Ухвала суду № 31283854, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К-31186/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2010 року

у справі № 2а-97/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський нафтомаслозавод»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський нафтомаслозавод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 липня 2007 року № 0000862301/0749/23 та № 0000872301/0750/23.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Сумської МДПІ № 0000862301/0749/23 від 10 липня 2007 року про визначення ТОВ «Лебединський нафтомаслозавод» податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 119914,00 грн. (в тому числі штрафні санкції 45845,00 грн.) та № 0000872301/0750/23 від 10 липня 2007 року про визначення ТОВ «Лебединський нафтомаслозавод» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6475,00 грн. (в тому числі штрафні санкції 1850,00 грн.). Стягнуто з рахунків державного бюджету на користь ТОВ «Лебединський нафтомаслозавод» судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2010 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Сумська МДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Сумська МДПІ провела планову виїзну перевірку ТОВ «Лебединський нафтомаслозавод» за період з 01 жовтня 2007 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 81/23/22589938/10 від 25 червня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 4.1 статті 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.7 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 74019,00 грн., у тому числі: за 2008 рік - 31232,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 42787,00 грн.; пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2009 року на суму 4625,00 грн.

10 липня 2009 року Сумська МДПІ на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000862301/0749/23, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «Лебединський нафтомаслозавод» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 119914,00 грн., у тому числі: 74069,00 грн. - за основним платежем, 45845,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

10 липня 2009 року Сумська МДПІ на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000872301/0750/23, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «Лебединський нафтомаслозавод» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 6475,00 грн., у тому числі: 4625,00 грн. - за основним платежем, 1850,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки: обов'язок щодо включення суми штрафу до складу валового доходу виникає лише у випадку одержання такої суми штрафу та, як наслідок, підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вказаним епізодом також відсутні; до складу валових витрат відносяться витрати, пов'язані з виплатою процентів за кредитами, якщо такі виплати здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку, з урахуванням того, що помилка щодо не включення до складу валових витрат суми процентів, сплачених на користь банків у 2007 році, була самостійно виправлена позивачем у 1 кварталі 2008 року; позивачем було самостійно виправлено у 1 кварталі 2009 року помилку щодо не включення до складу валових витрат в 4 кварталі 2008 року суми 148021,00 грн., з урахуванням того, що така помилка не призвела до заниження податкового зобов'язання минулих періодів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно положень пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За приписами підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, станом на 31 березня 2009 року ТОВ «Лебединський нафтомаслозавод» не отримувало від ТОВ «Синтез-групп» штрафних санкцій, нарахування яких передбачене пунктом 5.3 статті 5 договору зберігання нафтопродуктів № 010509-1 від 05 січня 2009 року, укладеного позивачем з вказаним товариством, з урахуванням того, що вказана сума штрафу у розмірі 23125,00 грн. була самостійно розрахована податковим органом, тоді як самим позивачем штрафні санкції за цим договором не нараховувались, питання про їх стягнення не вирішувалось та, відповідно, вказана сума штрафних санкцій до позивача не надходила.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність доводів податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем скоригованого валового доходу на суму 23125,00 грн. та, як наслідок, безпідставність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 4625,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1850,00 грн. за вказаним епізодом.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно положень підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сума коштів у розмірі 195612,00 грн. є процентами, сплаченими позивачем на користь банків за кредитними договорами протягом 2007 року, що підтверджується копіями платіжних документів (арк. справи 85-100, 105-145), однак внаслідок допущення методологічної помилки вказана сума не була включена до складу валових витрат у деклараціях з податку на прибуток за 2007 рік. Проте, зазначена помилка була самостійно виправлення платником податку шляхом включення цієї суми до складу валових витрат у декларації за 1 квартал 2008 року.

Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що сума витрат у розмірі 148021,00 грн., які були понесені позивачем у період з 01 жовтня 208 року по 31 грудня 2008 року, була помилково не включена позивачем до складу валових витрат за 4 квартал 2008 року. Проте, зазначена помилка була самостійно виправлення платником податку шляхом включення цієї суми до складу валових витрат у рядку 05.2 декларації за 1 квартал 2009 року.

Посилання податкового органу на те, що позивач в силу положень пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» був зобов'язаний відобразити у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2009 року суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від 148021,00 грн. з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку правомірно були відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки допущення позивачем помилка не призвела до заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Сумської МДПІ залишенню без задоволення, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна