Ухвала суду № 3127608, 20.01.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01029 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20.01.2009№К-34030/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),  БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: ПрудкійО.В.

за участі представника позивача: КарпалиО.О. та відповідача: МельничукаВ.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова на постанову Господарського суду Львівської області від14.06.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від28.09.2006 посправі№5/2545-12/390

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллаген»

до                               Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова

про                 визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова (далі-ДПІ) від18.04.2005 №0002182320/0/9952, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий2005року у розмірі 3163011грн. та січень2005року у розмірі 1515684грн., винесеного за наслідками позапланової ї перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллаген» (далі-ТОВ) з питання відшкодування із бюджету податку на додану вартість за січень2005року (уточнюючий розрахунок від11.04.2005 №2233770) , за лютий2005року (податкова декларація з податку на додану вартість №2212985 від21.03.2005), за результатами якої складено Акт від18.04.2005 №199/23-4/25555992, де зазначено про порушення пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок передачі нежитлових приміщень до статутного фонду ТОВ«Юніко-Експо».

Постановою Господарського суду Львівської області від14.06.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від28.09.2006 посправі№5/2545-12/390 позов задоволено.

При прийнятті постанови місцевий господарський суд, посилаючись на пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.8.2 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визнав безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем зазначених в Акті норм цих законів. Апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції повністю.

При цьому судами встановлені фактичні обставини справи про те, що в Акті перевірки вказано: внаслідок передачі в статутний фонд ТОВ«Юніко-Експо», засновником якого є позивач, основних засобів: будівлі корпусу 33, будівлі складу №16, будівлі складу солі, будівлі транспортного цеху, будівлі складу №9, будівлі їдальні-клубу „Е-2"; „Д-1", в порушення пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у січні2005року у розмірі 1515684грн. та у лютому2005року у розмірі 2921721,33грн.

Передувало цій події укладення 25.01.2005 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, між позивачем та ТОВ«Торгово-фінансова компанія» (акти прийому-передачі, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно). Після чого до податкового кредиту (уточнюючий розрахунок від11.04.2005 №2233770) в січні2005року позивачем включено податок на додану вартість в сумі 1515684грн., сплачений частково в ціні придбаних будівель. До податкового кредиту в лютому2005року (податкова декларація з податку на додану вартість №2212985 від21.03.2005) позивачем включено податок на додану вартість в сумі 2921721,33грн., сплачений частково в ціні придбаних будівель.

Відповідно до зазначеного, суди визначились, що при донарахуванні сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість в січні2005року в сумі 1515684грн., та в лютому2005року в сумі 2921721,33грн., ДПІ не враховано, що відповідно до пп.3.1. п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції що діяла на момент спірних правовідносин) об'єктом оподаткування поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в том числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальник (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Також зазначивши п.1.4, пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 цього Закону, та п.1, п.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди визнали непереконливими посилання ДПІ про застосування до спірних правовідносин пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, суди зазначили, що ДПІ помилково при визначенні сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідних звітних періодів застосовано до даних правовідносин пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки за договором шкіряного напівфабрикату від04.01.2005 №01/04/2, укладеного між позивачем та ТОВ«Геос-Львів», податкові накладні були в січні та лютому 2005року отримані позивачем та внесені в січні та лютому 2005року в книгу придбання товарів (робіт, послуг) і як наслідок відображені в Декларації з податку на додану вартість відповідних звітних періодів. А контрагенти позивача включили до складу податкових зобов'язань з ПДВ суми податку у зв'язку з продажем нежитлових приміщень позивачу та продажу наведеного вище товару.

Також враховуючи, що 16.03.2004 між позивачем та іноземною компанією укладено зовнішньоекономічний контракт №01/04-СВ-01\03-GВ на поставку шкіряного напівфабрикату "Вет-блю" із сировини шкір ВРХ, на виконання якого позивачем експортовано шкіряний напівфабрикат, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вантажних митних декларацій, та посилаючись на пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.8.2 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» і п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди визнали правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат - витрат на закупівлю шкіряного напівфабрикату.

Таким чином суди визнали: оскільки ДПІ не оспорюється правомірність включення позивачем до складу валових витрат - витрат на закупівлю наведеного вище товару, тому посилання ДПІ на порушення позивачем пп.7.4.1 та пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визнано безпідставним.

В судових рішеннях також зазначено про склад договірної ціни (контрактної) вартості, до якого включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку, і тому суди визнали, що зміст вказаної норми не пов'язує визначення договірної ціни з урахуванням звичайних цін чи будь-яких інших, як договірних.

Таким шляхом суди дійшли до висновку про правомірність включення позивачем до складу експортного відшкодування з податку на додану вартість в лютому 2005року 241290,28грн. відповідно до п.8.2 та п.8.4 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок експорту шкіряного напівфабрикату на суму 1447700грн., придбаного у ТОВ«Геос-Львів».

Не погодившись із постановою Господарського суду Львівської області від14.06.2006 та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від28.09.2006 посправі№5/2545-12/390, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова (ДПІ) подала касаційну скаргу, де просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, зазначивши обставини справи, які стали підставою для нарахування податкових зобовязань. На думку скаржника, оскаржувані судові рішення винесені із неправильним застосуванням п.1.31 ст.1, п.п.8.4.11 п 8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тому, що суди дійшли неправомірного висновку про те, що зазначена норма Закону не регулює спірних правовідносин, та як правила ст.8 Закону застосовуються лише з метою визначення порядку збільшення чи зменшення балансової вартості груп основних фондів.

Враховуючи те, що податковий облік ведеться щодо будь-яких надходжень коштів та майна платнику податку, тому скаржник вважає, що операція із внесення основних засобів у статутний фонд підприємства теж підлягає податковому обліку. Таким чином ДПІ зазначає, що при внесенні майна (в тому числі основних засобів) засновником товариства (підприємства) до його статутного капіталу відбувається передача прав власності на таке майно за компенсацію у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді), емітованих вказаною юридичною особою. Тобто, у інвестора виникають витрати на придбання корпоративних прав, а тому у платника податків, статутний фонд якого формується виникають витрати та право на нарахування амортизаційних відрахувань, так як дану операцію слід вважати операцією з продажу для засновника, що зумовлює факт виникнення у набувача внеску валових витрат.

А отже, як наслідок, скаржник робить висновок про те, що позивачем порушено п.п.3.2.8 п.3.2 ст.3 та п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки у спірний податковий період дана операція не була об'єктом оподаткування ПДВ. Редакція п.п.3.2.8 п.3.2 ст.3 вказаного Закону змінена лише 25.03.2005. Зміни до даної норми внесені ст.103 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005рік» та деяких інших законодавчих актів України» від25.03.2005. Вказаною нормою визначено: «у підпункті 3.2.8: в абзаці першому слова «передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України» - виключити. Відповідно, у зв'язку із передачею позивачем основних фондів як внеску до статутного фонду ТОВ«Юніко-Експо» в січні2005року, при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на податковий кредит в сумі ПДВ з вартості будівель, до спірних відносин, на думку скаржника, слід застосовувати редакцію Закону №168/97-ВР, яка передбачала неоподаткування ПДВ операцій із внесення в статутний фонд.

Щодо норми п.п.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (яка на момент спірних правовідносин і до внесення змін Законом від25.03.2005 № 2505 діяла в редакції Закону від15.07.1999 №977), ДПІ вказала, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України; поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Таким шляхом ДПІ обґрунтовує, що внаслідок придбання в попередніх податкових періодах приміщення, у позивача виник податковий кредит з податку на додану вартість. Однак, враховуючи те, що в січні2005року дані приміщення використані в неоподатковуваних операціях, у позивача виник обов'язок щодо коригування податкового кредиту згідно п.7.4.2 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону.

Щодо зменшення експортного відшкодування, ДПІ зазначає, що виходити із факту оплати позивачем придбаної продукції та сплати при цьому в складі ціни товарів сум ПДВ, незаконно. Зазначивши п.1.3 ст.1 та пп.7.3.1, пп.7.7.5 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ вважає, що обов'язковою умовою виникнення права на бюджетне відшкодування є факт внесення відповідних сум податку в державний бюджет (п.9 ст.2 Бюджетного кодексу України).

Позивачем надав заперечення на касаційну скаргу, в якому заперечив проти вимог і доводів скарги, пославшись на те, що судові рішення є законними та обґрунтованими, винесеними на підставі правильно встановлених обставин справи з повним додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 16.12.2008 розгляд скарги відкладено на 20.01.2009.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу п.1.31 ст.1 Закону України від28.12.1994 №334 «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від22.05.1997 №283 зі змінами та доповненнями станом на момент виникнення спірних правовідносин) – продаж товарів— будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. А згідно пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- за встановленого порядку збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів - для цілей цього пункту: до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи; до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

Отже оскільки підставою визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у січні2005року у розмірі 1515684грн. та у лютому2005року у розмірі 2921721,33грн. ДПІ визнало факт передачі в статутний фонд ТОВ«Юніко-Експо», засновником якого є позивач, основних засобів: будівель корпусу, складів цеху, та їдальні-клубу, - суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що до податкового кредиту в січніта лютому2005року позивачем включено ПДВ в сумі 1515684грн., та 2921721,33грн., сплачений в ціні придбаних будівель за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від25.01.2005, укладеним між позивачем та ТОВ«Торгово-фінансова компанія» (акти прийому-передачі, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно), що правомірно встановлено судами.

Також необхідно врахувати, що відповідно до пп.1, п.1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», інвестиція— господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції. 1.28.1. Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом. При цьому відповідно до пп.3.1. п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції що діяла на момент спірних правовідносин) об'єктом оподаткування поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в том числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальник (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця. Згідно п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» - поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Таким чином, на спростування заперечень скаржника щодо визначення об’єкту оподаткування при передачі основних фондів до статутного фонду, необхідно зазначити наступне: пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» - визначено, що не є об'єктом оподаткування операції з:  передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України;поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців. Зміни ж до даного пункту Закону внесені згідно із Законом України від25.03.2005№2505-IV). Відповідно позивач, при визначенні сум ПДВ, діяв в правовому полі, а отже заперечення касаційної скарги в цій частині є неспроможними.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди правомірно визнали непереконливими посилання ДПІ про застосування до спірних правовідносин пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо визначення сум податкового зобов'язання з ПДВ необхідно враховувати встановлені судами фактичні обставини про те, що 16.03.2004 між позивачем та іноземною компанією укладено зовнішньоекономічний контракт №01/04-СВ-01\03-GВ на поставку шкіряного напівфабрикату, підтверджений вантажних митних декларацій, та на підставі якого віднесено позивачем до складу валових витрат - витрати на закупівлю шкіряного напівфабрикату.

Крім того 04.01.2005 між позивачем та ТОВ«Геос-Львів» укладено договір №01/04/2, де податкові накладні були в січні та лютому 2005року отримані та внесені в січні та лютому 2005року в книгу придбання товарів (робіт, послуг) і як наслідок відображені в Декларації з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Отже розглядаючи підстави виникнення спору щодо ПДВ, необхідно врахувати, що пп.7.4.1 п.7.4 ст.7Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому п.8.2 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день, а при ввезенні (імпортуванні) таких товарів (робіт, послуг) - суми податку, сплачені у такий самий період до бюджету у зв'язку із таким ввезенням (імпортуванням) або визначені у податковому векселі, виданому протягом такого місяця згідно з п.11.5 ст.11 цього Закону, але не погашеному до дня подання такого розрахунку.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди правомірно визнали віднесення позивачем до складу валових витрат - витрат на закупівлю шкіряного напівфабрикату у відповідності до норм зазначених законів.

Враховуючи фактичні обставини справи, та положення наведеної норми, в судових рішеннях також зазначено про склад договірної ціни (контрактної) вартості, до якого включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку, і тому суди визнали, що зміст вказаної норми не пов'язує визначення договірної ціни з урахуванням звичайних цін чи будь-яких інших, як договірних.

Крім того, оскільки суди встановили, що контрагенти позивача включили до складу податкових зобов'язань з ПДВ суми податку у зв'язку з продажем нежитлових приміщень позивачу та продажу товару, тому суд касаційної інстанції визнає правомірним висновок судів про законність включення позивачем до складу експортного відшкодування з податку на додану вартість в лютому 2005року 241290,28грн. відповідно до п.8.2 та п.8.4 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок експорту шкіряного напівфабрикату на суму 1447700грн., придбаного у ТОВ«Геос-Львів».

З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів, а обґрунтування касаційної скарги визнає безпідставним. Відповідно постанова Господарського суду Львівської області від14.06.2006 та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від28.09.2006 посправі№5/2545-12/390 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від14.06.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від28.09.2006 посправі№5/2545-12/390 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                            О.В.Карась

Судді                                                                         А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров