Ухвала суду № 31281747, 20.05.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№22-ц/778/1861/13 Головуючий у 1 інстанції: Гончаренко П.П.

Суддя-доповідач: Дзярук М.П.

У Х В А Л А

Іменем України

15 травня 2013 року м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.,

Суддів: Дзярука М.П.,

Трофимової Д.А.,

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми позики з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування позикою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми позики у розмірі 261 000 грн., з урахуванням індексу інфляції у розмірі 40 194 грн. та процентів за користування позикою у сумі 62 751, 09 грн. з ОСОБА_3 Позовні вимоги позивач мотивував тим, що 20.12.2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики. На підтвердження укладення договору позики та його умов, до договору була додана розписка від 20.12.2008р., що посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми. Відповідно до п.2. Договору позики, позика повертається до 20.12.2009 року. Позичальник зобов'язався повернути усю суму позики, вказану у п.1 договору, у вказаний строк. Однак, в порушення договірних зобов'язань та на неодноразові звернення позивача відповідач борг позивачу не повернув, що є предметом позовних вимог.

У лютому 2013 року відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійним договору позики від 20.12.2008 року.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на ст.ст. 230, 234 ЦК України та зазначав, що правочин є фіктивний та укладений внаслідок обману; оскільки, зважаючи на дружні відносини, відповідач підписав договір позики та розписки на суму 261000 грн., проте кошті були отримані ОСОБА_3 не на умовах позики. Натомість, насправді були відносини купівлі - продажу будинку для відпочинку, про що свідчить зазначення у розписці про неповернення позики за рахунок передання відповідачем права власності на будинок НОМЕР_1 на базі відпочинку «Любава», власником якого відповідач ніколи не був.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 позику у сумі 261000 грн.; проценти за користування позикою у сумі 62 751, 09 грн.; інфляцію у сумі 40 194 грн.

В частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 всіх судових витрати - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням районного суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони 20 грудня 2008 року уклали договір позики. Зі змісту цього договору випливає, що ОСОБА_4 надав, а ОСОБА_3 отримав від нього у борг грошові кошти в розмірі 261 000,00 грн. у валютному еквіваленті 52 000,00 доларів США та взяв на себе зобов'язання повернути гроші через рік 20 грудня 2009 року. Утім, з боку боржника зобов'язання було порушено, грошові кошти позикодавцеві повернуті не були.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, районний суд виходив з того, що відсутні підстави вважати договір позики таким, що вчинений під впливом того, що ОСОБА_4 ввів ОСОБА_3 в оману. Доказів на підтвердження доводів щодо безгрошовості договору позики від 20.12.2008р. року ОСОБА_3 також суду не надав.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана належна оцінка.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, на підтвердження вимог названого закону та договору позики відповідач ОСОБА_3 видав позивачу ОСОБА_4 розписку про позичені гроші, яка підтверджує виниклі правовідносини сторін за договором позики.

За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

До цього часу позичальник не повернув позикодавцеві позику, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним (ст. ст. 215 - 235 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Тобто, сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Посилання ОСОБА_3 на те, що він написав боргову розписку внаслідок обману, оскільки насправді гроші за договором позики ним отримані не були, а ці гроші ОСОБА_4 надав його дружині в якості оплати за купівлю будинку для відпочинку, що знаходиться на базі відпочинку «Любава», розташованій у АДРЕСА_1, яка належить на праві власності його дружині ОСОБА_5, а тому фактично договір позики приховує угоду купівлі-продажу, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки належних доказів на підтвердження цього суду надано не було.

Відповідно до вимог статті 1051 ЦК України, - позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1); якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ч.2).

З огляду на зазначену норму закону і з урахуванням того, що не встановлено судом обставин укладення договору позики під впливом обману, колегія суддів дійшла висновку, що не має у суду підстав для визнання договору позики, укладеного сторонами у справі 20 грудня 2008 року, недійсним.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду та стосуються переоцінки доказів у справі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315,317,319 ЦПК України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: