Рішення № 31275276, 26.12.2012, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 412/13982/2012

2/412/5288/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді -Башмакова Є.А.,

при секретарі -Чубенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів, Національний банк України про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», з-ті особи: Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів, Національний банк України про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача в судовому засіданні посилався на те, що 18 червня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № DNP0АЕ00000419, відповідно до якого банк зобов'язався надати йому кредитні кошти у розмірі 31 453,91 долари США, а він, в свою чергу, зобов'язується повернути наданий кредит. Представник позивача також зазначив, що згідно умов кредитного договору від 18.06.2007 року валютою кредиту є долар США, погашення кредиту та сплату відсотків він мав здійснювати у доларах США, однак, вираження грошових зобов'язань у спірному договорі в іноземній валюті, а не в гривні протирічить діючому законодавству України, а отже, згаданий кредитний договір має бути визнаний судом недійсним правочином. Крім того, представник позивача просив звільнити позивача від сплати судового збору.

У судове засідання з'явився представник позивача ОСОБА_2, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засіданя повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, надав через канцелярію суду заяву про розгляд справи у його відсутність та письмові заперечення проти позову.

Третя особа Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів свого представника у судове засідання не надала, про час та дату судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа Національний банк України у судове засідання свого представника не надала, про час та дату судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи у відсутність її представника не надала.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали даної цивільної справи, письмові заперечення, письмові докази, надані представником відповідача, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлено, що 18 червня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № DNP0АЕ00000419, відповідно до п. 7.1 якого банк зобов'язався надати позивачу кредитні кошти на строк до 18 червня 2012 року включно у розмірі 31 453,91 доларів США на наступні цілі: на придбання автомобіля на 25 200 доларів США а також у розмірі 34 грн. для сплати за реєстрацію предметв застави в Державому реєстрі обтяжень рухомого майна, сплати в сумі 252 долари США -винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, а також у розмірі 126 доларів США -для сплати страхового платежу за договором страхування № DNP0LK00045752 від 18.06.2007 р. та у розмірі 873,19 доларів США на сплату страхового платежу за договором страхування № DNP0АЕ00045751 від 18.06.2007 року, а також у розмірі 4995,95 доларів США на сплату страхових платежів у випадках, згідно порядку, передбаченого даним договором.

Пунктом 7.1 вказаного договору передбачено, що процентна ставка встановлюється у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Кредитний договір № DNP0АЕ00000419 від 18 червня 2012 року передбачає, що кредит видається позивачу в іноземній валюті -доларах США, та розрахунки між ним та відповідачем -банком - мають здійснюватися в тій самій валюті.

У судовому засіданні також встановлено, що у відповідності до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України при укладенні даного кредитного договору були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. Окрім того, на момент укладення цього договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу (ЦК) України, умовами укладеного між сторонами кредитного договору № DNP0АЕ00000419 від 18 червня 2007 року.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства, який знайшов своє втілення у ст.ст. 3, 627 ЦК України, є принцип свободи договору, що у собі розуміє вільний вибір контрагента та вільне визначення сторонами умов договору, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників, з урахуванням вимог діючого Кодексу, інших актів цивільного законодавства знайшов своє втілення.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ст. 525 ЦК України зазначається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За кредитним договором та відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отримуючи кредит в іноземній валюті, позивач не пред'явив до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені (погоджені сторонами) в самому договорі.

Згідно ч. 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст. 203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Як вбачається із матеріалів справи, при укладанні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано та виконано, його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України, що виключає можливість визнання даного правочину недійсним.

При підписанні кредитного договору № DNP0АЕ00000419 від 18 червня 2012 року позивач був у повному обсязі ознайомлений з необхідною інформацією у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується пунктом 7.1 вказаного договору, де зазначено що позичальник зобов'язаний сплатити щомісячний платіж у розмірі 627,81 доларів США, тому позивачу було відомо яку суму і у якій грошовій одиниці він повинен внести щомісяця в рахунок повернення кредиту. Отже, при підписанні спірного договору № DNP0АЕ00000419 від 18 червня 2007 року позивач усвідомлював всі наслідки його укладання.

Згідно зі статтею 192 ЦК України до грошових коштів -платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці України - гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані, згідно вимог Цивільного кодексу України, грошові кошти як в національній одиниці України - гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року.

Відповідно до ст. 1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей, та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з ч. 4 ст. 5 дійсного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Диспозиція норми п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами та сумами таких кредитів, то лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть отримання індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного банку України 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року вимоги або будь-які обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлено, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання або надання кредитів в іноземній валюті не вимагає наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Вказаний лист не є нормативним-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти - про відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку також з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається виконання саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. Виконання зобов'язань з повернення кредиту, предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4 ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Крім того, з урахуванням ч. 1 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене в гривні, позивач не прийняв до уваги наявність положень ч. 2 ст. 524 ЦК України, відповідно до яких сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, суд приходить до висновку про необгрунтованість вимог позивача щодо визнання договору № DNP0АЕ00000419 від 18 червня 2007 року недійсним.

У відповідності до ч. 3 ст. 10 та до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін виник спір.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, виходячи з того, що позивач, укладаючи зазначений договір, погодився з усіма викладеними у ньому умовами, в тому числі надав згоду на несення саме позичальником усіх валютних ризиків під час виконання зобов'язань, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню у повній мірі, у зв'язку з викладеними вище обставинами.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19 Конституції України ст.ст. 192, 524, 217, 524, 525, 627, 629, 651,1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів, Національний банк України про визнання кредитного договору недійсним -відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : Є.А. Башмаков