Ухвала суду № 31284799, 15.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2013 року м. Київ К/9991/60617/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Борисенко І.В. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової інспекції

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 р.

у справі № 2а/1570/8760/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр»

до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр» (далі - позивач, ТОВ «Автотехцентр») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську (далі - відповідач, ДПІ у м. Іллічівську) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000092300 від 13.09.2011 р., яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 236 394 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012р., адміністративний позов задоволено повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Іллічівську № 0000092300 від 13.09.2011 р.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржені судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.08.2011 р. ДПІ у м. Іллічівську на підставі наказу від 08.08.2011 р. № 475-ДСК та згідно із пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України було проведено зустрічну звірку ТОВ «Автотехцентр» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Мортрансекспрес», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки № 2028/23-0304/30851352 від 30.08.2011 р. та встановлено порушення позивачем вимог частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статей 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Автотехцентр» при придбанні товарів (послуг); підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 15.1 статті 15, пункту 47.1 статті 47, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в частині безпідставного формування податкового кредиту за рахунок постачальника ТОВ «Мортрансекспрес» в квітні 2011 року на суму податку на додану вартість 236 394,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2011 року у розмірі 236 394 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000092300 від 13.09.2011 р. відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 236 395 грн. (в тому числі: 236 394 грн. - за основним платежем та 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Як вбачається з акту № 2028/23-0304/30851352 від 30.08.2011 р., висновки податкового органу ґрунтуються на неврахуванні господарської операції позивача з ТОВ «Мортрансекспрес» по покупці 06.04.2011 р. двох двигунів у зборі DSI 9,48 та чотирьох циліндрів підйому Terberg Т27091685 (130/160) всього на суму 1 418 364,00 грн., в тому числі податок на додану вартість на суму 236 394,00 грн. Підставою невизнання відповідачем податкової накладної від 06.04.2011 р., виданої від імені ТОВ «Мортрансекспрес», яка б підтверджувала реальність цієї господарської операції, слугували відсутність у останнього виробничих та трудових ресурсів, транспортних засобів, які економічно необхідні для виконання такого постачання, що свідчить про відсутність необхідних умов для отримання результатів від відповідної господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Мортрансекспрес» та ТОВ «Автотехцентр» укладено договір купівлі-продажу № 4/11 від 06.04.2011 р., згідно якого ТОВ «Мортрансекспрес» зобов'язується передати у власність позивача наступний товар: двигун збору DSI 9,48 у кількості 2 шт., циліндр підйому Terberg Т27091685 (130/160) у кількості 4 шт. на загальну суму 1 181 970,00 грн., з якої податок на додану вартість складає у розмірі 236 394,00 грн., а ТОВ «Автотехцентр» прийняти та оплатити його. Крім того, згідно умов зазначеного договору доставка товару здійснюється ТОВ «Мортрансекспрес», оплата товару відбувається у безготівковій формі на протязі тридцяти днів з дня отримання товару.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи податковою накладною № 85 від 06.04.2011 р., видатковою накладною № РН-0000076 від 06.04.2011 р., випискою по рахунку, відомістю обліку грошових коштів та фондів, випискою на поповнення, списання постійного запасу інструментів, відомістю обліку та витрат змінно-запасних частин, накладними-вимогами, актом на списання матеріалів.

Крім того, в матеріалах справи наявна Балансова довідка № 4 щодо транспортних засобів, які рахуються за ТОВ «Автотехцентр», яка підтверджує наявність транспортних засобів та необхідність отримання запчастин для їх ремонту, тобто пов'язаність операцій з контрагентом з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що договір між позивачем та ТОВ «Мортрансекспрес» було дійсно виконано та здійснено, про що свідчать вищенаведені належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи та наявність відповідної промислової бази.

Згідно пунктам 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий кредит ТОВ «Автотехцентр» за перевіряємий період був сформований позивачем правильно та документально зафіксований на підприємстві, яке має всі права згідно Податкового кодексу України фіксувати операції в податковій звітності та сплачувати вирахуваний таким чином за той чи інший відповідний період податок на додану вартість.

Факт відсутності за місцезнаходженням контрагента, на який посилається податковий орган, не може бути доказом неналежності оформлення податкової накладної та не включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту

Колегія суду касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для визнання нікчемним договору укладеного позивачем з ТОВ «Мортрансекспрес», виходячи з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Таким чином, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки № 2028/23-0304/30851352 від 30.08.2011 р., не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку скасувавши податкове повідомлення-рішення № 0000092300 від 13.09.2011 р.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 р. у справі №2а/1570/8760/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Приходько Судді: І. В.Борисенко М. І. Костенко