Рішення № 31289589, 17.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-23-25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2013 р. Справа № 911/1044/13

За позовом Публічного акціонерного товариства „Кашперівський бурякорадгосп"

до Селянського (фермерського) господарства „Надросся"

про визнання договору недійсним та витребування майна

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Сидоренко В.А. (дов. від 27.08.2012р.);

від відповідача не з'явилися.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство „Кашперівський бурякорадгосп" (далі - позивач) звернулося з позовом до Селянського (фермерського) господарства „Надросся" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору оренди автомобіля (МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску), укладеного 29.09.2011р. між Відкритим акціонерним товариством „Кашперівський бурякорадгосп" та Селянським (фермерським) господарством „Надросся", витребування у Селянського (фермерського) господарства „Надросся" автомобіля МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску, вартістю 160 000грн. та передання його Публічному акціонерному товариству „Кашперівський бурякорадгосп" (з урахуванням клопотання щодо врахування судом описки в прохальній частині позовної заяви при розгляді справи (а.с. 103-104)).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент підписання договору у Романенка І.М. були відсутні повноваження на вчинення правочинів від імені ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" з огляду на визнання недійсним, рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2012р. у справі № 6/026-12, рішення наглядової ради ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" від 27.04.2011р. про призначення Романенка І.М. в.о. голови правління Товариства, позивач просить суд визнати договір недійсним з підстав ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, враховуючи визнання спірного договору недійсним, позивач просить суд витребувати у відповідача на користь позивача автомобіль МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як повернення виконаного за недійсним договором.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.03.2013р. порушено провадження у справі № 911/1044/13, розгляд справи призначено на 12.04.2013р.

03.04.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області представником позивача подано клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу (вх. № 8804 від 03.04.2013р.), яке задоволено судом на підставі ч. 6 ст. 811 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.04.2013р. представником позивача заявлено усне клопотання про відмову від фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у судовому засіданні 12.04.2013р., яке задоволено судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2013р. розгляд справи відкладено на 17.05.2013р.

17.05.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката (вх. № 11380 від 17.05.2013р.), згідно якого просив стягнути з відповідача 2 000грн. витрат на оплату послуг адвоката.

У судовому засіданні 17.05.2013р. представник позивача повністю підтримав позовні вимоги.

Відповідач в судові засідання 12.04.2013р. та 17.05.2013р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.09.2011р. між Відкритим акціонерним товариством, яке перейменовано у Публічне акціонерне товариство „Кашперівський бурякорадгосп" (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством „Надросся" (Орендар) укладено договір оренди автомобіля, згідно якого орендодавець зобов'язався надати, а орендар - прийняти в строкове платне користування автомобіль марки МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску.

Згідно п. 3.1. договору термін оренди складає 10 років з моменту прийняття автомобіля, що орендується.

Відповідно до п. 5.2. договору передача автомобіля в оренду здійснюється за актом здачі-приймання.

Як вбачається з листа Відділення ДАІ Тетіївського РВ ГУ МВС України в Київській області № 511 від 13.05.2013р. (а.с. 123) та довідки ПАТ „Кашперівський бурякорадгосп" від 25.03.2013р. (а.с. 82) автомобіль МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску, перебуває у власності та обліковується на балансі ПАТ „Кашперівський бурякорадгосп", балансова вартість вказаного автомобіля становить 160 000грн.

Представник позивача в якості обґрунтування передачі відповідачу спірного автомобіля посилається на те, що сторонами акт здачі-приймання автомобіля не складався. Водночас, представник позивача у судових засіданнях 12.04.2013р. та 17.05.2013р. зазначив, що керівник відповідача Кравець В.П. під час розгляду Вишгородським районним судом Київської області цивільної справи за позовом Відкритого акціонерного товариства „Кашперівський бурякорадгосп" до Кравця Віктора Петровича, Приватного підприємства „Центр сучасного будівництва" про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування завданих його безпідставним утриманням збитків визнав, що автомобіль марки МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску знаходиться у ФСГ „Надросся", підтвердженням чого є звукозапис судового засідання у Вишгородському районному суді Київської області від 13.08.2012р., диск з технічною фіксацією судового засідання (а.с. 102).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Приписами статті 37 ГПК України речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

У судових засіданнях 12.04.2013р. та 17.05.2013р. судом досліджено звукозапис судового засідання у Вишгородському районному суді Київської області від 13.08.2012р., диск з технічною фіксацією судового засідання (а.с. 102), де міститься інформація про те, що керівник відповідача - Кравець В.В. визнав факт отримання від позивача на підставі договору оренди автомобіля від 29.09.2011р. спірного автомобіля.

Враховуючим вищевикладене та те, що відповідачем, належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу, не доведено суду відсутності факту отримання від позивача спірного автомобіля, суд дійшов висновку про передачу позивачем відповідачу автомобіля МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску

Крім того, як вбачається зі змісту ухвал Вишгородського районного суду Київської області та Апеляційного суду Київської області (а.с. 98-101) у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства „Кашперівський бурякорадгосп" до Кравця Віктора Петровича, Приватного підприємства „Центр сучасного будівництва" про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування завданих його безпідставним утриманням збитків, керівник СФГ „Надрісся" - Кравець В.П. заявляв про укладення між ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" та СФГ „Надросся" договору оренди автомобіля.

Позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди автомобіля (МАЗ 5334, державний номер 7961 КХО, 1991 року випуску), укладеного 29.09.2011р. між Відкритим акціонерним товариством „Кашперівський бурякорадгосп" та Селянським (фермерським) господарством „Надросся" на підставі ст. 205, 215 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що на момент підписання договору у Романенка І.М. були відсутні повноваження на вчинення правочинів від імені ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" з огляду на визнання недійсним, рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2012р. у справі № 6/026-12, рішення наглядової ради ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп "від 27.04.2011р. про призначення Романенка І.М. в.о. голови правління товариства.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приписами статей 202, 215 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №16/191 від 12.04.2010р.

Частиною 2 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Приписами статей 80, 92 ЦК України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Так, судом встановлено, що спірний договір від імені ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" був підписаний Романенком І.М., який діяв на підставі статуту.

Повноваженнями щодо підписання від імені ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" правочинів Романенка І.М. було наділено рішенням наглядової ради ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" (квітень 2011р.), яким, зокрема, останнього призначено в.о. голови правління товариства.

На виконання зазначеного рішення наглядової ради, наказом голови правління ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" № 4 від 27.04.2011р. Романенка І.М. було призначено в.о. голови правління товариства з 27.04.2011р. з правом першого підпису всіх товарно-матеріальних та банківських документів.

Водночас, рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2012р. у справі № 6/026-12 за позовом Петришина О.Г. до ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" про визнання недійсним та скасування рішення, рішення наглядової ради ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп", яким Романенка І.М. було призначено в.о. голови правління товариства визнано недійсним та скасовано. Доказів скасування зазначеного рішення суду не надано.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Крім того, рішенням наглядової ради ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" від 02.10.2011р. рішення наглядової ради Товариства в частині призначення Романенка І.М. в.о. голови правління Товариства визнано нечинним.

Приписами статей 236, 216 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211, оспорюваний правочин стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі.

За таких обставин, підписання договору Романенком І.М. від імені ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" здійснювалось на підставі недійсного рішення наглядової ради Товариства, яке є недійсним з моменту його прийняття.

Крім того, при винесенні даного рішення судом враховані положення ст. 241 ЦК України, якою встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 9.2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (зі змінами та доповненнями) визначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Натомість, доказів, що підтверджують факт наступного схвалення ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" спірного договору, укладеного від його імені Романенком І.М. суду не надано.

Відтак, виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу, характеру правовідносин, а також враховуючи той факт, що на момент підписання договору оренди від 29.09.2011р. Романенко І.М. діяв на підставі недійсного правочину -рішення наглядової ради ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" (квітень 2011р.), і не мав повноважень щодо укладання від імені товариства (позивача) спірного договору, у той час як доказів наступного схвалення ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" спірного договору суду не надано, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання договору оренди автомобіля від 29.09.2011р. недійсним з підстав ст. 203, 215 ЦК України є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Що ж до вимоги позивача про визнання договору недійсним з підстав ст. 232 ЦК України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Приписами ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, в порушення вищезазначених норм Закону позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України ані наявності умислу в діях Романенка І.М., тобто усвідомлення останнім вчинення правочину всупереч інтересам довірителя (ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп"), ані наявності домовленості останнього з Селянським (фермерським) господарством „Надросся" при укладенні договору, і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя (позивача), що свідчить про відсутність підстав для визнання договору недійсним в порядку ст. 232 ЦК України.

У зв'язку з заявленою вимогою про визнання договору недійсним позивач просить суд витребувати у відповідача орендоване майно, а саме: автомобіль МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску з підстав ст. 1212 ЦК України.

У відповідності до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи задоволення вимоги про визнання Договору недійсним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про витребування у відповідача орендованого майна, а саме: автомобіля МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2012р. у справі №35/17-4293-2011.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 2 000грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання послуг адвоката № 002/13-ап від 01.03.2013р. (а.с. 115-116), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 227/н від 29.02.1996р. (а.с. 118), акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання послуг адвоката від 15.03.2013р. (а.с. 121), копію платіжного доручення № 8 від 15.05.2013р. на суму 2 000грн. (а.с. 122).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р.).

Враховуючи наведене, предмет даного спору, час, який адвокат витратив на підготовку матеріалів у даній справі та задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2 000грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягає задоволенню у розмірі 2 000грн.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди автомобіля (МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску), укладеного 29.09.2011р. між Відкритим акціонерним товариством „Кашперівський бурякорадгосп" та Селянським (фермерським) господарством „Надросся", витребування у Селянського (фермерського) господарства „Надросся" автомобіля МАЗ 5334, державний номер 7961 КХО, 1991 року випуску, вартістю 160 000грн. та передання його Публічному акціонерному товариству „Кашперівський бурякорадгосп" є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди автомобіля (МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску), укладений 29.09.2011р. між Відкритим акціонерним товариством „Кашперівський бурякорадгосп" (09812, Київська обл., Тетіївський р-н., с. Кашперівка, вул. Леніна, буд. 15; код ЄДРПОУ 00385879) та Селянським (фермерським) господарством „Надросся" (09810, Київська обл., Тетіївський р-н., с. Погреби; код ЄДРПОУ 31163167).

3. Витребувати у Селянського (фермерського) господарства „Надросся" (09810, Київська обл., Тетіївський р-н., с. Погреби; код ЄДРПОУ 31163167) автомобіль МАЗ 5334, державний номер 79-61 КХО, 1991 року випуску, вартістю 160 000 (сто шістдесят тисяч гривень) 00 коп. та передати його Публічному акціонерному товариству „Кашперівський бурякорадгосп" (09812, Київська обл., Тетіївський р-н., с. Кашперівка, вул. Леніна, буд. 15; код ЄДРПОУ 00385879).

4. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства „Надросся" (09810, Київська обл., Тетіївський р-н., с. Погреби; код ЄДРПОУ 31163167) на користь Публічного акціонерного товариства „Кашперівський бурякорадгосп" (09812, Київська обл., Тетіївський р-н., с. Кашперівка, вул. Леніна, буд. 15; код ЄДРПОУ 00385879) 4 347 (чотири тисячі триста сорок сім гривень) 00 коп. судового збору та 2 000 (дві тисячі гривень) 00 коп. витрат на послуги адвоката.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 20.05.2013р.

Суддя П.В. Горбасенко