Ухвала суду № 3127566, 21.01.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                К/С  № К-25956/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

21.01.2009 р.                                                                                              м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Ланченко Л.В.

    Нечитайла О.М.

    Карася О.В.

                                 Степашка О.І.

при секретарі         Остапенку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Харкова

на постанову  Господарського суду Харківської області від 17.04.2006  р.

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р.

у справі № АС-41/72-06

за позовом Підприємства «Фартинпром» ХВВГО «Союз організацій інвалідів України» товариства інвалідів Київського району м. Харкова

до 1. Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова;

     2. Відділення Державного казначейства Орджонікідзевського району м.Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                            ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Харківської області від 17.04.2006 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р., позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 08.02.2006 р. №0000212310/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь підприємства «Фартинпром» ХВВГО «Союз організацій інвалідів України» ТІ Київського району 9651,00 грн. податку на додану вартість.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова  подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме: п. 1 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 5-7, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Сторони, належним чином повідомлялися про день, час та місце касаційного розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом позапланової документальної перевірки № 26/23-32870419 від 25.01.2006 р. зафіксовані порушення позивачем вимог п.п. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які призвели до завищення суми бюджетного відшкодування за листопад 2004 року на 4380 грн. та лютий 2005 року на 1241 грн.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000212310/0 від 08.02.2006 р. зменшено позивачеві суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 5621 грн., у тому числі: за листопад 2004 року на 4380 грн. та за лютий 2005 року на 1241 грн., та застосовані штрафні санкції у сумі 170 грн.

Відповідно до п.п. 6.2.8. п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР  (у редакції, чинній на час оподаткування позивачем операцій за нульовою ставкою) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, визначеними у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону. Рішення про застосування цієї норми приймається такими підприємствами та організаціями самостійно один раз на рік. Заяву про своє рішення з цього питання підприємство та організація - платники податку подають відповідному органу податкової служби не пізніше ніж за один місяць до початку календарного року (для новостворених підприємств та організацій - не пізніше одного місяця до початку звітного кварталу).

У п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість»  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР йдеться про підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

Цією нормою Закону також встановлено, що зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявністю дозволу на право користування такою пільгою, яка надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач має відповідний дозвіл міжвідомчої комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів від 07.09.2004 р. № 24 та зареєстрований у податковому органі на підставі заяви.

Податкова інспекція, вважаючи неправомірним обчислення позивачем податку на додану вартість за операціями з поставки товарів (робіт, послуг) за нульовою ставкою, як то передбачено п.п. 6.2.8. п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», виходить з того, що підприємство позивача не відповідає вимогам, визначеним у п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість»  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, а саме: щодо власності на майно, кількості інвалідів та фонду оплати праці.

Утім, абзацом 4 п.п. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час здійснення податковою інспекцією перевірки та встановлення порушень) визначено, що при порушенні вимог цього підпункту платником податку податковий орган скасовує його реєстрацію як особи, що має право на податкову пільгу, а податкові зобов’язання такого платника податку перераховуються з податкового періоду, за наслідками якого були виявлені такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, встановлених цим Законом, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.

Зі змісту наведеної норми Закону випливає, що податковий орган, встановивши порушення платником податку вимог підпункту 6.2.8, має скасувати державну реєстрацію як особи, що має право на податкову пільгу, що дає підстави перерахувати податкові зобов’язання такого платника податку з податкового періоду, за наслідками якого були виявлені такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, встановлених цим Законом, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.

Такої державної реєстрації скасовано не було.

Податкова інспекція у підтвердження своїх доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо злочинних дій, направлених на незаконне відшкодування позивачеві з бюджету податку на додану вартість за спірні періоди, належних доказів не надало.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права відшкодування податку на додану вартість, позивач має право на відшкодування від’ємного значення з бюджету, відображеного ним до відшкодування у податковій декларації за листопад 2004 року шляхом перерахування на рахунок в установі банку.

Відповідно до п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення – без змін.  

        Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                    УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову  Господарського суду Харківської області від 17.04.2006  р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                            Н.Г. Пилипчук

       Судді                                                   Л.В. Ланченко

                                                                       О.М. Нечитайло

                                                                       О.В. Карась

                                                                       О.І.  Степашко