Постанова № 31268256, 15.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 травня 2013 року 10:37 № 826/4370/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. за участю секретаря Самаренко Х.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Киянь-Будмонтаж»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПСпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.03.2013 р. № 0002102208 та № 0002092208,- за участю представників сторін:

від позивача: Малишенко С.В., який діє на підставі протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Киянь-Будмонтаж» від 15.02.2006 р.;

від відповідача: Приходько О.С., який діє на підставі довіреності від 05.03.2012 р. № 69.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Киянь-Будмонтаж» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.03.2013 р. № 0002102208 та № 0002092208.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва ДПС на підставі хибних висновків акту перевірки від 01.03.2013 р. № 722/22.8-17/34241881 щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 р. № 0002102208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 138 042,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 р. № 0002092208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 168 452,00 грн.

Крім того, позивач зазначив, що при здійсненні господарських операцій з контрагентами, отримував документи, які містять підписи посадових осіб контрагентів і скріплені печатками. На момент здійснення господарських операцій всі контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість, отже мали належний обсяг діє- та правоздатності. Позивачем при здійсненні господарських операцій з контрагентами в повному обсязі задекларовані та сплачені податки, що підтверджується податковими накладними і деклараціями, отримання будівельних матеріалів від контрагентів підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання цінностей.

З огляду на наведене позивач вважає, що за відсутності в його діях порушень податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами, враховуючи перевищення відповідачем наданих йому повноважень при проведенні перевірки та складанні акту перевірки, прийняті за результатами такої перевірки податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено порушення позивачем порушення абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток, а також порушення пп.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2., пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Киянь-Будмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «ФЕЛІС КО» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення:

1.пп.7.2.3, пп.7.2.6 п. 7.2, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.198.3 ст. 198, пп. 198.6 ст.198, пп. 201.4, пп.201.6, пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, п.9.1. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму ПДВ 123 031,00 грн., в тому числі по періодам : грудень 2010 р. - 60 038,00 грн., вересень 2011 р. -21 993,00 грн., жовтень 2011 р. -41 000,00 грн.

2. пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 149 689,00 грн., в тому числі по періодах:

за 2010 рік в розмірі 75 048,00 грн.; за І квартал 2011 року в розмірі 27 491,00 грн.; за ІІ квартал 2011 року в розмірі 47 150 грн., за ІІ-ІІІ квартал 2011 р. в розмірі 47 150,00 грн.; за ІІ-ІV квартал 2011 р. в розмірі 47 150,00 грн.

За наслідками перевірки, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва ДПС складено акт від 01.03.2013 р. № 722/22.8-17/34241881 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 р. № 0002102208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 138 042,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 р. № 0002092208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 168 452,00 грн.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Вищенаведені норми узгоджуються з положенням Податкового кодексу України, в редакції чинній на день розгляду справи в суді, відтак, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій, що є об'єктами оподаткування ПДВ. Зазначені операції поділяються на п'ять груп, визначених в статті.

Суд звертає увагу, що об'єктом оподаткування податком (тим, з чим згідно ст. 22 Податкового кодексу України законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку) є саме операції, а не товари, роботи чи послуги. При цьому, перелік операцій, що є об'єктами оподаткування податком не є вичерпним, а операція вважається об'єктом оподаткування у випадку, якщо вона навіть і не вказана як така в тексті кодексу, однак відповідає тим обов'язковим ознакам, що містяться в ньому.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Так, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як своїх так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій.

Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності придбання товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту, можна визнати формування податкового кредиту правомірним.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 «Про Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Киянь-Будмонтаж» (надалі - Замовник) та ТОВ «РІП» (надалі-Підрядник) було укладено договір будівельного підряду № 110301 від 15.02.2011 р.

Відповідно до умов зазначеного договору, Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на власний ризик, власним засобами, із матеріалів замовника або власних матеріалів виконати та здати Замовнику відповідно до умов договору та проектної документації комплекс основних робіт та супутні загально-будівельні роботи, безпосередньо пов'язані з основними роботами, а Замовник зобов'язується надати Підряднику фронт робіт, забезпечити Підрядника Проектною документацією, здійснити приймання та сплатити вартість виконаних Підрядником та прийнятих Замовником робіт та використаних ним при цьому матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, за винятком наданих замовником, відповідно до умов Договору.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток позивачем, зроблено з огляду на нікчемність господарських операцій по взаємовідносинам між ТОВ «Киянь-Будмонтаж» з ТОВ «РІП» за договором від № 110301 від 15.02.2011 р., з ТОВ «ФЕЛІС КО», з ТОВ «СП ЕТО» за договором від 11/04-2010 як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, за відсутності факту реальності господарських операцій.

Позивачем на підтвердження реальності виконання господарських зобов'язань за договором № 110301 від 15.02.2011 р. укладеним між ТОВ «Киянь-Будмонтаж» та ТОВ «РІП» з виконання робіт, руху активів, видаткових операцій надано суду наступні документи:

Додаток № 1 до Договору будівельного підряду № 110301 від 15.02.2011 р., акт приймання-передачі матеріалів в роботу за березень 2011 р., акт виконаних будівельно-монтажних робіт за березень 2011 року № 1 від 10 березня 2011 року, податкову накладну від 10.03.2011 р. № 116.

Разом тим, між ТОВ «Киянь-Будмонтаж» (надалі-Замовник) та ТОВ «СП ЕТО» (надалі-Підрядник) укладено договір на виконання підрядних робіт від 04.11.2010 р. № 11/04-2010.

Відповідно до умов даного договору, Підрядник зобов'язується виконати комплекс будівельних робіт з відновлення, посилення та поліпшення окремих конструкцій будівель та споруд свинокомплексу без зміни їх функціонального призначення, що належать Замовнику та знаходяться за адресою: Житомирська область, село Підруддя в установлений цим договором строк та відповідно до розробленої проектно-кошторисної документації. Замовник зобов'язується гадати Підряднику фронт робіт, а також оплатити вартість виконаних робіт.

Позивачем на підтвердження реальності виконання господарських зобов'язань за договором від 04.11.2010 р. № 11/04-2010 укладеним між ТОВ «Киянь-Будмонтаж» та ТОВ «СП ЕТО» надано наступні документи:

Додаток № 1 до договору підряду № 11/04-2010 від 04.11.2010 р. акт приймання-передачі матеріалів в роботу за грудень 2010 р., акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 за грудень 2010 р. від 30.12.2010 р., податкова накладна від 30.12.2010 р. № 529, додаток № 1 до договору підряду № 5/2010 від 07.10.2010 р.

На підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «ФЕЛІС КО» позивач зазначив, що ним було придбано у ТОВ «ФЕЛІС КО» матеріали для електромонтажних договорів за видатковою накладною № 27/12/01 від 27.12.2010 р. та видано податкову накладну від 27.12.2010 р. № 307, яку включено в реєстр обліку виданих та отриманих податкових накладних.

Разом з тим на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами в іншому ланцюгу постачання, позивачем надано суду наступні копії документів:

- Договір підряду від 07.10.2010 р. № 5/2010 укладеним між ТОВ «Дубовий Гай» та ТОВ «Киянь-Будмонтаж», акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 за січень 2011 р. від 31.01.2011 р., акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 за лютий 2011 р. від 10.03.2011 р., акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 2 за лютий 2011 р. від 10.03.2011 р., акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 3 за лютий 2011 р. від 10.03.2011 р., акт виконаних будівельно-монтажних робіт №1 за грудень 2010 р. від 01.12.2010 р. , акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 2 за грудень 2010 р. від 30.12.2010 р., акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 3 за грудень 2010 р. від 30.12.2010 р., угоду № 2 від 20.04.2011 р. до Договору будівельного підряду № 110301 від 15.02.2011 р., Додаток № 1 до договору будівельного підряду № 110301 від 15.02.2011 р. та Угоди № 2 від 20.04.2011 р. від 20.04.2011 р., акт приймання-передачі матеріалів в роботу за травень 2011 р., акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2011 р. (блок 9) , податкова накладна від 30.05.2011 р. № 281;

- Договір будівельного підряду від 14.03.2011 р. № 1114 укладений між ТОВ «К.А.Н. СТРОЙ» та ТОВ «Киянь-Будмонтаж», угода № 111401 від 14.03.2011 р. до договору будівельного підряду № 1114 від 14.03.2011 р.

- Відносини між позивачем та субпідрядником ТОВ «РІФ-1» здійснювались на підставі видаткових накладних: № ОН-0000008 від 28.12.2010 р., № ОН-0000010 від 28.12.2010 р., № ОН-0000009 від 28.12.2010 р., № ОН -0000011 від 28.12.2010 р., довіреності від 27.12.2010 р. серія ААВ № 701897.

- Рух активів між контрагентами підтверджується виписками з особового рахунку: від 20.01.2011 р., від 14.01.2011 р., від 08.02.2011 р., від 05.04.2011 р., від 13.04.2011 р., від 19.04.2011 р., від 06.05.2011 р., від 29.06.2011 р., від 21.12.2010 р., від 23.12.2010 р, від 29.12.2010 р., від 07.02.2011 р., від 09.02.2011 р, від 21.03.2011 р., від 06.04.2011 р., від 07.04.2011 р., від 12.04.2011 р., від 29.12.2010 р.

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, з огляду на нижченаведене.

В даній справі судом встановлено, що господарські операції за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

Виконання таких договорів вимагало від продавців (виконавця) наявності відповідних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а також необхідну кількість працівників для здійснення обліку, охорони, розвантаження/завантаження товарів.

В той же час, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів під час розгляду справи, що у ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «РІП», ТОВ «ФЕЛІС КО» наявні трудові ресурси, торгівельне обладнання, транспортні засоби та інші основні засоби (відповідно до декларацій з податку на прибуток підприємств), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Натомість у податкових накладних та актах приймання -передачі, актах виконаних будівельно-монтажних робіт відсутні прізвища уповноважених на їх підписання осіб, що не унеможливлює їх ідентифікацію.

Директори вказаних підприємств - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в порушення діючого законодавства фінансово-господарською діяльністю не займалися, ніяких договорів, видаткових, податкових накладних та інших документів первинного бухгалтерського обліку не підписували, поставок товарів не здійснювали та нікому не доручали вчиняти будь-які дії від імені.

Згідно пояснень, викладених в протоколі допиту, ОСОБА_1 - директор та засновник ТОВ «ФЕЛІС КО», підписав установчі документи вказаного товариства за винагороду. Після державної реєстрації ТОВ «ФЕЛІС КО» ніякої господарської діяльності по ньому не здійснював, договори не укладав, печаткою товариства не розпоряджався, документи бухгалтерського та податкового обліку не виготовляв та не підписував, тобто до діяльності підприємства відношення не мав.

В ході проведення заходів, відповідно до службової записки від 29.02.2012 р. № 895/7/07-0916 (вх. від 03.03.2012 р. № 630), отриманої від ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС) встановлено, що співробітниками ГУПМ ДПА України, ст. о/у з ОВС ГУПМ ДПС України, майором податкової міліції Омельченком П.І. було відібрано пояснення у громадянки ОСОБА_2, керівника та засновника ТОВ «СП ЕТО», яка пояснила, що підписала установчі документи вказаного товариства за винагороду. Після державної реєстрації ТОВ «СП ЕТО» ніякої господарської діяльності по ньому не здійснювала, договори не укладала, печаткою товариства не розпоряджалася, документи бухгалтерського та податкового обліку не виготовляла та не підписувала, тобто до діяльності підприємства відношення не мала.

Разом з тим, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС отримано акт від № 1803/23-03/32163147 від 08.08.2011 р. про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «РІП» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період березень-травень 2011 р.

Згідно пояснення, наданого службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 21.07.2011 р. № 4528/ДПІ/26-10/3, директор підприємства ОСОБА_3 не є директором ТОВ «РІП», підприємство не реєстрував, жодних наказів та протоколів на призначення директора та головного бухгалтера не складав, ніякі документи не підписував та не здійснював жодних фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами.

Декларації з податку на додану вартість за період березень-травень 2011 р. підписані ОСОБА_3 Також відповідно до бази даних «Інформаційно-пошукова система» ДПІ у Шевченківському районі міста Києва станом на дату складання акту перевірки платника ТОВ «РІП» не встановлено його місцезнаходження.

Отже, як видно з наявних матеріалів справи та було встановлено також перевіркою, що ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «ФЕЛІС КО», ТОВ «РІП» зареєстровані та проваджували фінансово-господарську діяльність без відома та згоди їх засновників та призначених у законному порядку керівників.

Суд зазначає, що за вимогами п/п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. № 165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за №233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким затверджено Порядок заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних відносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що податкові накладні та яких стали підставою для формування ТОВ «Киянь-Будмонтаж» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім того, документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентами, представником позивача суду не надана. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення контрагентами - ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «ФЕЛІС КО», ТОВ «РІП» до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р., основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно - транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

В той же час, позивачем не надані для суду первинні документи, які підтверджують транспортування товару (товарно-транспортних накладних, або інших документів перевізника).

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно - транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про непідтвердження реальності проведення господарських операцій з ТОВ «Киянь-Будмонтаж», тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та поставка товарів (виконання робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат (податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт, тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту та валових витрат, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Закон України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та формування валових витрат по податку на прибуток.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, позивачем занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «ФЕЛІС КО», ТОВ «РІП» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р на загальну суму 123 031,00 грн., та в порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. на загальну суму149 689,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 15.03.2013 № 0002102208 та № 0002092208, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Киянь-Будмонтаж» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПС відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук