Рішення № 31286764, 13.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1/172 13.05.13За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі

Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

До Житлово-будівельного кооперативу «Слово - 2»

Про стягнення 92 496,43 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Гарковенко С.В.

від відповідача Стопхай В.Г.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулося з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Слово - 2» 92 496,43 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, в тому числі 61 364,14 грн. основного боргу, 16 008,61 грн. інфляційних нарахувань, 5 393,32 грн. 3 % річних та 9 730,35 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2008р. у справі № 1/172 (суддя: Мельник В.І.), яке залишено без змін Постановою від 27.11.2012р. Київського апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 12.02.2013р. Вищий господарський суд України скасував рішення Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду, та справу №1/172 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа № 1/172 в Господарському суді міста Києва згідно повторного автоматизованого розподілу надійшла на новий розгляд до судді Домнічевій І.О.

Ухвалою від 22.02.2013р. суд прийняв справу №1/172 до провадження, розгляд справи призначив на 19.03.2013р. та зобов'язав сторони надати суду письмові документально та нормативно обґрунтовані пояснення по суті спору, з врахуванням викладеного в Постанові від 12.02.2013р. Вищого господарського суду України по даній справі.

Від сторін 19.03.2013р. надійшли письмові пояснення та відзив на виконання вимог ухвали суду від 22.02.2013р.

В судовому засіданні 19.03.2013р. судом була оголошена перерва на 26.03.2013р.

Ухвалою від 26.03.2013р. суд відклав розгляд справи на 16.04.2013р. та у відповідності до вказівок, що містяться в Постанові від 12.02.2013р. Вищого господарського суду України, суд витребував від сторін додаткові докази.

Представником позивача в судовому засіданні 16.04.2013р. надано суду ксерокопію вступної та резолютивної частин Постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.03.2013р. по справі № 2610/10996/2012 провадження №2-а/761/23/2013.

Від відповідача 16.04.2013р. через відділ діловодства суду надійшли заперечення на відзив на позов; представники відповідача в судове засідання не з'явились.

Ухвалою від 16.04.2013р. суд відклав розгляд справи на 13.05.2013р. та зобов'язав сторони надати суду докази набрання законної сили судовим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва за результатами нового розгляду справи про визнання дій КМДА при зміні тарифів на комунальні послуги з 01.12.2006р. такими, що порушують пункти 1.6 статті 6, пункт 2 статті 20, пункти 3,4,5,7 статті 30, пункти 2, 3 статті 31 та пункт 5 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та скасування розпоряджень КМДА №640, №642, №643.

Крім того, за клопотанням позивача від 16.04.2013р., судом у відповідності до ст. 69 ГПК України ухвалою було продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Представниками сторін в судовому засіданні 13.05.2013р. суду було надано додаткові докази, які залучені до матеріалів справи.

Представники позивача в судових засідання підтримували заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у позові та доповненнях до нього; представники відповідача проти задоволення позову заперечувати, з підстав, наведених у залученому до матеріалів справи відзиві та доповненнях до нього.

В судовому засіданні 13.05.2013р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

15.09.1999 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (правонаступником якої є Позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Слово - 2» (Відповідач) було укладено Договір № 510258 на постачання теплової енергії у гарячій воді (Договір).

Пунктом 2.1. цього Договору передбачено, що при виконанні умов вказаного Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені зазначеним Договором, сторони зобов'язалися керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до пунктів 2.2.1, 5.1 цього Договору, Позивач постачає теплову енергію у гарячій воді Відповідачу для потреб опалення, гарячого водопостачання та вентиляції у кількості та в обсягах згідно з Додатком 1 до Договору.

Згідно п. 2.3.1, п. 2.3.2 Договору, Відповідач зобов'язаний оплачувати своєчасно вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в термін, які передбачені в Додатку № 4 до договору (щомісячно); облік споживання теплової енергії проводиться по приладах обліку.

В Додатку № 3 до Договору визначено, що нарахування Відповідачу за теплову енергію здійснюється згідно з тарифами, встановленими і затвердженими Київською міською державною адміністрацією.

Відповідно до п. 3 Додатка 4 до Договору, Відповідач не пізніше 25 числа поточного місяця зобов'язаний сплатити Позивачу вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на поточний місяць з урахуванням сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Як вбачається з обґрунтувань позову та розрахунку позовних вимог, за період з 01.11.2004р. по 01.09.2007р. Позивачем нараховано заборгованість за фактично спожиту Відповідачем теплову енергію в сумі 61 364,14 грн. відповідно до тарифів, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року.

Крім цього, Позивач на підставі ст. 625 ЦК України та пункту 3.5. додатку 4 до Договору просить стягнути з Відповідача 9 730,35 грн. пені, 16 008,61 грн. інфляційних втрат, 5 393,32 грн. 3 % річних.

При цьому, між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягів та належної якості поставлених по Договору послуг, та надання цих послуг не заперечується у встановленому законом порядку.

Спір по даній справі виник в зв'язку з невизнанням Відповідачем обґрунтованим застосування з боку Позивача тарифів для обрахунку вартості поставленої по Договору теплової енергії за період з 01.11.2004р. по 01.09.2007р., які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише Договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, та Законом України «Про теплопостачання», який, в свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до цього закону постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 1 вказаного закону, тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно зі ст. 20 вказаного закону, тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування та повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

При цьому вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Отже, з огляду на предмет спору між сторонами, є необхідним як з'ясування питання набрання чинності нормативних актів про затвердження тарифів на теплову енергію, які діяли в наведений Позивачем період виникнення та нарахування заборгованості по Договору, так і перевірка відповідності визначення вартості поставленої по Договору Позивачем Відповідачу теплової енергії вимогам ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» (на необхідність з'ясування даних обставин вказується в постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2013р. по даній справі, що є обов'язковим для суду у відповідності до ст. 111-12 ГПК України).

Так, за приписом ч. 6 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 20 цього ж Закону, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як зазначалось, згідно п. 2.1 Договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

В силу п. 2 ч. 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Частиною 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Згідно з п. 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Отже, виходячи із змісту ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» було утворено виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація».

Специфікою виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження, порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення, Конституційний суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Згідно п. 7 ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає та встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх одержанням. Відповідно до ст. 41 даного Закону, голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Щодо заперечень Відповідача проти позову стосовно того, що Київська міська державна адміністрація не мала повноважень приймати розпорядження від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року щодо підприємств не державної форми власності, що прийняття таких розпоряджень є неправомірним взагалі, та що вони не набрали чинності та є недійсними, оскільки не пройшли державну реєстрацію, то суд зазначає, що дані обставини вже були предметом судового розгляду та дослідження в справі № 2610/10996/2012 Шевченківського районного суду міста Києва, та їм дата оцінка в постанові суду від 19.03.2013р., якою всі ці доводи були відхилені, а отже в силу ст. 35 ГПК України ці обставини не потребують повторного дослідження та доведення, оскільки вже визнані необґрунтованими в судовому порядку.

Крім того, питання недійсності вищеописаних розпоряджень Київської міської державної адміністрації не є предметом даного судового розгляду в межах справи господарського судочинства.

Відповідач також наполягає на тому, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 року остаточно скасовано Постановою Верховного суду України від 28.11.2011 року, тому нарахування за теплову енергію, здійснені за період 01.10.2008-01.07.2011 за Договором підлягають перерахуванню за тарифом, введеним в дію Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 року. На думку Відповідача законними є тарифи за розпорядженням Київської міської державної адміністрації від № 1245 від 20.06.2002р., тому що останнє пройшло реєстрацію в органах юстиції.

Суд з такою думкою Відповідача погодитись не може, оскільки перерахування нарахувань за період 01.12.2006 по 01.09.2007 не можливо з причин нерентабельності (відповідачем не доведено суду протилежного) вартості теплової енергії за 1 Гкал по 54,42 грн. за вказаний період, і отже невідповідності вимогам ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», і в Позивача відсутні законні підстави здійснювати даний перерахунок, оскільки вищевказане розпорядження № 1245 було скасовано розпорядженням КМДА від 18.04.2008 № 578 (зареєстроване в Головному управлінні юстиції у м. Києві 15.05.2008 за № 12/778).

Крім того, після Розпорядження № 1245 Київською міською державною адміністрацією було прийнято ще два розпорядження (№ 1575 від 30.10.2006 та № 142 від 12.02.2007) до прийняття 30 травня 2007 року розпорядження № 643, а оскільки вищезазначеним судовим рішенням скасоване лише розпорядження № 643, то перерахунок має здійснюватись по розпорядженню, що діяло до нього, а саме по розпорядженню № 1575 в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007р., і саме ці розпорядження і були відповідно використані Позивачем в розрахунку.

Щодо посилань Відповідача стосовно того, що тариф 54,42 грн. за 1 Гкал є єдиним вірним, економічно обґрунтованим, оскільки, розпорядження Київської міської державної адміністрації, яким було введено його в дію, пройшло реєстрацію в Мінюсті, то дані посилання Відповідача судом відхиляється, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та Відповідачем не доведено протилежного, - жодним процесуальним рішенням, ухвалою та/або постановою адміністративного суду не визнано розпорядження Київської міської державної адміністрації недійсними, неправомірними або не чинними у зв'язку з встановленням економічно необґрунтованих тарифів, і вартість Гкал за заявлений у позовній заяві період не може бути встановлена та обрахована за бажанням Відповідача за вибраним ним, а не встановленим у відповідності до вимог закону, тарифом.

Відповідачем не обґрунтовано суду та не надано відповідного розрахунку на доказ економічної обґрунтованості наведеного ним в позові тарифу 54,42 грн. за 1 Гкал.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позивач правомірно в належній послідовності застосовував тарифи встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року, виконуючи приписи законодавства та керуючись накладеним законом обов'язком застосовувати лише економічно обґрунтовані тарифи.

Щодо наданих Відповідачем актів звірки, то дані акти не спростовують наявності заборгованості у Відповідача перед Позивачем, при застосуванні для обрахунку вартості поставленої за спірний період по Договору теплової енергії тарифів, встановлених вищеописаними розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року, а підписання цих актів працівниками Позивача є питанням їх службової відповідальності та діяльності з недотриманням всіх вимог закону, та потребує відповідного реагування з боку організації Позивача, проте не є предметом даного судового розгляду та застосування дисциплінарних стягнень.

Суд перевірив, погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем (доданий до позову) розрахунок вартості поставленої по Договору теплової енергії за період з 01.11.2004 по 01.09.2007 та заборгованості Відповідача з її оплати за цей період, яка становить 61 364,14 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив, погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем (доданий до позову) розрахунок пені, яка становить 9 730,35 грн. та нарахована за наведений в розрахунку період за порушення Відповідачем строків оплати за поставлену по Договору теплову енергію; розрахунок виконаний на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 3.5. Додатку 4 до Договору, та з врахуванням скороченого строку нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України та положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно зі статтею 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд перевірив, погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем (доданий до позову) розрахунок інфляційних та 3% річних, які відповідно становлять: 16 008,61 грн. - інфляційних нарахувань, 5 393,32 грн. - 3 % річних.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи наведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Сплачена Позивачем сума державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Відповідача, оскільки, як встановлено вище судом, Відповідач є винним у виникненні даного спору та станом на дату звернення Позивача до суду з даним позовом сума заявлених позовних вимог сплачена не була.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 35, 49, 64, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Слово-2» (02154, м. Київ, Русанівська набережна, 6; ідентифікаційний код 22932780) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (м. Київ, площа І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 61 364 (шістдесят одну тисячу триста шістдесят чотири) грн. 14 коп. основного боргу, 9 730 (дев'ять тисяч сімсот тридцять) грн. 35 коп. пені, 16 008 (шістнадцять тисяч вісім) грн. 61 грн. - інфляційної складової боргу та 5 393 (п'ять тисяч триста дев'яносто три) грн. 32 коп. - 3 % річних, 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 96 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.05.2013р.

Суддя І.О.Домнічева