Постанова № 31271367, 14.05.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

14.05.2013р. справа № 820/1645/13-а Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансімпекс-Захід"

до

Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області ДПС, Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС, Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області ДПС

про

визнання дій незаконними, скасування рішень, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансімпекс-Захід», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив про 1) визнання незаконними дій відповідача, Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС щодо складення акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 19.06.2012 р. №384/22-207/32949132 та акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 10.08.2012 р. №559/22-207/32949132; 2) визнання незаконними дій відповідача, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС щодо складення акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 10.08.2012 р. №716/2204/34631501; 3) визнання незаконними дій відповідача, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС щодо складення акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 05.06.2012 р. №151/2220/36628657; 4) скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС від 17.09.2012 р. №0000312200 та №0000322200.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що дії податкових органів з проведення зустрічних звірок є протиправними, бо вчинені за відсутності визначених Податковим кодексом України обставин, висновки складених зустрічних звірок є помилковими та хибними, бо зроблені з перевищенням повноважень податкових органів та з викривленням і перекрученням дійсних обставин господарських операцій. Позивач також зазначав, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті №1268/2200/37711780 від 03.09.2012р., викладені в даному акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій. Платник податків пояснював, що ПДВ та податок на прибуток у спірних правовідносинах обчислював правильно, господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з ТОВ «Електродизель», ТОВ «Альфа-Мед-2006», ТОВ «Пласт-Принт» та ПП «Лайнстар», відбувались за правочинами, котрі повністю відповідають вимогам закону, господарські операції за цими правочинами проведені реально, спричинили зміни у стані та структурі активів сторін, первинні документи оформлені у відповідності до закону, зобов’язання за спірним правочином виконані, зокрема, вартість отриманого товару оплачена ТОВ шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, фізичне переміщення товару мало місце. За таких обставин, позивач вважав, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов’язок по оплаті грошового зобов’язання на користь Державного бюджету України. Також позивач наполягав на незаконності дій відповідачів щодо складання актів про неможливість проведення зустрічних звірок його контрагентів з мотивів відсутності визначених законом підстав для проведення звірок, невивчення податковими органами відомостей первинних документів платників податків, наголошуючи, що судження про недійсність даних документів обов’язкової податкової звітності, про відсутність можливості здійснювати господарську діяльність, зроблені з перевищенням повноважень, якими законодавець наділив органи державної податкової служби України. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що дії по проведенню спірної звірки ТОВ «Альфа-Мед-2006» відповідають вимогам закону, звірка може бути проведена і за відсутності в розпорядженні податкового органу первинних документів платника податків, викладені в актах висновки податкового органу є правомірними та обґрунтованими, так як цілком узгоджуються з положеннями ст.228 Цивільного кодексу України.

Відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що дії по проведенню спірної звірки ПП «Лайнстар» відповідають вимогам закону, звірка може бути проведена і за відсутності в розпорядженні податкового органу первинних документів платника податків, викладені в актах висновки податкового органу є правомірними та обґрунтованими, так як цілком узгоджуються з положеннями ст.228 Цивільного кодексу України.

Відповідач, Індустріальна МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що дії по проведенню спірної звірки ТОВ «Електродизель» відповідають вимогам закону, звірка може бути проведена і за відсутності в розпорядженні податкового органу первинних документів платника податків, викладені в актах висновки податкового органу є правомірними та обґрунтованими, так як цілком узгоджуються з положеннями ст.228 Цивільного кодексу України.

Відповідач, ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що судження ДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Так, податковий орган пояснював, що отримав матеріали податкових перевірок контрагентів платника, де відображені судження про відсутність у даних суб’єктів господарювання будь-яких ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності, у зв'язку з чим всі вчинені даними суб'єктами господарювання правочини є нікчемними. Окрім того, ДПІ вважала, що неподання платником податків до перевірки документів, котрі звичайно складаються платниками податків при виконанні зобов’язань за аналогічними правочинами, свідчить про нереальність спірних господарських операцій.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

10.08.2012р. відповідачем, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, було складено акт №716/2204/34631501 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфа-Мед-2006» щодо документального підтвердження господарських операцій за березень 2012р.».

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення згаданої зустрічної звірки склались між ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області ДПС як суб'єктом владних повноважень та ТОВ «Альфа-Мед-2006» як платником податків. Позивач не є учасником вказаних правовідносин, а відтак, не має у цих правовідносинах ані прав, ані охоронюваного законом інтересу, що з огляду на приписи ч.1 ст.2 КАС України та п.21.1.4 ст.21 Податкового кодексу України зумовлює залишення без задоволення вимоги про визнання протиправними дій ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області ДПС.

05.06.2012р. відповідачем, ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС ,було складено акт №151/2220/36626857 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Лайнстар» (код ЄДРПОУ 36626857) щодо підтвердження господарських взаємовідносин у березні 2012р.».

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення згаданої зустрічної звірки склались між ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС як суб”єктом владних повновдень та ПП «Лайнстар» як платником податків. Позивач не є учасником вказаних правовідносин, а відтак, не має у цих правовідносинах ані прав, ані охоронюваного законом інтересу, що з огляду на приписи ч.1 ст.2 КАС України та п.21.1.4 ст.21 Податкового кодексу України зумовлює залишення без задоволення вимоги про визнання протиправними дій ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС.

19.06.2012р. відповідачем, Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, було складено акт №384/22-207/32949132 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Електродизель» (код ЄДРПОУ 32949132) щодо підтвердження господарських взаємовідносин за період 01.02.2012р.-29.02.2012р.», а 10.08.2012р. акт №559/22-207/32949132 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Електродизель» (код ЄДРПОУ 32949132) щодо підтвердження господарських взаємовідносин за період 01.03.2012р.-30.06.2012р.».

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення згаданої зустрічної звірки склались між Індустріальною МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС як суб'єктом владних повноважень та ТОВ «Електродизель» і ТОВ «Пласт-Принт» як платниками податків. Позивач не є учасником вказаних правовідносин, а відтак, не має у цих правовідносинах ані прав, ані охоронюваного законом інтересу, що з огляду на приписи ч.1 ст.2 КАС України та п.21.1.4 ст.21 Податкового кодексу України зумовлює залишення без задоволення вимоги про визнання протиправними дій Індустріальної МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС.

За матеріалами справи судом встановлено, що перелічені вище акти були скеровані ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області ДПС, ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС, Індустріальною МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС на адресу ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС, котра у зв’язку з їх отриманням, посилаючись на п.20.1.6 ст.20, п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, склала і направила платнику письмові запити №3348/10/22-0048 від 21.05.2012р. з приводу надання пояснень за період 01.02.2012р.-29.02.2012р., №5400/15-016 від 07.07.2012р. з приводу надання пояснень за період 01.05.2012р.-31.05.2012р.

Окрім того, відповідачем, ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС з посиланням на ст.22 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України були складені і направлені на адресу позивача, ТОВ «Трансімпекс-захід» письмові запити-запрошення №837/07-31 від 28.05.2012р. з приводу надання пояснень за період лютий – березень 2012р., №4688/10/15-016 від 19.06.2012р. з приводу надання пояснень за період січень-травень 2012р., №6613/10/15-0019 від 02.08.2012р. з приводу надання пояснень за період червень 2012р.

Оглянувши зміст перелічених запитів та запитів – запрошень, суд відзначає, що текст запитів не містить жодних підстав витребування документів.

Згідно з п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України у разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Таким чином, у спірних правовідносинах платник податків в силу закону та не обтяжувався обов’язком надавати відповідь на неправильно складені податковим органом запити і невиконання такого обов’язку не тягне за собою призначення податковим органом перевірки діяльності платника податків відповідно до п.п.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Окремо суд наголошує, що складаючи письмові запити - запрошення №837/07-31 від 28.05.2012р. з приводу надання пояснень за період лютий-березень 2012р., №4688/10/15-016 від 19.06.2012р. з приводу надання пояснень за період січень-травень 2012р., №6613/10/15-0019 від 02.08.2012р. з приводу надання пояснень за період червень 2012р., відповідач в якості підстави для витребування документів зазначив необхідність виконання наказу ДПС України та завдань ДПС у Львівській області.

Втім, норми ст.73 Податкового кодексу України не містять такої підстави для витребування від платника податків пояснень та документів, а відтак, згадані запити об’єктивно не здатні створити для платника податків обов’язок надання відповідей, внаслідок чого невиконання платником податків вимог цих запитів не зумовлює виникнення у податкового органу права на проведення перевірки.

З матеріалів справи вбачаться, що 16.08.2012р. відповідач, ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС, прийняв рішення у формі наказу №344 «Про проведення позапланової виїзної перевірки діяльності ТОВ «Трансімпекс-Захід» (код ЄДРПОУ 37711780) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Пласт Принт» (код ЄДРПОУ 36815414), ТОВ «Електродизель» (код ЄДРПОУ 32949132), ПП «Лайнстар» (код ЄДРПОУ 36626857), ТОВ «Альфа-Мед-2006» (код ЄДРПОУ 34631561) за період 01.01.2012р.-30.06.2012р.».

Як з'ясовано судом, юридичною підставою для прийняття згаданого наказу суб’єкт владних повноважень обрав положення п.п.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб'єкта владних повноважень про невиконння платником податків вимог вищеперелічених запитів та запитів - запрошень.

Разом з тим, оскільки запити №3348/10/22-0048 від 21.05.2012р. з приводу надання пояснень за період 01.02.2012р.-29.02.2012р., №5400/15-016 від 07.07.2012р. з приводу надання пояснень за період 01.05.2012р.-31.05.2012р. були складені податковим органом неналежно за змістом та стосувались лише звітних податкових періодів лютий 2012р. та травень 2012р., а запити – запрошення №837/07-31 від 28.05.2012р. з приводу надання пояснень за період лютий-березень 2012р., №4688/10/15-016 від 19.06.2012р. з приводу надання пояснень за період січень-травень 2012р., №6613/10/15-0019 від 02.08.2012р. взагалі ґрунтуються на підставі, котра не включена законодавцем до кола обставин, за наявності яких може бути складений запит, то суд вважає за необхідне задля повного захисту прав платника податків скасувати наказ ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС.

При цьому, суд зважає, що правовідносини, котрі виникають при реалізації податковими органами як суб’єктами владних повноважень управлінських функцій по контролю за діяльністю платників податків з приводу повноти та своєчасності справляння податків (зборів) у спосіб проведення перевірок, врегульовані приписами глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 24.12.2006р. Верховним Судом України винесена постанова у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки.

Згідно з правовими позиціями, які викладені у названому судовому акті, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

З огляду на приписи ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 244-2 КАС України окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Верховного Суду України поза увагою при розгляді і вирішенні по суті спору про законність рішення суб”єкта владних повноважень з питання призначення перевірки.

Окрім того, з огляду на приписи ч.7 ст.9 КАС України суд вважає за можливе поширити на спірні правовідносини положення ст.21 Закону України «Про прокуратуру», де передбачено, що постанова прокурора про призначення перевірки може бути оскаржена до суду в порядку адміністративного судочинства протягом десяти днів з дня одержання копії постанови.

До такого висновку суд доходить, позаяк правовідносини з приводу прийняття податковим органом письмового рішення про проведення перевірки діяльності платника податків та правовідносини з приводу прийняття прокурором письмового рішення про проведення перевірки суб’єкта права є подібними між собою і спричиняють виникнення аналогічних правових наслідків – обов’язку перевіряємої особи надати до перевірки документи, що пов’язані з її предметом.

При цьому, суд зважає, що прийняття податковим органом наказу про призначення перевірки діяльності платника податків в силу приписів ст.85 Податкового кодексу України невідворотно породжує виникнення у платника податків обов’язку подати до перевірки первинні документи і створити належні умови для проведення перевірки, невиконання якого за змістом ст.44 Податкового кодексу України означатиме непідтвердженість показників документів податкової звітності та здійснення податковим органом самостійного визначення грошових зобов’язань платника податків з певного виду податку (збору).

Таким чином, рішення податкового органу про призначення перевірки діяльності платника податків в силу норм Податкового кодексу України створює для платника податків юридичні наслідки у вигляді імперативного обов’язку дотримуватись певної моделі правової поведінки, спонукає платника податків до вжиття правових та організаційних заходів з метою забезпечення можливості проведення призначеної перевірки тощо, а невиконання платником податків згаданого рішення спричиняє можливість застосування податковим органом процедури адміністративного арешту майна згідно з ст.94 Податкового кодексу України.

За таких обставин, суд робить висновок про існування правових підстав для судової перевірки відповідності спірного рішення суб'єкта владних повноважень з питання призначення перевірки вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Неправомірність наказу про призначення перевірки невідворотно зумовлює і протиправність дій по проведенню незаконно призначеної перевірки, а відтак, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби з проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Транспімпекс-Захід» (ідентифікаційний код - 37711780) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин із ТОВ «Пласт Принт», ТОВ «Електродизель», ТОВ «Альфа-Мед-2006», ПП «Лайнстар» за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р., результати якої оформлені актом від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780.

Вирішуючи спір за вимогою про скасування рішень суб”єкта владних повноважень щодо збільшення грошових зобов’язань з податку на прибуток та з ПДВ, суд відзначає, що ТОВ «Трансімпекс-Захід», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 37711780, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС.

З 16.08.12 р. по 27.08.2012 р. ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС була проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Транспімпекс-Захід» (ідентифікаційний код - 37711780) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин із ТОВ «Пласт Прінт», ТОВ «Електродизель», ТОВ «Альфа-Мед-2006», ПП «Лайнстар» за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р.

Результати перевірки оформлені актом від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780, в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків податкового правопорушення – недодержання положень ст.ст. 138, 139, 185, 187, 198 Податкового кодексу України, а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат показників первинних документів, складених контрагентами за господарськими операціями, що в дійсності не відбулись, тобто мають ознаки нікчемних.

17.09.2012 р. з посиланням на даний акт ДПІ у м. Червонограді були винесені податкові повідомлення-рішення №0000312200 про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток в загальному розмірі 1.185.526,81 грн. (основний платіж – 948.421,45 грн., штрафні (фінансові) санкції – 237.105,36 грн.) та №0000344400 про збільшення суми грошового зобов’язання з ПДВ в загальному розмірі 834.610,71 грн. (основний платіж – 667.588,57 грн., штрафні (фінансові) санкції – 155.922,14 грн.).

Як з’ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень- рішень №0000312200 та №0000344400 від 17.09.2011 р. слугувало відображене в акті від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 судження суб’єкта владних повноважень про порушення платником податків п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: відображення в податковому обліку з ПДВ та податку на прибуток показників первинних документів, котрі складені в межах нікчемних правочинів, за господарськими операціями, котрі в дійсності не відбулись.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб’єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб’єктом владних повноважень в акті 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає, що на момент обчислення ТОВ «Трансімпекс-Захід» податку на прибуток та ПДВ за січень-червень 2012р. правовідносини з приводу справляння податку на прибуток були унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а правовідносини з приводу обчислення ПДВ врегульовувались приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов’язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

З огляду на викладене, суд зауважує, що непроведення податковим органом детального та вичерпного дослідження структури отриманого платником податків доходу, спричиняє необґрунтованість будь-яких висновків, зроблених таким органом з приводу сформованих платником податків витрат, адже згідно з законом однією з подій збільшення витрат є дата отримання доходу, а факт настання такої події в розрізі конкретної господарської операції суб’єктом владних повноважень за правилами ч.3 ст.2 КАС України у спірних правовідносинах не встановлений.

В ході проведення спірної перевірки податковий орган взагалі не вивчав питання правильності обчислення ТОВ валового доходу, що випливає зі змісту акту перевірки, де взагалі відсутній відповідний розділ.

Таким чином, викладені в акті від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 судження ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС стосовно податку на прибуток не можна визнати обґрунтованими.

З приводу викладених в акті суджень ДПІ з приводу обчислення податку на додану вартість суд відмічає, що за визначенням п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи положення наведених норм закону в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об’єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 4) виконання зобов’язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку; 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу, котрий належно оформлений за змістом та формою; 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість; 7) внесення податкової накладної у визначених законом випадках до Єдиного реєстру податкових накладних.

Розв’язуючи спір, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За визначенням ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, оцінивши доводи сторін та з’ясувавши обґрунтованість таких доводів, суд встановив, що 01.02.2012 р. між позивачем, ТОВ «Трансімпекс-Захід» (в якості покупця), та ТОВ «Електродизель» (в якості постачальника) було укладено письмовий правочин у формі договору поставки продукції №3п, предметом якого є постачання товару.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до матеріалів справи виписані ТОВ «Електродизель» податкові накладні №1931 від 19.03.2012 р. на суму 87.524,56 грн. (у т.ч. ПДВ – 14.587,43 грн.), №1932 від 19.03.2012 р. на суму 39.957,99 грн. (у т.ч. ПДВ – 6.659,67 грн.), №1933 від 19.03.2012 р. на суму 52.339,89 грн. (у т.ч. ПДВ – 8.723,31 грн.), №1934 від 19.03.2012 р. на суму 60.218,09 грн. (у т.ч. ПДВ – 10.036,35 грн.), №1935 від 19.03.2012 р. на суму 72.095,58 грн. (у т.ч. ПДВ – 12.015,93 грн.), №1936 від 19.03.2012 р. на суму 43.542,60 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.257,10 грн.), №1937 від 19.03.2012 р. на суму 83.669,88 грн. (у т.ч. ПДВ – 13.944,98 грн.), №1938 від 19.03.2012 р. на суму 127.413,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 21.235,50 грн.), №1939 від 19.03.2012 р. на суму 37.272,56 грн. (у т.ч. ПДВ – 6.212,09 грн.), № від на суму грн. (у т.ч. ПДВ –грн.), №2021 від 20.03.2012 р. на суму 100.716,18 грн. (у т.ч. ПДВ – 16.786,03 грн.), №2124 від 21.03.2012 р. на суму 46.974,90 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.829,15 грн.), №2932 від 29.02.2012 р. на суму 431.799,28 грн. (у т.ч. ПДВ – 71.966,55 грн.), №2933 від 29.02.2012 р. на суму 181.498,57 грн. (у т.ч. ПДВ – 30.249,76 грн.), №2934 від 29.02.2013 р. на суму 195.889,66 грн. (у т.ч. ПДВ – 32.648,28 грн.), №2935 від 29.03.2012 р. на суму 39.109,09 грн. (у т.ч. ПДВ – 6.518,18 грн.), №2936 від 29.02.2012 р. на суму 131.601,65 грн. (у т.ч. ПДВ – 21.933,61 грн.), №2937 від 29.02.2012 р. на суму 225.915,82 грн. (у т.ч. ПДВ – 37.652,64 грн.), №2938 від 29.02.2012 р. на суму 24.296,03 грн. (у т.ч. ПДВ – 4.049,34 грн.), №2439 від 29.02.2012 р. на суму 32.750,05 грн. (у т.ч. ПДВ – 5.458,34 грн.), №2940 від 29.02.2012 р. на суму 230.642,64 грн. (у т.ч. ПДВ – 38.440,44 грн.), №2941 від 29.02.2012 р. на суму 21.447,97 грн. (у т.ч. ПДВ – 3.574,66 грн.), №2942 від 29.02.2012 р. на суму 64.827,83 грн. (у т.ч. ПДВ – 10.804,64 грн.), №2945 від 29.02.2012 р. на суму 522.920,70 грн. (у т.ч. ПДВ – 87.153,45 грн.), видаткові накладні №84 від 29.02.2012 р. на суму 431.799,28 грн. (у т.ч. ПДВ – 71.966,55 грн.), №86 від 29.02.2012 р. на суму 181.498,57 грн. (у т.ч. ПДВ – 30.249,76 грн.), №96 від 29.02.2013 р. на суму 195.889,66 грн. (у т.ч. ПДВ – 32.648,28 грн.), №97 від 29.03.2012 р. на суму 39.109,09 грн. (у т.ч. ПДВ – 6.518,18 грн.), №98 від 29.02.2012 р. на суму 131.601,65 грн. (у т.ч. ПДВ – 21.933,61 грн.), №99 від 29.02.2012 р. на суму 225.915,82 грн. (у т.ч. ПДВ – 37.652,64 грн.), №100 від 29.02.2012 р. на суму 24.296,03 грн. (у т.ч. ПДВ – 4.049,34 грн.), №101 від 29.02.2012 р. на суму 32.750,05 грн. (у т.ч. ПДВ – 5.458,34 грн.), №102 від 29.02.2012 р. на суму 230.642,64 грн. (у т.ч. ПДВ – 38.440,44 грн.), №85 від 29.02.2012 р. на суму 21.447,97 грн. (у т.ч. ПДВ – 3.574,66 грн.), №95 від 29.02.2012 р. на суму 64.827,83 грн. (у т.ч. ПДВ – 10.804,64 грн.), №83 від 29.02.2012 р. на суму 522.920,70 грн. (у т.ч. ПДВ – 87.153,45 грн.) та прибуткові накладні №ТЗ-0000007 від 19.03.2012 р. на суму 87.524,56 грн. (у т.ч. ПДВ – 14.587,43 грн.), №ТЗ-0000008 від 19.03.2012 р. на суму 39.957,99 грн. (у т.ч. ПДВ – 6.659,67 грн.), №ТЗ-0000009 від 19.03.2012 р. на суму 52.339,89 грн. (у т.ч. ПДВ – 8.723,31 грн.), №ТЗ-0000010 від 19.03.2012 р. на суму 60.218,09 грн. (у т.ч. ПДВ – 10.036,35 грн.), №ТЗ-0000011 від 19.03.2012 р. на суму 72.095,58 грн. (у т.ч. ПДВ – 12.015,93 грн.), №ТЗ-0000012 від 19.03.2012 р. на суму 43.542,60 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.257,10 грн.), №ТЗ-0000013 від 19.03.2012 р. на суму 83.669,88 грн. (у т.ч. ПДВ – 13.944,98 грн.), №ТЗ-0000014 від 19.03.2012 р. на суму 127.413,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 21.235,50 грн.), №ТЗ-0000020 від 19.03.2012 р. на суму 37.272,56 грн. (у т.ч. ПДВ – 6.212,09 грн.), № ТЗ-0000015 від 20.03.2012 р. на суму 100.716,18 грн. (у т.ч. ПДВ – 16.786,03 грн.), №ТЗ-0000016 від 21.03.2012 р. на суму 46.974,90 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.829,15 грн.).

Жодних заперечень стосовно неоплати позивачем вартості придбаних товарів податковою інспекцією в акті від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 р. не викладено. Фактична наявність товару у спірних правовідносинах податковою інспекцією під сумнів не поставлена, проведення платником податків збиткових фінансово-господарських операцій з придбаним товаром ДПІ за наслідками перевірки не виявлено, суджень про використання придбаного товару поза межами господарської діяльності складений податковим органом акт перевірки не містить. Суд зважає, що в акті перевірки від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 не відображено жодних конкретних суджень податкового органу про спосіб та обставини наявності і реалізації платником податків наміру на безпідставне отримання податкової вигоди.

Фізичне переміщення товару у спірних правовідносинах підтверджується товарно-транспортними накладними від 29.02.2012 р. серії ТР №№ 29/02-1, 29/02-2, 29/02-3, 29/02-4, 29/02-5, 29/02-6, 29/02-7, від 19.03.2012 р. серії ТР №№19/03-1, 19/03-2, 19/03-3, 19/03-4, 19/03-5, від 20.03.2012 р. ТР №20/03-1, від 21.03.2012 р. серії ТР №21/03-1

За твердженням представника позивача, що узгоджується з матеріалами справи, у подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності шляхом реалізації ТОВ «Про-К» згідно договору поставки продукції від 01.03.2012 р. №103.

Як вбачається з витребуваних судом на виконання вимог ст.11 КАС України документів, 01.03.2012 р. між позивачем, ТОВ «Трансімпекс-Захід» (в якості покупця), та ПП «Лайнстар» (в якості постачальника) було укладено письмовий правочин у формі договору поставки продукції №2п, предметом якого є постачання товару.

Також, між позивачем, ТОВ «Трансімпекс-Захід» (в якості постачальника), та ПП «Лайнстар» (в якості покупця) 03.05.2012 р. було укладено письмовий правочин у формі договору поставки продукції №03/05, предметом якого є постачання товару.

У межах згаданих правочинів були проведені господарські операції, які оформлені наданими до матеріалів справи податковими накладними №2604 від 26.03.2012 р. на суму 42.032,02 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.005,34 грн.), №2701 від 27.02.2012 р. на суму 56.151,60 грн. (у т.ч. ПДВ – 9.358,60 грн.), №2702 від 27.02.2012 р. на суму 44.486,78 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.414,46 грн.), № 2703 від 27.02.2012 р. на суму 128.588,29 грн. (у т.ч. ПДВ – 21.431,38 грн.), №2801 від 28.03.2012 р. на суму 89.273,57 грн. (у т.ч. ПДВ – 14.878,93 грн.), №2802 від 28.03.2012 р. на суму 95.137,82 грн. (у т.ч. ПДВ – 15.856,30 грн.), №2803 від 28.03.2012 р. на суму 93.954,43 грн. (у т.ч. ПДВ – 15.659,07 грн.), №3003 від 30.03.2012 р. на суму 93.287,22 грн. (у т.ч. ПДВ – 15.547,22 грн.), №3004 від 30.03.2012 р. на суму 153.351,79 грн. (у т.ч. ПДВ – 25.558,63 грн.), №1 від 03.05.2012 р. на суму 695.149,80 грн. (у т.ч. ПДВ – 115.858,30 грн.), №2 від 03.05.2012 р. на суму 718.269,91 грн. (у т.ч. ПДВ – 119.711,65 грн.) та видатковими накладними №2604 від 26.03.2012 р. на суму 42.032,02 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.005,34 грн.), №2701 від 27.02.2012 р. на суму 56.151,60 грн. (у т.ч. ПДВ – 9.358,60 грн.), №2702 від 27.02.2012 р. на суму 44.486,78 грн. (у т.ч. ПДВ – 7.414,46 грн.), № 2703 від 27.02.2012 р. на суму 128.588,29 грн. (у т.ч. ПДВ – 21.431,38 грн.), №2801 від 28.03.2012 р. на суму 89.273,57 грн. (у т.ч. ПДВ – 14.878,93 грн.), №2802 від 28.03.2012 р. на суму 95.137,82 грн. (у т.ч. ПДВ – 15.856,30 грн.), №2803 від 28.03.2012 р. на суму 93.954,43 грн. (у т.ч. ПДВ – 15.659,07 грн.), №3003 від 30.03.2012 р. на суму 93.287,22 грн. (у т.ч. ПДВ – 15.547,22 грн.), №3004 від 30.03.2012 р. на суму 153.351,79 грн. (у т.ч. ПДВ – 25.558,63 грн.), №ТЗ-000039 від 03.05.2012 р. на суму 695.149,80 грн. (у т.ч. ПДВ – 115.858,30 грн.), №ТЗ-000040 на суму 718.269,91 грн. (у т.ч. ПДВ – 119.711,65 грн.)

Жодних заперечень стосовно неоплати позивачем вартості придбаних товарів податковою інспекцією в акті від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 р. не викладено. Фактична наявність товару у спірних правовідносинах податковою інспекцією під сумнів не поставлена, проведення платником податків збиткових фінансово-господарських операцій з придбаним товаром ДПІ за наслідками перевірки не виявлено, суджень про використання придбаного товару поза межами господарської діяльності складений податковим органом акт перевірки не містить. Суд зважає, що в акті перевірки від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 р. не відображено жодних конкретних суджень податкового органу про спосіб та обставини наявності і реалізації платником податків наміру на безпідставне отримання податкової вигоди.

Фізичне переміщення товару у спірних правовідносинах підтверджується товарно-транспортними накладними від 26.03.2012 р. серії ТР №26/03-1, від 27.03.2012 р. серії ТР №№27/03-1, 27/03-2, 27/03-3, від 28.03.2012 р. №№28/03-1, 28/03-2, 28/03-3, від 30.03.2012 р. серії ТР №№30/03-1, 30/03-2., від 03.05.2012 р. серії ТР №№03/1, 03/2.

Згідно з доводами позивача, котрі не спростовані актом від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 р. та цілком узгоджуються з добутими судом доказами, у подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності шляхом реалізації ТОВ «Пласт-Принт» на умовах договору поставки продукції від 30.03.2012 р. №30/03-1.

Матеріалами справи підтверджено, що 25.06.2012 р. між позивачем, ТОВ «Трансімпекс-Захід» (в якості покупця), та ТОВ «Альфа-Мед-2006» (в якості постачальника) було укладено письмовий правочин у формі договору поставки продукції №2, предметом якого є постачання товару.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до матеріалів справи виписані ТОВ «Альфа-Мед-2006» податкову накладну №2705 від 27.06.2012 р. на суму 1.768.863,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 294.810,50 грн.) та видаткову накладну №ТЗ-0000047 від 27.06.2012 р. на суму 1.768.863,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 294.810,50 грн.)

Жодних заперечень стосовно неоплати позивачем вартості придбаних товарів податковою інспекцією в акті від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 р. не викладено. Фактична наявність товару у спірних правовідносинах податковою інспекцією під сумнів не поставлена, проведення платником податків збиткових фінансово-господарських операцій з придбаним товаром ДПІ за наслідками перевірки не виявлено, суджень про використання придбаного товару поза межами господарської діяльності складений податковим органом акт перевірки не містить. Суд зважає, що в акті перевірки від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 не відображено жодних конкретних суджень податкового органу про спосіб та обставини наявності і реалізації платником податків наміру на безпідставне отримання податкової вигоди.

Фізичне переміщення товару у спірних правовідносинах підтверджується товарно-транспортною накладною від 27.06.2012 р. серії ТР №27/06-1.

За твердженням представника позивача, що узгоджується з матеріалами справи, у подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності шляхом реалізації ТОВ «Електродизель» згідно договору поставки продукції від 03.09.2012 р. №03/09 та ТОВ «Спешл Текстайл груп» за договором від 04.09.2012 р. №04/1.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2012 р. між позивачем, ТОВ «Трансімпекс-Захід» (в якості постачальника), та ТОВ «Пласт-Принт» (в якості покупця) було укладено письмовий правочин у формі договору поставки продукції №30/03-1, предметом якого є постачання товару.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до матеріалів справи податкові накладні №22 від 30.03.2012 р. на суму 94.229,52 грн. (у т.ч. ПДВ – 15.704,92 грн.), №23 від 30.03.2012 р. на суму 154.900,80 грн. (у т.ч. ПДВ – 25.816,80 грн.), видаткові накладні №ТЗ-000035 від 30.03.2012 р. №ТЗ-000036 від 30.03.2012 р.

Фізичне переміщення товару у спірних правовідносинах підтверджується товарно-транспортними накладними від 30.03.2012 р. серії ТР №№30/03-1, 30/03-2.

Жодних заперечень стосовно неоплати позивачем вартості придбаних товарів податковою інспекцією в акті від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 р. не викладено. Фактична наявність товару у спірних правовідносинах податковою інспекцією під сумнів не поставлена, проведення платником податків збиткових фінансово-господарських операцій з придбаним товаром ДПІ за наслідками перевірки не виявлено, суджень про використання придбаного товару поза межами господарської діяльності складений податковим органом акт перевірки не містить. Суд зважає, що в акті перевірки від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780 не відображено жодних конкретних суджень податкового органу про спосіб та обставини наявності і реалізації платником податків наміру на безпідставне отримання податкової вигоди.

За твердженням представника позивача, що узгоджується з матеріалами справи, у подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності шляхом реалізації ТОВ «Електродизель» згідно договору поставки продукції від 03.09.2012 р. №03/09 та ТОВ «Спешл Текстайл груп» за договором від 04.09.2012 р. №04/1.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом –Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб’єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом – Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів та складання заліку зустрічних однорідних вимог. Суд бере до уваги, що з огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як по-перше, здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи, а по-друге, є можливими до перевірки з боку суб’єктів фінансового моніторингу. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання останнім (що могло б мати місце в разі пов’язаності цих осіб), до матеріалів справи суб’єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару та припинення зобов’язань заліком вимог визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував доводу платника податків про використання результатів отриманих робіт в організації власної господарської діяльності, а суд зазначає, що означений довід платника податків не суперечить витребуваним і долученим до справи документам.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду немає. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного платником податків товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб’єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб’єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження суб’єкта владних повноважень про скоєння платником податків податкового правопорушення – заниження грошових зобов‘язань з податку на прибуток та ПДВ, ґрунтується на мотивах отриманих від Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача - ТОВ «Електродизель», ТОВ «Альфа-Мед-2006» та ПП «Лайнстар».

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов’язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб’єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів та нереальність проведених в межах спірних правочинів господарських операцій суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб’єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти – відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб’єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ “Фірма “ВІК” до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов’язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що суб’єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаних за спірним правочином товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. При цьому, фактів проведення платником податків з придбаними товарами збиткових операцій суб’єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідач не довів неможливості проведення платником податків господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подав суду ані доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, ані доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, ані доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, ані доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Суд зауважує, що зміст складеного ДПІ акту перевірки не містить жодних добутих ДПІ про процесі реалізації владної управлінської функції належних, допустимих та достатніх даних, котрі б спростовували презумпцію добросовісності та сумлінності позивача як платника податків.

Натомість на підтвердження права на збільшення податкового кредиту з ПДВ та валових витрат та платник податків подав до суду податкові та видаткові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт, оформлені з дотриманням вимог закону, складені повноважними суб’єктами права, що, за відсутності підтвердженого матеріалами справи факту нереальності господарських операцій, слід визнати достатньою підставою для формування податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим, оскільки не доведено належними та допустимими доказами і не підкріплено вірними доводами, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Окремо суд зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.70 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом – Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом – Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов’язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу доводу відповідача про ненадання платником податків до перевірки певних документів суд відмічає, що згідно з п.85.6 ст.85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отже, за змістом приписів ст.70 КАС України та ст.85 Податкового кодексу України належними та допустимими доказами на підтвердження факту неподання платником податків документів є складений податковий органом акт відмови у наданні документів, але таких актів ДПІ до матеріалів справи не подано.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «Трансімпекс-Захід» до Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС, ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС про визнання дій протиправними та скасування рішень – задовольнити частково.

Скасувати наказ Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби №344 від 16.08.2012р.

Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби з проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Транспімпекс-Захід» (ідентифікаційний код - 37711780) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин із ТОВ «Пласт Принт», ТОВ «Електродизель», ТОВ «Альфа-Мед-2006», ПП «Лайнстар» за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р., результати якої оформлені актом від 03.09.2012 р. №1268/2200/37711780.

Скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби №0000312200 від 17.09.2012 р. та №0000322200 від 17.09.2012 р.

В решті вимог адміністративний позов - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сліденко