Рішення № 31272982, 26.04.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/256/2013 Головуючий в І інстанції Черниш О.Л.

Категорія Доповідач: Вербицька Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року квітня місяця 26 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Вербицької Л.І.Суддів:Радченко С.В., Слюсаренко О.В. При секретарі:Сікорі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в інтересах ОСОБА_7 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 03 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_8 правонаступником якого є ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на майно у порядку спадкування, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_8, ОСОБА_7 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту недійсним та визнання права власності на майно у порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його сестра ОСОБА_11. Після її смерті залишилося спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1. Звернувшись у квітні 2011 року до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини він дізнався, що на спадщину претендує племінниця померлої ОСОБА_7 за заповітом, який був складений 24.12.2010 року та посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за р.№4585.

Оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а крім того, особа в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, позивач просив відповідно до ч.2 ст.1257 та ч.1 ст.225 ЦК України визнати заповіт недійсним та визнати за ним право власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

У жовтні 2011 року з позовом звернувся ОСОБА_12 - третя особа з самостійними вимогами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що має право на спадщину після померлої ОСОБА_11 за правом представлення на ту частку, яка належала б його померлій матері (рідній сестрі спадкодавця) ОСОБА_13, якби та була жива на час відкриття спадщини. Просив визнати заповіт недійсним оскільки померла за станом здоров'я не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а також волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а крім того, встановити факт родинних відносин між померлою ОСОБА_11 та його матір'ю ОСОБА_13, які були рідними сестрами і визнати за ним право власності на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1.

У жовтні 2011 року ОСОБА_8 подав заяву про уточнення та зменшення позовних вимог, посилаючись на те, що у зв'язку з подачею позовної заяви ОСОБА_12, просить визнати за ним право власності не на весь житловий будинок, а на ? його частку.

Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 03 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_8 та ОСОБА_12 в частині визнання заповіту недійсним, встановлення факту, що має юридичне значення задоволено. В частині визнання права власності на спадковий будинок позивачам відмовлено.

В апеляційній скарзі приватний нотаріус ОСОБА_5 просить рішення суду в частині визнання заповіту недійсним змінити і у задоволенні позовних вимог відмовити; в решті частині рішення суду залишити без змін.

Апелянт посилається на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки заповідач ОСОБА_11 була психічно здоровою особою і мала волевиявлення на складання заповіту саме на ОСОБА_7, а суд безпідставно визнав цей заповіт недійсним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що нотаріусом при посвідченні заповіту не було порушено норм закону, що померла ОСОБА_11 мала намір скласти заповіт саме на ОСОБА_7, яка є її племінницею і була поряд з хворою, надавала їй допомогу. Апелянт вважає рішення суду необґрунтованим, ухваленим з грубим порушенням норм процесуального закону та невірним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою апеляційного суду від 05 грудня 2012 року провадження у справі було зупинено до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Ухвалою апеляційного суду від 13 березня 2013 року провадження у справі відновлено, до участі у справі залучено ОСОБА_9 - правонаступника померлого позивача ОСОБА_8.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга приватного нотаріуса ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Визнаючи заповіт недійсним суд виходив з того, що для підписання заповіту від імені ОСОБА_11 іншою особою, а також посвідчення заповіту поза приміщенням нотаріальної контори підстав не було, що ставить під сумнів, що волевиявлення спадкодавця було вільним і відповідало його волі. Суд також дійшов висновку про те, що ОСОБА_11 фактично була ізольована від спілкування з родичами та іншими особами, з якими підтримувала стосунки, її воля була подавлена, заповідачка була виснажена хворобою, адже згідно повідомлень станції швидкої допомоги до ОСОБА_11 щоденно з 23 по 27 грудня 2010 року викликалася "швидка допомога", дільничий лікар. При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7, позбавивши ОСОБА_11 можливості спілкування, скористалася немічним станом спадкодавці, організувавши оформлення від її імені заповіту.

Оскільки волевиявлення ОСОБА_11 при посвідченні заповіту на думку суду не було вільним і не відповідало її волі, суд визнав заповіт недійсним відповідно до вимог передбачених ч.2 ст.1257 ЦК України.

Крім того, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на спадковий будинок по ? частині за кожним з відповідачів, посилаючись на те, що їх право на отримання документів у нотаріальній конторі ніким не порушено.

Однак, з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Так, керуючись при вирішенні спору ч.2 ст.1257 ЦК України, як підставою для визнання заповіту недійсним суд не врахував, що визнання заповіту недійсним відповідно до зазначеної підстави пов'язана з наявністю чи відсутністю вільного волевиявлення заповідача, яке не відповідало його дійсним намірам внаслідку помилки, обману, насильства або тяжкої обставини (ст.ст.229, 230, 231, 233 ЦК України), або вчинення заповіту дієздатним спадкодавцем, коли він не усвідомлював значення своїх дій або не міг керувати ними (ст.225 ЦК України). Але суд не встановив і не зазначив у рішенні зазначених підстав передбачених §2 глави 16 ЦК України "Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону". При цьому суд в порушення вимог ч.1 ст.11 ЦПК України не встановив і не зазначив у рішенні обставин щодо заявленої позивачами підстави, якою вони обґрунтовували відсутність волевиявлення заповідача, а саме, що ОСОБА_11 в момент складання заповіту не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними (ст.225 ЦК України). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог представник відповідачки ОСОБА_7 посилалася на те, що відповідно до зазначеної підстави позову передбаченої ст.225 ЦК України проведення судово-психіатричної експертизи є обов'язковою, але позивачі такого клопотання не заявляли, згідно ст.145 ЦПК України (а.с.100).

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції сторони такого клопотання також не заявляли, а крім того, не наполягали на підставі позову передбаченій ст.225 ЦК України, а лише обґрунтовували цими обставинами відсутність волевиявлення заповідача.

Крім того, суд у рішенні обґрунтував відсутність волевиявлення заповідача порушеннями вимог щодо форми та посвідчення заповіту. При цьому суд не врахував, що позивачі на ці обставини, як на підставу недійсності заповіту, не посилаються, а закон передбачає наслідком цих порушень нікчемність заповіту згідно ч.1 ст.1257 ЦК України.

Вимоги щодо форми та порядку його посвідчення встановлені ст.1247 ЦК України.

Колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави передбачені ч.1 ст.1257 ЦК України вважати заповіт нікчемним.

Зазначені судом порушення при посвідчені заповіту не підтверджені належними і допустимим доказами.

Так, зазначивши про відсутність підстав для підписання заповіту іншою особою, а також для посвідчення заповіту поза приміщенням нотаріальної контори, суд необґрунтовано не прийняв до уваги, що нотаріус такими підставами зазначив стан здоров'я заповідача, що не протирічить вимогам ст.ст.207, 1247 ЦК України. При цьому, суд в іншій частині рішення посилається на те, що заповідачка була виснажена хворобою, адже їй щоденно з 23 по 27 грудня 2010 року викликалася "швидка допомога", дільничий лікар.

Матеріалами справи щодо наявності хвороб на які хворіла ОСОБА_11, знаходження на стаціонарному та амбулаторному лікування підтверджуються ті обставини за яких заповіт був посвідчений нотаріусом за місцем проживання заповідача та за підписом іншої особи згідно з нормами закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачі відповідно до ст.60 ЦПК України не надали суду належних доказів на підтвердження заявлених вимог щодо визнання заповіту недійсним.

Крім того, рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позивачів про визнання за ними права власності на спадкове майно підлягає також скасуванню, оскільки вони не мають права на спадщину за законом за обставин дійсності заповіту.

Оскільки встановлення факту родинних відносин між померлою ОСОБА_11 та матір'ю ОСОБА_12 не має юридичного значення у спірних правовідносинах, то зазначені вимоги задоволенню також не підлягають.

За таких обставин рішення суду є незаконним та необґрунтованим, а тому відповідно до п.п.2, 3, 4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, ст.ст.225, 1247, 1257 ЦК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 03 липня 2012 р. скасувати, ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_12 та ОСОБА_8, правонаступником якого є ОСОБА_9, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: