсним.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача, пропорційно розміру задоволених вимог, понесені останнім витрати на сплату судового збору в сумі 3423,72 грн. При цьому сплата відповідачем суми основного боргу в ході розгляду справи врахована при відшкодуванні судового збору на користь позивача.

Разом з цим, суд відмовляє позивачу у клопотанні про відшкодування з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України до судових витрат відносяться витрати на оплату послуг адвоката. Отже, виходячи із припису вказаної норми, витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені стороною саме адвокату, на підставі укладеного з ним договору, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження надання послуг адвокатом до позовної заяви додано: копію договору №12/2013 про надання адвокатських (правових) послуг від 21.01.2013, укладеного ТОВ "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" та фізичною особою-підприємцем Бонтлаб Василем Васильовичем; акт здачі-приймання виконаних робіт від 28.01.2013, підписаний цими ж сторонами; копію Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Бонтлаб Василя Васильовича; копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3280 Бонтлаб В.В.; копію посвідчення адвоката Бонтлаб В.В.; копію платіжного доручення №706 від 22.01.2013, по якому ТОВ "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" перерахувало на рахунок ФОП Бонтлаб В.В. кошти в сумі 5350,00 грн.

Таким чином, договір про надання адвокатських (правових) послуг від 21.01.2013 укладений не з адвокатом, а із фізичною особою-підприємцем і приєднання копії Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката Бонтлаб В.В., сторону договору не змінює. Окрім цього, адвокат Бонтлаб В.В. не був присутнім у жодному із судових засідань.

Керуючись ст.49, п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Веселий Хутір" (19923, Черкаська область, Чорнобаївський район, с. Веселий Хутір, вул. Радгоспна, 13, ідентифікаційний код 32402645) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А, ідентифікаційний код 35076670) - 7898, 12 грн. 3% річних, 151,09 грн. інфляційних нарахувань, 25638,93 грн. пені та 3423,72 грн. судового збору.

Відмовити у решті позовних вимог щодо стягнення пені, штрафу, процентів річних та відмовити у стягненні витрат на оплату послуг адвоката.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 194560,00 грн. основного боргу.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 20 травня 2013 року.

СУДДЯ Н.М. Курченко