Ухвала суду № 31286669, 16.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 р.Справа № 1570/5022/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2012 року ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.07.2012р. №0000522280 та №0000532280.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, про порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними, оскільки у позивача наявні всі належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують здійснення господарських відносин з контрагентом ПП «Одеська технопромислова група». Посилання податкового органу на відсутність найманих працівників, виробних активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, не є беззаперечним доказом «нікчемності» угоди, укладеної між позивачем та ПП «Одеська технопромислова група», оскільки висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності. Також, безпідставним є посилання Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС на відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням, оскільки при укладенні договору позивач переконався, що його контрагент був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку, а тому на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних мав право видавати податкові накладні.

Ізмаїльська ОДПІ Одеської області ДПС проти позову заперечила, зазначивши, що ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» правомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, сформованого за наслідками господарських відносин з ПП «Одеська технопромислова група», оскільки з акту перевірки зазначеного контрагента вбачається, що підприємство відсутнє за місцезнаходженням, а також у нього відсутнє майно та інші матеріальні ресурси. На думку відповідача, правочин укладався для документування операцій виключно з метою набуття податкової вигоди, а не для фактичного здійснення господарської діяльності. В задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2012р. позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Ізмаїльська ОДПІ Одеської області ДПС подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування судом обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що керуючись п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС від 03.05.2012р. №214, у період з 03.05.2012р. по 10.05.2012р. посадовою особою Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС проведено позапланову виїзну документальну перевірку ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» (код 01035845) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Одеська технопромислова група» (код 35769535) за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р., за результатами якої складено акт перевірки №597/2280/01035845 від 17.05.2012р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем: п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2010 року на суму 62500 грн.; п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у жовтні 2010 року на суму 50000 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що згідно наданих до перевірки документів за період з 01.10.2010р. по 30.10.2010р. постачальником послуг для ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» було ПП «Одеська технопромислова група» на загальну суму 300000 грн., у тому числі ПДВ - 50000 грн. Ізмаїльською ОДПІ Одеської області ДПС було отримано від ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС для використання в роботі акт від 07.04.2011р. №564/23-513/35769535 про неможливість проведення перевірки ПП «Одеська технопромислова група» щодо правових відносин з платниками податків за період березень-листопад 2010 року. Згідно вказаного акту та інформації комп'ютерних баз даних стан ПП «Одеська технопромислова група» у єдиному державному реєстрі - «внесено запис про відсутність за місцезнаходженням». В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Оскільки, на ПП «Одеська технопромислова група» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. На підставі викладеного, податковий орган прийшов до висновку, що згідно до ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України угоди ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» з ПП «Одеська технопромислова група» мають ознаки нікчемності.

На підставі вказаного акту перевірки 06.07.2012р. Ізмаїльською ОДПІ Одеської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000522280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 93750 грн. (в т.ч. за основним платежем - 62500, за штрафними (фінансовими) санкціями - 31250 грн.) та №0000532280, яким ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 75000 грн. (в т.ч. за основним платежем - 50000, за штрафними (фінансовими) санкціями - 25000 грн.).

Задовольняючи позов ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції прийшов до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнів у їх достовірності та підтверджують здійснення господарської операції між позивачем та ПП «Одеська технопромислова група». Колегія суддів погоджується з таким висновком Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2010р. між ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» (Замовник) з ПП «Одеська технопромислова група» (Перевізник) був укладений договір, за умовами якого Перевізник виконує роботи з перевезення вантажів (ґрунту, тощо) власним транспортом на відстань не більше ніж 9 кілометрів, а Замовник здійснює оплату усіх цих робіт згідно з актами виконаних робіт, підписах сторонами. Загальна вартість робіт складає 300000 грн. (у т.ч. ПДВ - 50000 грн.).

Факт виконання умов вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: податковою накладною №3428 від 28.10.2010р. (яка врахована позивачем у відповідній декларації з податку на додану вартість), актами виконаних робіт №1 та №2 від 28.10.2010р. Позивачем була оплачена вартість виконаних контрагентом робіт, що сторонами не заперечується.

На підтвердження факту подальшого використання товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства в матеріалах справи наявний контракт №9 від 01.09.2010р., згідно умов якого ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» (Субпідрядник) виконувало невідкладні протипаводкові заходи в басейні р. Дунай у Ренійському районі Одеської області.

З наявних в матеріалах справи копій вказаних первинних документів вбачається, що на момент проведення перевірки у ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» були наявні всі необхідні документи для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем своєму безпосередньому постачальнику. Вказані первинні документи досліджувались податковою при проведенні перевірки; будь-яких порушень при їх складанні або підстав для визнання їх недійсними відповідачем не було виявлено та не відображено у акті перевірки.

В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Більше того, позивачем доведено, що при укладенні договору він переконався у тому, що підприємство-контрагент було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також зареєстроване як платник податку на додану вартість і мало право на видачу податкової накладної.

Колегія суддів вважає, що у разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Більше того, жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили той факт, що під час здійснення господарської діяльності з безпосереднім контрагентом позивач був обізнаний про обставини його діяльності.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність посилань податкового органу на копію протоколу допиту свідка ОСОБА_2 у рамках кримінальної справи №058201100054 по обвинуваченню директора ПП «Софітек Плюс» ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ст.ст. 212, 336 КК України, оскільки, зазначений документ не може бути покладений в основу висновків проведеної перевірки, так як єдиним доказом існування порушень є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, однак такий вирок в матеріалах справи відсутній.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Оскільки встановлено, що договір з контрагентом ПП «Одеська технопромислова група» укладено у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується первинними документами, тому суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України. Укладений договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також такий договір судом недійсним не визнавався, а отже є чинним.

Відповідачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки №597/2280/01035845 від 17.05.2012р., складеного за результатами перевірки ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд». Більше того, сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Крім того, чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Поряд з цим, колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта, що про відсутність реальності господарських операцій свідчить відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки вважає обґрунтованим висновок Одеського окружного адміністративного суду, що наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень, однак право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товарно-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Цей доказ повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили.

Колегія суддів вважає, що ДПІ при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконних повідомлень-рішень.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.