Ухвала суду № 31257097, 29.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1589/13 29.04.2013 29.04.2013 29.04.2013

Провадження №22-ц/784/1522/13

Головуючий у першій інстанції - Карікова Л.В.

Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

У Х В А Л А

29 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання Дубовою К.В.,

з участю:

представника обслуговуючого кооперативу «Бугський» Герцун В.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2013 року, постановлену при вирішені його ж заяви про видачу судового наказу про стягнення з обслуговуючого кооперативу «Бугський» та відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції безпідставно утриманої з його пенсійного рахунку грошової суми, -

у с т а н о в и л а :

21 березня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеною заявою, яку обґрунтував наступним.

Напочатку лютого 2012 року до Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшла підписана головою правління кооперативу ОСОБА_5 позовна заява обслуговуючого кооперативу «Бугський» (надалі ОК «Бугський»), яка містила вимогу про стягнення з нього 1 169 гривень 38 копійок, начебто, заборгованих перед кооперативом.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2011 року позов задоволеною, воно набрало законної сили і перейшло у стадію примусового виконання, яке з 10 лютого 2012 року на підставі виконавчого листа №2-209 від 03 лютого 2012 року здійснюється державною виконавчою службою Миколаївського районного управління юстиції.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2013 року визнано неправомірним рішення загальних зборів обслуговуючого кооперативу «Бугський» від 23 травня 2010 року про обрання ОСОБА_5 головою правління кооперативу.

Посилаючись на зазначені обставини, та на те, що стягнення з нього проведено з ініціативи особи, яка не мала права ініціювати позов, просив стягнути з боржників незаконно утриману з нього суму, включаючи судові витрати, і перерахувати їх на його картковий рахунок.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2013 року у прийнятті цієї заяви відмовлено з мотиву відсутності у суду правової підстави для її розгляду.

ОСОБА_4 подав на цю ухвалу апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати і передати його заяву про видачу судового наказу на нове вирішення суду 1 інстанції чи прийняти своє рішення з поставленого ним питання.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду нормам чинного цивільно-процесуального законодавства, яким врегульовано наказне провадження.

Апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Відмовляючи у прийняті заяви про видачу судового наказу, районний суд виходив з того, що заява не містить вимоги, за якими може бути видано судовий наказ, а це позбавляє його можливості діяти так, як бажає заявник.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з таким висновком районного суду, вважає його вірним, обґрунтованим й законним.

Відповідно до ч.1 ст. 95 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК Кодексу.

Згідно ж ч. 1 названої останньою статті ЦПК України, в редакції Закону № 2453-VI (2453-17) від 07.07.2010 року, судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Зазначений перелік є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Як вбачається із заяви ОСОБА_4 та доданих до неї матеріалів, звертаючись до суду з вимогою про видачу судового наказу він вважав, що пенсія є ідентичним заробітній платі джерелом доходу, а тому, застосувавши аналогію закону, п. 1 ч. 1 ст.96 ЦПК України суд може її задовольнити.

Проте така позиція є помилковою, оскільки ґрунтується на розширеному тлумаченні ст. 96 ЦПК України, щодо даної категорій справ неприпустимо.

Оскільки цього ж з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: