Рішення № 31263886, 14.05.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" травня 2013 р. Справа № 906/538/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність б/н від 17.04.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Вінниця)

до Приватного підприємства "Светолюкс" (м. Житомир)

про стягнення 54080,57 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 54080,57грн. заборгованості за поставлений товар, з яких: 48474,65грн. - основний борг, 1251,18грн. - інфляційні, 4354,74грн. - пеня. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

14.05.2013р. від ФОП ОСОБА_2 до суду надійшла заява про забезпечення позову (а.с.34-35), відповідно до якої позивач просить винести ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачеві по справі - Приватному підприємству "Светолюкс" в межах заявленого позову в сумі 55801,07грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Також просить задоволити заяву про забезпечення позову.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно і належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 29.04.2013р. (а.с.33).

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався. Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач, в 2007 році між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (позивач) та Приватним підприємством "Светолюкс" (відповідач) було укладено договір на поставку товару - рушникосушок з нержавіючої сталі (далі - товар).

Крім того, 04.01.2010 року між тими ж сторонами було укладено договір поставки №04/01-1 (а.с.10-12), за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується поставляти і передавати на умовах даного Договору рушникосушки н/ж (далі Товар) у власність покупця (відповідач), а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного Договору.

Відповідно до розділу 2 договору поставки №04/01-1 асортимент та кількість Товару у кожній конкретній партії погоджується Сторонами у Замовленні згідно Розділу 4 цього Договору.

У випадку поставки Товару у ціні, асортименті та/або у кількості, що не були погоджені Сторонами у Замовлені, Покупець вправі відмовитись від прийому такого Товару.

Ціна конкретної партії Товару визначається виходячи із Замовлення Покупця, накладних на товар та актів, оформлених при прийомі товару в пункті поставки, які підтверджують кількість фактично прийнятого Покупцем Товару, поставленого Постачальником згідно даного Договору. Загальна вартість даного Договору визначається вартістю Товару, поставленого протягом дії цього Договору (розділ 3 договору).

Зобов'язання постачальника з поставки кожної партії товару вважається виконаним з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної (п.4.8 договору).

Оплата товарів Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Постачальника, що вказаний в даному Договорі протягом 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару на складі Покупця. Валюта розрахунків - гривня (п.7.1 договору).

В разі зміни вказаних у даному договорі адреси та/або банківських реквізитів однієї із Сторін, остання зобов'язана офіційним листом протягом 3 (трьох) календарних днів повідомити іншу Сторону про відповідні зміни (п.7.2 договору).

В разі несплати коштів за товар Покупець повинен повернути товар за власний рахунок на першу вимогу Постачальника не пізніше, ніж через два дні після надходження такої вимоги. Товар повертається в належній якості, упаковкою у товарному вигляді та з усіма необхідними документами. У випадку, якщо частина товару залишається непроданою, Покупець має право повернути її Постачальнику. Залишок боргу Покупець повинен перерахувати на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5 (п'яти) банківських днів після надходження вимоги про повернення товару (п.7.4 договору).

На виконання домовленості та умов договору від 04.01.2010 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 256418,37грн.

Виконання обов'язку щодо оплати поставленого товару виконано ПП "Светолюкс" частково в сумі 207943,72грн. Неоплаченим залишився товар на суму 48474,65грн.

13.03.2013 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості в сумі 48474,65грн. (а.с.36), яка залишилась без відповіді та задоволення.

Таким чином, на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за одержаний товар складала 48474,65грн. та на день розгляду справи не змінилась, що підтверджується довідкою позивача від 13.05.2013р. (а.с.39).

Крім основної суми боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1251,18грн. - інфляційних та 4354,74грн. - пені.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів погашення боргу в сумі 48474,65грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені та інфляційних, господарський суд враховує наступне.

Згідно приписів ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.230 ГК України пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до розділу 8 договору за прострочення платежу Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку пені вбачається, що пеня розрахована за період з 07.04.2010р. по 07.10.2010р. на суму заборгованості 48474,65грн. (а.с.2-3).

Слід зазначити, що позивачем неправомірно нараховано пеню на всю суму боргу, оскільки договір поставки №04/01-1, яким передбачена пеня, укладений тільки 04.01.2010 року, і на підставі цього договору поставка товару здійснена 12.01.2010р. на загальну суму 29532,96грн. згідно накладних ТГ-0000022 та ТГ-0000023 (а.с.19,20).

Як вбачається з наданих позивачем видаткових накладних за 2008 рік, залишок боргу в сумі 18941,69грн. (48474,65 - 29532,96) передував укладенню договору № 04/01-1 від 04.01.2010 року. Так як договір за попередній період позивачем не надано, тому не можливо встановити правомірність нарахування пені на вказану суму боргу.

Отже, обґрунтованим для нарахування пені суд вважає борг в сумі 29532,96грн. за товар, поставлений по договору №04/01-1 від 04.01.2010р. за період з 07.04.2010р. (початкова дата, визначена позивачем) по 12.08.2010р. (останній день шестимісячного строку, коли зобов'язання мало бути виконане, з врахуванням дати поставки 12.01.10р. + 30 календарних днів для оплати товару + 6 місяців), сума пені становить 1964,55грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1964,55грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 2390,19грн. суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, наведеного в тексті позовної заяви, розмір інфляційних складає 1251,18 грн. (а.с.2).

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних, суд прийшов до висновку, що вони нараховані правильно, відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 48474,65грн. - основного боргу, 1964,55грн. - пені та 1251,18 грн. - інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову, суд враховує наступне.

01.11.2011р. набрав чинності Закон України "Про судовий збір". Статтями 3 і 4 Закону визначено об'єкти справляння судового збору та його розміри. У здійсненні господарського судочинства цей збір справляється за подання, зокрема, заяви про забезпечення позову в розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Крім того, відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

В інформаційному листі від 12.12.2006 року №01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову" Вищий господарський суд України звертає увагу господарських судів на таке.

У випадку звернення до господарського суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із вказаною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів сплати судового збору, а також доказів підтвердження імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відхилення клопотання про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,66,67,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Светолюкс" (10003, м. Житомир, вул. Щорса, 63, код 30355782)

- на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1) - 51690,38грн., з яких: 48474,65грн. - основний борг, 1964,55грн. - пеня, 1251,18 грн. - інфляційні, а також 1644,45грн. сплаченого судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18 травня 2013 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1- в справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)