Рішення № 31294458, 16.05.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 р. Справа № 909/411/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., при секретарі судового засідання: Манів-Головецькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Візара"

вул. Сім'ї Хохлових, 11/2, м. Київ, 04119

до відповідача:Фізичної особи-підприємця Вовк Алли Євгенівни

вул. Шевченка, 57, с. Нижнів, Тлумацький район,

Івано-Франківська область,78013

про стягнення заборгованості в сумі 42352 грн. 20 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: Норик М.В. - представник, (довіреність б/н від 25.02.13)

від відповідача представники не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Візара" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Вовк Алли Євгенівни про стягнення заборгованості в сумі 42352 грн. 20 коп.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.13 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 23.04.13.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.13, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 16.05.13.

Представник відповідача жодного разу в судове засідання не з"явився, своїм правом на участь у судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не надіслав, хоча належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи ухвалами суду від 08.04.13 та від 23.04.13.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 року № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвала господарського суду про порушення провадження у справі від 08.04.13 надіслана відповідачеві рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною у позовній заяві: вул. Шевченка, 57, с. Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область,78013. Слід зазначити, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 13.05.13 місце проживання Фізичної особи-підприємця Вовк Алли Євгенівни наступне: вул. Шевченка, 57, с. Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область,78013, тобто адреса співпадає із зазначеною в позовній заяві.

Ухвала про порушення провадження у справі від 08.04.13 та про відкладення розгляду справи від 23.04.13 повернута поштою на адресу господарського суду з поміткою: «за зазначеною адресою не проживає».

Пунктом 4 Інформаційного листа ВГСУ від 02.06.06 року № 01-8/12/28 передбачено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв»язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній», «за закінченням терміну зберігання» і т.п. є належними доказами виконання господарським судом обов»язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Частиною 3 ст. 22 ГПК України встановлено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов»язків цивільного характеру.

За таких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, зважаючи на обмеженість строками розгляду справи, встановленими ст. 69 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Присутнім в судових засіданнях представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки товару № 24/04 від 24.04.12 в частині здійснення розрахунку за відвантажену продукцію, у зв»язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 42352 грн. 20 коп. Згідно вимог ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів. Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представника позивача, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 квітня 2012 року між позивачем (в подальшому - постачальник) та відповідачем (в подальшому - покупець) укладено договір поставки товару № 24/04 (надалі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору постачальник зобов»язався передати у власність покупця товар, відповідно до накладних, які є невід»ємною частиною даного договору, по цінах, спеціально встановлених для покупця, а покупець зобов»язаявся прийняти товар та оплатити його на умовах і в порядку, визначеному даним договором.

Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що даний договір не втрачає сили, поки всі фінансові розрахунки між сторонами ( грошові зобов»язання) не будуть виконані.

У відповідності до умов Договору, в період з квітня по липень 2012 року постачальник поставив, а покупець отримав товар на загальну суму 56553 грн. 20 коп. Виконання позивачем договірних зобов»язань підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

видатковою накладною № В-00000005 від 24 квітня 2012 року

на суму 15538 грн. 70 коп;

видатковою накладною № В-00000026 від 12 червня 2012 року

на суму 13309,84 грн.;

видатковою накладною № В-00000038 від 9 липня 2012 року на суму 13348,08 грн.;

видатковою накладною № В-00000043 від 17 липня 2012 року на суму 14356,58 грн.

При дослідженні поданих позивачем в обгрунтування позовних вимог видаткових накладних судом встановлено, що вони підписані та скріплені печатками сторін.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні: № В-00000005 від 24 квітня 2012 року; № В-00000026 від 12 червня 2012 року; № В-00000038 від 9 липня 2012 року ; № В-00000043 від 17 липня 2012 року, досліджені судом та відповідають вимогам зазначених вище нормативних актів.

Оскільки накладна є первинним документом, фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар. Зазначені вище видаткові накладні суд вважає належними доказами, що підтверджують домовленість двох сторін про передачу товару. З огляду на вищевикладене, судом встановлений факт отримання відповідачем товару в сумі 56553 грн. 20 коп.

Умови та порядок розрахунків визначений в розділі 4 Договору.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що покупець розраховується з постачальником за поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту набуття права власності на поставлений товар (п.2.5. Договору).

Пунктом 2.5.Договору сторони погодили, що право власності на товар, переходить до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (або товаро-транспортної) накладної.

В порушення умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов»язання належним чином не виконав - суму заборгованості проплатив частково. Оплати залишку вартості товару в сумі 42 352 грн. 20 коп. відповідачем не здійснено.

З метою досудового врегулювання спору, 22.01.13 позивачем на адресу відповідача направлено лист-вимогу № б/н про погашення на протязі 7 днів існуючої заборгованості в сумі 42352 грн. 20 коп. Даний факт підтверджується фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте, вимога щодо сплати заборгованості залишена без відповіді та задоволення.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов»язань.

Згідно з ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з»явився, відзиву на позов не надіслав та не подав жодних документальних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо неналежного виконання зобов'язань по оплаті відповідачем отриманого товару.

Заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 42352 грн. 20 коп. за отриманий відповідачем на підставі видаткових накладних товар, на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, будь-яких інших доказів, які б свідчили про оплату одержаного товару відповідачем суду не подано.

З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги часткову оплату відповідачем заборгованості за отриманий товар в сумі 14200 грн. 88 коп, у суду достатньо підстав вважати, що вимога про стягнення з відповідача в сумі 42352 грн. 20 коп. обгрунтована та підлягає задоволенню.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Посилаючись на приписи ст. 44 ГПК України, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката.

Зазначені вимоги позивач обґрунтовує на підставі поданих суду: договору № 05/13 на юридичне обслуговування від 14.01.2013, акту про надання консультаційних послуг від 25.02.2013 за договором № 05/13 на юридичне обслуговування від 14.01.2013, посвідчення адвоката виданого на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2713/10 від 27.11.2004 р. та доказу оплати послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Частиною 3 ст. 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Статтею 12 Закону України «Про адвокатуру» передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 4 Правил адвокатської етики (схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999р.) угода про надання правової допомоги - це договір (контракт), згідно з яким одна сторона - адвокат, що практикує індивідуально, або адвокатське об'єднання - приймає на себе доручення іншої сторони - клієнта (або його представника) - про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона - клієнт (або його представник) -зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням угоди. Гонорар - передбачена угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії по наданню правової допомоги.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що між ТзОВ «Візара» (Замовник) та адвокатом Норик Миколою Володимировичем (Виконавець) укладено договір № 05/13 на юридичне обслуговування від 14.01.2013.

Пунктом 1.1. договору на юридичне обслуговування замовник доручає, а виконавець здійснює юридичне консультаційне обслуговування з питань статутної діяльності товариства з метою захисту законних прав та інтересів товариства.

У п.3.1. Договору зазначено, що за надані послуги замовник сплачує виконавцю плату у розмірі, визначеному в акті виконаних робіт.

З огляду на вищевикладене, витрати на оплату послуг адвоката підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. .

Відповідно до положень ст.49 ГПК України відшкодуванню підлягають витрати на оплату послуг адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи задоволення позову, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 10050 грн.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Закону України «Про адвокатуру», Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року, ст.ст. 174, 175, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 610, 629, 712 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 43, 44, 48, 49, 75, ст. 82, ст.ст. 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Візара" до Фізичної особи-підприємця Вовк Алли Євгенівни про стягнення 42 352 грн. 20 коп. задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вовк Алли Євгенівни (вул. Шевченка, 57, с. Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область,78013; ід. номер 2545303345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Візара" ( вул. Сім'ї Хохлових, 11/2, м. Київ, 04119; код 37923810) - 42 352 (сорок дві тисячі триста п»ятдесят дві) грн. 20 коп. заборгованості, витрати по сплаті адвокатських послуг в сумі 10050(десять тисяч п»ятдесят) грн. та 1720(одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.05.13

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кавлак І. П. 21.05.13