Ухвала суду № 31284094, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/26003/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Лосєва А.М., Степашка О.І.

за участю секретаря Хомініч С.В.

представника позивача Слюсар О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 по справі №2-а-3640/10/2070 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій, скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення №0000432301/1 від 01.10.2010, №0051701701/1 від 29.09.2010 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 000412301/1 від 30.09.2010.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 19.04.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 06.05.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, прийняти нову постанову, якою у задовленні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п.4.5.1 п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.1, ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, ч.1 ст.69, ч.1 ст.159, ч.2 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №174/23-30807701 від 19.07.2010, складеного за результатом планової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2010, та за результатом апеляційного узгодження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0000432301/1 від 01.10.2010, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 496757,80грн.; №0051701701/1 від 29.09.2010, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6660980,28грн.; а також рішення №0000412301 від 29.07.2010 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2953083,62грн.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок податкового органу про порушення позивачем зокрема, пп. 4.5.1 п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок не проведення коригування податкового кредиту з податку на додану вартість при поверненні товару ТОВ «АМСК», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у березні 2010 року на суму 354827,00грн.; пп.4.2.2, п.4.2 ст.4 пп.9.12.2 ст.9, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок не оподаткування доходу від продажу об'єкту прав інтелектуальної власності, в результаті чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб платника податків на 2220327,00грн. в т. ч. по періодах: 2009 рік на 2219996,00грн.; І кв. 2010 року на 330,00грн. Крім того, встановлено порушення позивачем ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». При цьому, податковий орган виходив з того, що датою імпорту продукції на територію України слід вважати саме дату завершення митного оформлення, про що ставиться відповідна відмітка у вантажно-митній декларації.

Відповідно до п.п. «б» п.п.4.5.1 п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню: отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів.

Згідно п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

За результатом розгляду справи судом встановлено, що розрахунок коригування ПДВ до податкової накладної №2315/325 від 31.03.2010 до податкової накладної №325 від 01.01.2010 було подано відповідачу в декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, в рядку 16.1 «самостійне виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій декларації» в повному обсязі, де зазначено сума з ПДВ 2128965,44грн., база оподаткування 1774137,87грн., та сума ПДВ 3548527,57грн. Як розшифровка до даного рядку також поданий додаток №1 «розрахунок коригування сум ПДВ», в якому дана інформація відображена за порядковим номером 18 в розділі ІІ «Коригування податкового кредиту» та з вказаною датою коригування - 31.03.2010. Декларація з додатком №1, в яких було відображено дане уточнення за березень 2010 року подана 25.05.2010.

Таким чином, помилка була самостійно виправлена до початку планової виїзної податкової перевірки, яка фактично розпочалась 31.05.2010, проте, податковим органом при проведенні перевірки не було взято до уваги проведені в квітні коригування та всі уточнюючі розрахунки, та неправомірно визначено позивачеві податкові зобов'язання.

Положеннями пп.4.2.2, п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що до місячного оподаткованого доходу включаються доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами, у тому числі одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу.

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з доходів фізичних осіб, податковий орган виходив з того, що згідно договорів, укладених між гр.ОСОБА_2 позивачем було укладено договори, відповідно до яких, останній отримав право власності на знак для товарів і послуг (торгові марки) на загальну суму 14797816,41грн., проте, виступаючи податковим агентом, не утримав з гр.ОСОБА_2 в січні 2009 року місячний оподатковуваний дохід від продажу об'єктів інтелектуальної власності.

Разом з тим, в процесі розгляду справи було встановлено, що між сторонами договорів про відчуження об'єктів прав інтелектуальної власності від 18.08.2008 було укладено додаткові угоди від 19.08.2008 щодо зміни вартості товарного знаку на 1,00грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наполягав на тому, що додаткові договори не було зареєстровано в Департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти в науки України.

Відповідно до ст.210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.05.2004 затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів. Пунктом 5 цього Порядку визначений перелік правочинів, що підлягають державній реєстрації, який не містить в своєму переліку договору на передачу права власності на знак для товарів. Крім того, зазначеним порядком передбачається, що реєстрації підлягають і інші правочини, державна реєстрація яких передбачена законом. На виконання вимог ст..210 Цивільного кодексу України і вказаної вище Постанови КМУ Міністерством юстиції України видано наказ №86/5 від 18.08.2004 «Про затвердження інструкції про ведення державного реєстру право чинів». Пунктом 1.2. цієї Інструкції визначено, що державна реєстрація правочину проводиться реєстратором шляхом унесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням. Що свідчить про те, що державній реєстрації підлягають тільки ті правочини, що підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У відповідності ж до ч.9 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Обов'язковість надання до Департаменту інтелектуальної власності договорів про передачу права власності на знак обумовлена не передбаченою законом державною реєстрацією, а обов'язковістю здійснення публікації в спеціальному бюлетені про перехід права власності на знак до іншої особи. Такі вимоги передбачені Наказом Міністерства освіти і науки України №576 від 03.08.2001, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.2001 за №718/5909 «Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг». Суттєвими вимогами до договорів, які подаються до Департаменту разом з іншими документами, необхідними для здійснення публікації в бюлетені та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак у відповідності до п.2.3 вказаної Інструкції є зазначення сторін договору, предмету договору, номеру свідоцтва, переліку товарів і послуг, на які поширюється передача права власності та місцезнаходження сторін.

У зв'язку з тим, що додатковими договорами до договорів на передачу права власності на знак для товарів зазначені істоті умови договорів не змінювались, що виключає обов'язковість повторної публікації, необхідності в поданні їх до Департаменту не було і їх подання Департамент інтелектуальної власності від позивача не вимагав.

Враховуючи вищезазначене, слід погодиться з правомірністю висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визначення позивачеві податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб.

Правильним є також висновок судів про відсутність у діях позивача складу правопорушення, встановленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», з огляду на те, що він кореспондує приписам цього Закону, якими закріплено відповідальність, зокрема за порушення строків поставки продукції, робіт, послуг (товарів) на митну територію України, а не за неввезення товару в режимі імпорту у строк, передбачений статтею 1 цього ж Закону.

Зазначене підтверджується положеннями Митного кодексу України, у статтях 212 - 214 якого встановлено можливість збереження поставлених резиденту України товарів на митному складі, зокрема протягом трьох років з дати їх поміщення у зазначеному режимі.

За змістом частини третьої статті 214 цього Кодексу товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, повинні бути задекларовані власником до іншого митного режиму, зокрема імпорту.

Відповідно до статті 212 Митного кодексу України митний склад - це митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання.

Таким чином, моментом, з якого товари є імпортованими в Україну, судами обґрунтовано визначено момент перетину такими товарами митного кордону України незалежно від їх подальшого митного оформлення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ А.М. Лосєв

___ О.І. Степашко