Ухвала суду № 31262062, 17.05.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/2155/13 Головуючий 1 інст. - Єрьоміна О.В.

Справа № 2032/1237/12 Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: Кіпенка І.С.,

Котелевець А.В.,

при секретарі - Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 січня 2013 року по справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2, третя особа - Головне управління МВС України в Харківській області, про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року Харківський національний університет внутрішніх справ (далі за текстом - ХНУВС) звернувся до суду із вказаним позовом і, з урахуванням уточнених доводів, просив стягнути з відповідача суму витрат, пов'язаних із навчанням, яка складає 31583,20 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що наказом ректора ХНУВС № 274 о/с від 30.08.2006 року відповідача ОСОБА_2 було зараховано до складу курсантів ХНУВС, який є державним вищим навчальним закладом. За державним замовленням про підготовку фахівців та за рахунок державних коштів ХНУВС забезпечив проживання відповідача, продовольче, речове забезпечення, безоплатне навчання за спеціальністю «правоохоронна діяльність». Після закінчення навчання, отримання вищої освіти і присвоєння спеціального звання «лейтенант міліції» ОСОБА_2, згідно наказу ХНУВС № 292 о/с від 19.06.2010 року направлено для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Харківській області, де він був працевлаштований і працював у Сахновщанському РВ ГУМВС України в Харківській області, а за наказом № 268 о/с від 06.12.2011 року ГУМВС України в Харківській області оперуповноваженого КМСД Сахновщанського РВ лейтенанта міліції ОСОБА_2 було звільнено з ОВС в запас за власним бажанням за п. «ж» ст. 64 Положення про проходження служби рядом і начальницьким складом ОВС України.

Посилаючись на викладене, на вимоги Закону України «Про вищу освіту», постанови КМУ України № 992 від 22.08.1996 року, № 313 від 01.03.2007 року, якими урегульовано порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням та навчанням в ВНЗ, а також на укладений 01.09.2007 року сторонами договір про підготовку фахівця у ВНЗ МВС України, позивач просив задовольнити його вимоги про відшкодування витрат на навчання ОСОБА_2 з огляду на те, що останній до закінчення трирічного терміну перебування на службі звільнився за власним бажанням, добровільно відшкодувати витрати, пов'язані із навчанням, не бажає. (а.с. 1, 53-56).

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на: відсутність у Конституції України та Законі України «Про вищу освіту» норми, яка зобов'язувала б особу, що навчалася у державному ВНЗ, три роки відпрацювати та відшкодувати до державного бюджету вартість навчання; на те, що договір про підготовку фахівця у ВНЗ МВС України укладено лише 01.09.2007 року, а постанова КМУ № 313 від 01.03.2007 року, на яку посилається позивач, набрала законної сили лише 12.03.2007 року і не має зворотної сили на правовідносини, що склалися з 2006 року; на те, що позивач не надав суду документального підтвердження зазначених у позовній заяві витрат на утримання і навчання відповідача, а також доказів звернення ХНУВС до нього з вимогою добровільного відшкодування витрат і його відмови від виконання такої вимоги. (а.с. 33-39).

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 січня 2013 року позовні вимоги Харківського національного університету внутрішніх справ задоволені.

Суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ХНУВС витрати, пов'язані з навчанням, у розмірі 31583 грн. 20 коп., а також судовий збір 315 грн. 83 коп., а усього: 31899 грн. 03 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає рішення суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тими ж самими доводами, що і заперечення на позов, вказуючи, що суд формально поставився до розгляду позову, не перевірив належним чином доводи позивача, що позов ґрунтується не на дійсних обставинах та юридичних фактах, а на припущеннях.

У поданому апеляційному суду письмовому заперечені на апеляційну скаргу представник ГУМВС України в Харківській області просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, справу розглядати без участі представника третьої особи.

Представник позивача, відповідач, інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, а сторони не заперечують, що ОСОБА_2 у серпні 2006 року був зарахований до складу курсантів Харківського національного університету внутрішніх справ за державним замовленням на денну форму навчання і навчався на безоплатній основі до 2010 року, здобув таким чином вищу освіту, направлений до ГУМВС України в Харківській області, де був працевлаштований за спеціальністю в Сахновщинському РВ ГУМВСУ України в Харківській області. В зазначеному підрозділі відпрацював 1 рік 5 місяців і звільнився за власним бажанням.

Задовольняючи позов ХНУВС, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, як за умовами договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі (ХНУВС) МВС України, укладеного 01.09.2007 року між ним, відповідачем і третьою особою, так і у відповідності з вимогами діючого на час спірних правовідносин закону та інших нормативних актів, прийнятих органами державної влади в межах їх компетенції (постанови КМУ, відомчих наказів), як особа, що навчалася за державні кошти і отримала вищу освіту за державним замовленням, зобов'язаний пропрацювати по спеціальності за направленням три роки, а у разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, чи звільнення за власним бажанням протягом трьох років зобов'язаний відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Оскільки ОСОБА_2 зобов'язання не виконав, позивач має право вимагати у судовому порядку відшкодування понесених витрат на утримання навчання відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням, оскільки спір вирішено у відповідності із законом, рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції задоволено клопотання відповідача, витребувані з ГУМВС України в Харківській області відповідні матеріали особової справи ОСОБА_2, допитані вказані ним свідки, перевірені доводи відповідача.

Наданим сторонами та їх представниками доказам суд першої інстанції дав належну оцінку, відобразивши результати цієї оцінки в рішенні, навівши мотиви їх прийняття.

Так, суд обґрунтовано і у відповідності з вимогами закону не погодився з доводами відповідача, на які він посилається і в апеляційній скарзі, в тій частині, що укладення договору від 01.09.2007 року про підготовку фахівця у ВНЗ МВС України та набрання чинності постановою КМУ України № 313 від 01.03.2007 року мали місце після зарахування ОСОБА_2 до складу курсантів ХНУВС 30.08.2006 року, а тому, на думку апелянта, у позивача відсутнє право вимоги на відшкодування витрат на навчання з огляду на дію ч. 1 ст. 58 Конституції України та відсутність у тексті договору передбаченої ч. 3 ст. 631 ЦК України вказівки на виникнення у сторін зобов'язань до моменту укладення договору.

З цього приводу суд першої інстанції вмотивовано дійшов до висновку про неспроможність таких заперечень на позов з огляду на ту обставину, що правовідносини в частині відшкодування особою витрат за її навчання за державним замовленням у разі відмови від роботи за направленням протягом трьох років після закінчення ВНЗ були урегульовані ст. 56 ЗУ України «Про вищу освіту» та постановою КМУ № 992 від 22.08.1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням».

Зміст договору від 01.09.2007 р. про підготовку фахівця у ВНЗ МВС України також свідчить, що ним зафіксували права і обов'язки сторін договору у зв'язку з навчанням ОСОБА_2 за державним замовленням у ВНЗ, яке, з огляду на нерозривність учбового процесу, охоплює період часу з моменту зарахування ОСОБА_2 до курсантів ХНУВС 30.08.2006 року і до його закінчення, працевлаштування та трирічного строку роботи за отриманою спеціальністю і направленням.

Згідно ст. 11 і ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання у сторони виникають як на підставі договорів так і з інших правочинів, актів цивільного законодавства, актів органів державної влади.

Посилання апелянта на ст. 53 Конституції України в частині забезпечення доступності до безоплатної освіти в державних і комунальних закладах не спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки оскарженим рішенням суду ніяким чином не обмежуються конституційні права громадян на отримання освіти.

Оскаржуючи рішення з зазначених підстав, апелянт залишив поза увагою положення ст. 24 Конституції України щодо рівності громадян перед законом.

На час спірних правовідносин в ВНЗ існували різні форми навчання та здобуття вищої освіти: як на контрактній основі, за якою особа, оплативши послуги навчання, вільна у подальшому виборі місця і роду роботи, так і безоплатне для особи навчання за рахунок бюджетних коштів. Проте у останньому випадку особа обмежена зобов'язанням перші три роки після закінчення навчання реалізувати право на оплатну працю за отриманою спеціальністю в тій галузі і підприємстві, організації, куди буде направлена у встановленому порядку. У випадку дотримання особою вказаних умов вона не відшкодовує в бюджет витрати за її навчання, а інша сторона задовольняє загальнодержавний інтерес у забезпеченні фахівцями певної галузі. У разі порушення особою зазначених умов безоплатної для неї форми навчання та подальшого працевлаштування за держаним замовленням для неї настають негативні наслідки у формі виникнення обов'язку відшкодувати витрати на її навчання. В цьому вбачається задекларована Конституцією України рівність громадян, баланс прав і обов'язків.

Посилання апелянта на, начебто, допущену судом першої інстанції неповноту з'ясування обставин та невідповідність висновків фактичним обставинам справи, на недоведеність позивачем зазначених у позові витрат на утримання курсанта ОСОБА_2 та його навчання також не мають під собою підґрунтя.

Згідно вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім встановлених статтею 61 цього Кодексу випадків, до яких дана справа не відноситься.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не доведено шляхом надання суду належних і допустимих доказів, які б переконливо свідчили про існування саме тих обставин, на які він посилається, в тому числі і в частині його посилань на фактичне незабезпечення позивачем його харчуванням, речовим майном, інвентарем, можливістю користування навчально-методичною літературою, комп'ютерною технікою та ін.

Апелянтом не надано відповідних доказів, а матеріали справи не містять даних, які б свідчили про встановлення у передбаченому законом порядку і способі фактів присвоєння посадовими особами ХНУВС державних коштів, виділених на утримання, навчання курсантів, в т.ч. ОСОБА_2, фактів нецільового їх використання, факту фальсифікації представником позивача письмових доказів, поданих суду по даній справі.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів вирішив питання, передбачені ст. 214 ЦПК України, і ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Доводи апелянта не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 30 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: