Ухвала суду № 31269313, 13.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2013 р. м. Київ К-44214/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Будьонівському районі міста Донецькана постанову та ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2008 Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009у справі №2-а-8749/08/0570за позовомЗакритого акціонерного товариства «Укренергозв'язокбуд»доДержавної податкової інспекції у Будьонівському районі міста Донецькапровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, визнання незаконними першої та другої податкової вимоги, скасування податкової застави,- ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Укренергозв'язокбуд» звернулось до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі міста Донецька від 16.10.2007 №000040223/1/4614/23-213/00122499/46187/10, №000040323/1/4615/23-213/00122499/46186/10, №0000062440/1/45685/10/25-013, №571741/1/45685; визнати незаконними першу податкову вимогу від 31.10.2007 №1/288 у сумі 126346,52 грн., другу податкову вимогу від 06.12.2007 №2/351 у сумі 135345,86 грн.; та скасувати податкову заставу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009, вказаний позов задоволено частково:

- визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька №000040323/1/4615/23-213/00122499/46186/10 та №0000062440/1/45685/10/25-013 від 16.10.2007 в повному обсязі;

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №000040223/1/4614/23-213/00122449/46187/10 від 16.10.2007 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 78071,00 грн., з яких основного платежу на суму 60135,00 грн. та 17936,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №571741/1/45685 від 16.10.2007 в частині визначення податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на суму 5628,75 грн., з яких основного платежу на суму 3752,50 грн. та 1876,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- визнано недійсною першу податкову вимогу №1/288 від 31.10.2007 в частині визначення суми податкового боргу в розмірі 123272,83 грн., з них податок на прибуток в сумі 78071,00 грн.: в тому числі 60135,00 грн. основного платежу та 17 936,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; податок на додану вартість в сумі 28642,33 грн.: в тому числі 19090,33 грн. основного платежу та 9552,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; зі штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сумі 559,50 грн., з адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 16000,00 грн.;

- визнано частково недійсною другу податкову вимогу №2/351 від 06.12.2007 в частині визначення суми податкового боргу у розмірі 128901,58 грн., в тому числі з податку на прибуток у сумі 78071,00 грн., з яких 60135,00 грн. основного платежу та 17936,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; з податку на додану вартість у сумі 28642,33 грн., з яких 19090,33 грн. основного платежу та 9552 грн. штрафних (фінансових) санкцій; зі штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сумі 559,50 грн., з адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 16000,00 грн., з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 5628,75 грн., з яких 3752,50 грн. основного платежу та 1876,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька проведено виїзну позапланову перевірку Закритого акціонерного товариства «Укренергозв'язокбуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 по 31.03.2007;

- за результатами перевірки складено акт №3238/23-211/00122499 від 30.07.2007, згідно висновків якого встановлено наступні порушення:

1) пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» через завищення загальної суми валових витрат на суму 241409,00 грн., оскільки до складу валових витрат не належать витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а також позивачем для перевірки не були надані документи, що підтверджують наявність помилки за результатами минулих податкових періодів;

2) п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з чим занижено ПДВ у грудні 2006 року на суму 19104,00 грн. через ненадання до перевірки документального підтвердження про можливість консервації основних засобів у 4-му кварталі 2006 року на загальну вартість 95522,00 грн., документального підтвердження бухгалтерського обліку операцій консервації основних засобів, інформації стосовно створення робочої комісії, яка прийняла рішення про консервацію основних фондів;

3) статей 1, 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» через невключення до розрахунку суми податків у 2004-2007 роках автомобілів, які знаходились на балансі підприємства станом на 01.01.2007, та на обліку в органах ДАІ, в результаті чого податок занижено на суму 5858,25 грн., а саме: у 2004 році на 821,25 грн., у 2005 на 1506,00 грн., у 2006 на 1643,00 грн., у 2007 на 1888,00 грн.;

4) пп. 8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у зв'язку з відчуженням без письмового узгодження з податковим органом майна на суму 16000,00 грн., яке перебувало у податковій заставі;

- на підставі висновків акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення №000040223/1/4614/23-213/00122499/46187/10 від 16.10.2007, №000040323/1/4615/23-213/00122499/46186/10 від 16.10.2007, №0000062440/1/45685/10/25-013 від 16.10.2007, №571741/1/45685 від 16.10.2007.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали частково необґрунтованими визначені податковим органом позивачу зобов'язання та штрафні санкції, оскільки дійшли висновку, що позивачем в декларації з податку на прибуток за 2006 рік заниження валових витрат, що відбулося у 2005-2006 роках, було відкориговане, правильність здійснення чого підтвердили надані до перевірки документи. З огляду на це суди дійшли висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для донарахування податку на прибуток та ПДВ; щодо донарахування податку з власників транспортних засобів, то автомобілі, за якими податковим органом встановлено ненарахування податку, були реалізовані виконавчою службою до початку періоду, що перевірявся; що стосується реалізації заставленого майна, то така реалізація здійснена зі згоди податкового органу, а отримані грошові кошти спрямовані на погашення податкового боргу.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяється віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за змістом пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

При цьому, згідно п.п.1.7, 1.8 ст.1 названого Закону, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно абз. 3 п.1.4 цієї ж статті під поставкою послуг, з метою оподаткування, розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Відповідно до п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем занижено податок на прибуток за 2006 рік лише в сумі 217,00 грн., а консервація та відчуження основних фондів в грудні 2006 року ним не проводились.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 цього Закону.

Згідно приписів пп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що 31.03.2004 є граничним строком подання розрахунку до податкового органу з податку, обрахованого ним станом на 01.01.2004, відтак, податковий орган, починаючи з 01.01.2004, повинен був протягом 1095 днів самостійно визначити суму податкового зобов'язання, якщо прийшов до висновку, що позивачем порушено порядок та розмір нарахування цього податку. Однак, як встановлено судами, відповідачем визначено позивачу суму податкового зобов'язання після спливу 1095 днів.

Підпунктом 17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

Згідно пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 названого Закону платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, зокрема, купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, жодними доказами не підтверджується, що майно позивача на дату його відчуження перебувало у податковій заставі.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний