Постанова № 31286620, 22.04.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22 квітня 2013 року (17 год. 26 хв.) Справа № 808/199/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Столяренко О.М.,

за участю представників:

позивача - Остапенко С.Л.,

відповідача - Радової С.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

11.01.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем 29.12.2012 №0003942302, яким було збільшене грошове зобов'язання позивача з податку на прибуток на 249428,00 грн. (231053 грн. за основним платежем і 18375 грн. за штрафними санкціями); визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем 29.12.2012 №0003952302, яким було збільшене грошове зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 572536,75 грн. (466962 грн. за основним платежем і 105574,75 грн. за штрафними санкціями).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі акту документальної планової виїзної перевірки від 21.12.2012 №3343/22/34830011 (далі - Акт перевірки) відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 29.12.2012 №0003942302, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 249428,00 грн. та №00003952302, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 572536,75 грн. Позивач вважає висновки відповідача, зроблені в Акті перевірки, щодо наявності з боку позивача порушень вимог податкового та цивільного законодавства необґрунтованими та безпідставними. Надані позивачем до перевірки документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують реальність правочинів між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут».

Через невідповідність позову вимогам ст. 106 КАС України, ухвалою від 14.01.2013 його було залишено без руху, наданий позивачу строк для усунення недоліків позову до 28.01.2013.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою від 28.01.2013 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 06.02.2013.

У судове засідання, призначене на 06.02.2013, представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не прибули.

За клопотанням позивача судовий розгляд було відкладено на 14.02.2013.

У судове засідання 14.02.2013 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду не прибули.

Ухвалою від 14.02.2013 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 04.03.2013.

Ухвалою від 04.03.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 04.03.2013.

Ухвалою від 04.03.2013 за клопотанням представника відповідача провадження у справі було зупинене до 11.04.2013.

Ухвалою від 11.04.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 11.04.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що в нього наявні відповідні рахунки-фактури, податкові та видаткові накладні, видані його контрагентами (ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут»), а тому він мав право на включення коштів від господарських операцій із контрагентами до складу податкового кредиту. Стосовно ненадання відповідачу договорів з цими контрагентами, зазначив, що волевиявлення позивача щодо придбання товарів та його контрагентів щодо продажу товарів, підтверджується наявними підписаними первинними бухгалтерськими документами (видатковими, податковими накладними, рахунками-фактурами). Пояснив, що транспортування товарів від контрагентів здійснювалось наявним на балансі позивача автомобілем «Mersdes-Benz», що підтверджується подорожніми листами. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угод між позивачем та ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут». У контрагентів через яких проходили фінансово-грошові потоки, відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічний персонал, основні фонди, виробничі активи і транспортні засоби, які проходили по розрахункових рахунках не є господарською діяльністю підприємства, що свідчить про відсутність у вказаних підприємств адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру контрагентів позивача для створення правових наслідків. Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, пояснив, що він є одним із засновників підприємства, був директором в період з 18.03.2008 по 29.09.2011. Зазначив, що придбанням обладнання він не займався, а також не працював з контрагентами. Контрагенти позивача ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», з якими позивач мав господарські правовідносини йому не відомі. Також, зазначив, що частина документів, а саме, договори з підприємствами контрагентами, документи, що підтверджують право власності на базу та обладнання - були втрачені. З цього приводу до райвідділу міліції в 2011 році була подана відповідна заява.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що він перебував на посаді директора позивача в період з жовтня 2012 по лютий 2013. Зазначив, що він був керівником підприємства з технічних питань, займався питаннями обладнання, транспортних засобів, нового обладнання, придбаванням, розширенням, модернізацією, тобто питаннями технічної частини роботи підприємства. В економічні та фінансові питання роботи підприємства, навіть в період займання посади директора підприємства - не заглиблювався. На час перебування на посаді директора не знав про контрагентів позивача ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут». Підтвердив факт наявності на підприємстві обладнання та інших товарів, що придбавались у контрагентів. Зазначив, що за час перебування на посаді директора підписував багато фінансових документів, які обґрунтовували бухгалтер та комерційний директор, але не знайомився з їх змістом. Пояснив, що фінансовими питаннями підприємства, а також вибором контрагентів для придбавання товарів займався Жилінський, який є померлим.

У судовому засіданні 22.04.2013 було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлень від 19.11.2012 №1054, №1057, №1056, №1059, №1055, №1058, №1060, №1061 та наказу відповідача від 08.11.2012 №1285 в період з 19.11.2012 по 07.12.2012 відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012.

За наслідками цієї перевірки 21.12.2012 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:

1. пп. 138.8.1 п. 138.8, п. 138.2 ст. 138, ст. 139 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, на суму 231053,00 грн., у тому числі: за 2-3 квартали 2011 на суму 94878,00 грн., за 2-4 квартали 2011 на суму 157553,00 грн., за 1 квартал 2012 на суму 73500,00 грн., за 1 півріччя 2012 на суму 73500,00 грн., за 3 квартали 2012 на суму 73500,00 грн.;

2. пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду у загальній сумі 466962,00 грн., в тому числі по періодам:

Грудень 2010 в сумі 22500,00 грн.;

Січень 2011 в сумі 4667,00 грн.;

Травень 2011 в сумі 10667,00 грн.;

Червень 2011 в сумі 29333,00 грн.;

Липень 2011 в сумі 59167,00 грн.;

Серпень 2011 в сумі 27946,00 грн.;

Вересень 2011 в сумі 54557,00 грн.;

Жовтень 2011 в сумі 37333,00 грн.;

Листопад 2011 в сумі 11667,00 грн.;

Грудень 2011 у сумі 139125,00 грн.;

Лютий 2012 в сумі 70000,00 грн.;

3. пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, а саме підприємством у 3 кварталі 2011, 4 кварталі 2011 та 2 кварталі 2012 подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками.

На підставі Акту перевірки 29.12.2012 відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення №0003942302, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 249428,00 грн., з яких за основним платежем 231053,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18375 грн. та №00003952302, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 572536,75 грн., з яких за основним платежем - 466962,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 105574,75 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення 29.12.2012 були отримані в.о. директора позивача ОСОБА_4 про що свідчить підпис, наявний на корінці податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання позивачем вимог пп. 138.8.1 п. 138.8, п. 138.2 ст. 138, ст. 139 ПК України, пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Відповідно до пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Зазначені норми поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм ст. 44 та ст. 61 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Згідно із вимогами п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частиною 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України, в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, було визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму з ПДВ 1702018,00 грн., у тому числі: ПДВ у сумі 22500,00 грн. по операціях з ТОВ «Санта Н», ПДВ у сумі 257960,97 грн. по операціях з ТОВ «БК «Паллада», ПДВ у сумі 201166,70 грн. по операціях з ТОВ «Рангоут».

Позивач мав фінансові правовідносини з ТОВ «Санта Н» по придбанню товару (котел-автоклав для установки БКР-003-01(03) в сборі, котел-автоклав для установки БКР-003-01(03) розібраний) без укладення договору. Продавцем на суму 135010,00 грн. у тому числі ПДВ у сумі 22500,00 грн. виписано податкові накладні від 29.12.2010 №122902, від 30.12.2010 №123005 та видаткові накладні від 29.12.2010 №PH-000122902, від 30.12.2010 №PH-000123005.

Факт оплати поставки товарів підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи. Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Санта Н».

Факт передачі в експлуатацію товарно-матеріальних цінностей позивачу від ТОВ «Санта Н» підтверджується, наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 01.01.2011 №В3-0000004, від 01.01.2011 №В3-0000004.

Позивач мав фінансові правовідносини з ТОВ «БК «Паллада» по придбанню товару (газгольдер для установки БКР-003, кубоконтейнера поліетиленові, каталізатори СВД окислювання, каталізатор ГО-15 окислення, вапно негашене, диван, холодильник Nord, мікрохвильова піч LG, електричний чайник Saturn, тостер Taurus , шафа для документів, системний блок, клавіатура, телефон-факс Panasonic, радіо-телефон Panasonic, станок наждачний, шкаф металевий, компресор переносний, електронасос вібраційний, мотокоса Efco stark-42, паяльна лампа, зарядний пристрій, болгарка «Фіолент», піч газова, газовий балон, тачка рояля, холодильник, зварювальний апарат, балон кисневий, балон вуглекислотний, балрн пропановий, електрочайник, вогнегасник, болторіз, ємкість термос 10 куб.м., ємкість 25 куб.м., ємкість 10 куб.м., ємкість 7 куб.м., ємкість 5 куб.м., ємкість 3 куб.м., станок по раз. автошин, перфоратор Арсенал П-950СП, шуруповерт Арсеналл ЛА-14.4АМ, монітор ЛОС, комплектуючі до обладнання для утилізації гальванічних та лакофарбових відходів, комплектуючі до обладнання для утилізації СОЖей, ємкість-реактор для установки БКР-003) без укладення договору. Продавцем на суму 1547766,00 грн. у тому числі ПДВ у сумі 257960,97 грн. виписано податкові накладні від 30.11.2011, від 30.11.2011, від 29.12.2011, від 30.09.2011 №150, від 30.08.2011 №150, від 29.12.2011 №31, від 31.10.2011 №176, від 28.10.2011 №158, від 18.10.2011 №95, від 30.09.2011 №145, від 30.09.2011 №144, від 16.09.2011 №73, від 02.09.2011 №24, від 25.08.2011 №133, від 20.08.2011 №114, від 27.07.2011 №137, від 29.07.2011 №147, від 15.07.2011 №78, від 08.07.2011 №49, від 30.05.2011 №19, від 29.02.2011 та видаткові накладні від 28.02.2011 №PH-0000096, від 29.12.2011 №PH-2912/11-1, від 30.09.2011 №PH-0000608, від 18.10.2011 №PH-0000687, від 29.12.2011 №PH-2912/11-2, від 31.10.2011 №PH-0000782, від 28.10.2011 №PH-0000883, від 30.09.2011 №PH-0000602, від 30.09.2011 №PH-0000604, від 16.09.2011 №PH-0000589, від 02.09.2011 №PH-0000524, від 25.08.2011 №PH-0000501, від 20.08.2011 №PH-0000487, від 30.08.2011 №PH-0000529, від 27.07.2011 №PH-0000416, від 29.07.2011 №PH-0000428, від 15.07.2011 №PH-0000401, від 08.07.2011 №PH-0000257, від 30.05.2011 №PH-0000187.

Факт оплати поставки товарів підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи. Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «БК «Паллада».

Факт передачі в експлуатацію товарно-матеріальних цінностей позивачу від ТОВ «БК «Паллада» підтверджується, наявними в матеріалах справи, актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 01.03.2011 №В3-0000004/1, від 30.05.2011 №В3-0000005, від 29.06.2011 №В3-0000005/1, від 08.07.2011 №В3-0000006, від 15.07.2011 №В3-0000007, від 27.07.2011 №В3-0000007, від 29.07.2011 №В3-0000008, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006, від 31.10.2011 №В3-0000006.

Позивач мав фінансові правовідносини з ТОВ «Рангоут» по придбанню товару (вапно негашене, каталізатори, кубоконтейнера поліетиленові) без укладення договору. Продавцем на суму 1207000,00 грн. у тому числі ПДВ у сумі 201166,70 грн. виписано податкові накладні від 27.12.2011 №138, від 23.12.2011 №120, від 13.12.2011 №66, від 12.12.2011 №58, від 06.12.2011 №135 та видаткові накладні від 14.12.2011 №1412/11-1, від 27.12.2011 №2712/11-1, від 23.12.2011 №2312/11-1, від 12.12.2011 №1212/11-1, від 13.12.2011 №1312/11-1.

Факт оплати поставки товарів підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи. Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Рангоут».

Факт передачі в експлуатацію товарно-матеріальних цінностей позивачу від ТОВ «Рангоут» підтверджується, наявними в матеріалах справи, актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 12.12.2011 №В3-0000009, від 13.12.2011 №В3-0000009/1, від 23.12.2011 №В3-0000009/2, від 29.12.2011 №В3-0000010.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Відповідач стверджує, що підтвердити факт реальності операцій поставки та ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут» позивачу не має можливості, оскільки до перевірки не надано товарно-транспортних накладних.

В обґрунтування твердження про необхідність документального оформлення факту транспортування товару від та ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут» до позивача відповідач посилається на вимоги Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568.

Згідно із преамбулою зазначених Правил, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відтак, ці Правила регламентують взаємовідносини між перевізниками з одного боку та вантажовідправниками і вантажоодержувачами з іншого боку, і не підлягають обов'язковому застосуванню в разі транспортування вантажу транспортом постачальника або покупця товару.

З наведених підстав, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вимоги Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, оскільки регламентовані ними відносини різняться із відносинами, які склалися між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут». З пояснень представника позивача, судом встановлено, що товар перевозився позивачем власним транспортом, а саме вантажним бортовим тентованим автомобілем «Mersdes-Benz», який перебуває на його балансі. Даний факт підтверджуються копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Відносно наявності порушених кримінальних справ щодо керівників ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут» по факту здійснення фіктивного підприємництва, яке спричинило значну матеріальну шкоду державі, тобто за ознаками скоєння злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, суд зазначає, що на даний час їх вина та умисел не доведені у судовому порядку, вироки по кримінальним справам не винесено.

Посилання відповідача на показання свідків, по кримінальним справам відносно керівників ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», суд не приймає як доказ нереальності правочинів позивача із ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», оскільки ці показання необхідно оцінювати у сукупності із доведеним правопорушенням, а саме фіктивним підприємництвом.

Також, суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут».

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач посилається на акт від 17.08.2011 №276/23-253/36164144 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Санта Н» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість за період листопад, грудень, 2010, січень, лютий 2011, яким встановлено відсутність основних засобів, залишки ТМЦ відсутні, не має земельних ділянок, власних основних фондів 1 групи, складських або будь-яких інших приміщень, які можуть бути використані у господарській діяльності підприємства. Не підтверджено фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від ТОВ «Санта Н» до контрагентів.

Крім того, у зазначеному Акті зроблено висновок, із посиланням на ст. 203, ст. 215, ст. 216 ЦК України, про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентами, зазначеними в Акті перевірки.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентами суд зазначає наступне.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентами порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, висновок відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів зроблений з огляду на діяльність його контрагентів є безпідставним та не обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ «Санта Н», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут».

З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відтак про необхідність їх скасування.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо визнання нечинними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправними (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) - індивідуального акта. Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Відтак, у задоволенні вимоги позивача щодо визнання нечинними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слід відмовити.

Разом з тим, з урахуванням вище викладеного та принципів адміністративного судочинства, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача, а саме щодо визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданими до матеріалів справи квитанціями від 08.01.2013 та від 25.01.2013 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 2294,00 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 29.12.2012 №0003952302, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 572536,75 грн., з яких 466962 грн. - основний платіж, 105574,75 грн. - штрафні санкції.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 29.12.2012 №0003942302, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 249428 грн., з яких 231053 грн. - основний платіж, 18375 грн. - штрафні санкції.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Запоріжпромекологія» (код ЄДРПОУ 34830011, зареєстроване: 69065, м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, буд. 3, к. 615) судовий збір у сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 26.04.2013.