Рішення № 31255949, 13.05.2013, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 434/1983/12

Провадження 2/190/35/13

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 травня 2013 року м. П'ятихатки

П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Резніченка М.С.,

за участю секретаря

судового засідання Гук С.Р.,

позивача за первісним позовом і відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2,

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення авансового платежу за угодою про наміри укладання в майбутньому договору купівлі-продажу будинку та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої неправомірними діями,

в с т а н о в и в:

08.11.2012 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення авансового платежу у сумі 40060 грн. за угодою про наміри укладання в майбутньому договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та понесені судові витрати у розмірі 406 грн.. Уточнивши 21.02.2013 р. свої вимоги ОСОБА_2 окрім авансового платежу просить стягнути ще 33360 грн. спричиненої матеріальної шкоди на загальну суму 73420 грн. та судові витрати у розмірі 740 грн.. Вимоги обґрунтувала тим, що вказана садиба на праві власності належить ОСОБА_4, а дізнавшись у серпні 2011 р. про її намір продати будинок вирішила придбати його і вони усно домовились про вартість будинку, яка становила 80000 грн., з яких мала сплатити при вселенні 40000 грн. авансового платежу, а решту мала виплатити в строк до 01.08.2012 р., після чого укласти договір купівлі-продажу. 14.08.2011 р. сплатила ОСОБА_4 30000 грн., про що вона написала їй письмову розписку, назвавши сплачену суму завдатком, зобов'язалася після кінцевого розрахунку оформити вказаний договір. 01.10.2011 р. вона сплатила ОСОБА_4 ще 10060 грн. в рахунок оплати вартості будинку, а відповідач знову написала розписку про одержання цих грошей. Разом з співмешканцем ОСОБА_6 і сином ОСОБА_7 вони вселилися в будинок, почали проживати в ньому. Через зміну обставин зарплата чоловіка зменшилася, що не дало можливості сплатити ОСОБА_4 залишок вартості будинку, про що її повідомила. ОСОБА_4 визначила строк оплати до 01.09.2012 р., та і в цей строк не могла віднайти гроші, запропонувала їй подовжити термін сплати всієї суми, однак ОСОБА_4 02.10.2012 р. виселила її з сім'єю з будинку. Вважає сплачені нею кошти авансовим платежем, оскільки письмові і нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу чи завдатку не укладалися. На її вимогу повернути авансовий платіж ОСОБА_4 відмовила, як відмовила і в укладанні договору купівлі-продажу будинку.

10.01.2013 р. ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_2, в якому просить стягнути на її користь 49369,08 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 30000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати, вказуючи, що їй на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1. За її оголошенням про продаж будинку до неї звернулася ОСОБА_2 і 14.08.2011 р. вони досягли домовленості про його купівлю-продаж за 96000 грн., з яких 80000 грн. в рахунок оплати будинку, а решта за меблі і речі. Всієї суми грошей у ОСОБА_2 не було, тому домовилися про сплату коштів частинами. Так, 14.08.2011 р. і 01.10.2011 р. вона сплатила їй завдаток на суму 40060 грн., а решту мала намір сплатити до 01.08.2012 р., доглядати за будинком, сплачувати комунальні послуги, не робити ніяких перебудов. Повіривши у справжність намірів ОСОБА_2 придбати будинок, домовившись про нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу після сплати вартості будинку, вона передала тій ключі від будинку та господарчих будівель для догляду за ними. Пізніше дізналася, що ОСОБА_2 самовільно вселилася в будинок, але надіючись на її порядність повірила в обіцянки про розрахунок за будинок і меблі у травні 2012 р., чого не сталося. Стала вимагати гроші, але та уникала зустрічей і телефонних розмов. Все таки зустрівшись з ОСОБА_2 та повідомила, що шукає гроші і продовжувала протиправно проживати в будинку. Лише 02.09.2012 р. звільнила будинок і повернула ключі від нього. Оглянувши садибу побачила, що будинок і господарчі приміщення були в непридатному для використання стані, пошкоджені, завалені сміттям, двері в будинку пробиті, речі і меблі приведені в непридатний стан, стіни забризкані якоюсь речовиною. В літній кухні ОСОБА_2 утримувала домашню птицю, де підлога знищена, город заріс бур'янами. Крім того, частину городу вона здала в оренду без її відома сторонній особі, комунальні послуги не сплачувалися, тому наявні борги. Діями ОСОБА_2 їй завдано майнову шкоду: прибирання господарства 5329,80 грн., ремонт будинку і приведення його в придатний стан 21384 грн., прання

гардин і штор 1944 грн., усунення неприємного запаху в будинку і літній кухні 2000 грн., оренда домоволодіння 500 в місяць 5250 грн. (проживала 10 місяців 16 днів). ОСОБА_2 знищено і не підлягає ремонту меблі. Крім того, нею витрачено на поїздки в с. Саївка автобусом та автомобілем на загальну суму 1800 грн.. Всього заподіяно шкоду на суму 48525,09 грн.. Діями ОСОБА_2 їй завдано моральної шкоди, яку оцінює в 30000 грн., оскільки через негативні емоції та переживання було порушено звичний спосіб життя, зверталася за медичною допомогою до лікарів, проходила курс лікування, на що витрачала власні кошти. Добровільно відшкодувати вказану шкоду відмовляється.

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши наявні у справі письмові докази суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову і відмову у позовних вимогах ОСОБА_4 з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину ВМЕ № 889006 (реєстр № 972) від 04.06.2009 р. належить будинок АДРЕСА_1 (а.с. 50). Крім того, вона є власником земельної ділянки площею 0.1041 га у межах згідно з планом для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за тією ж адресою, а також земельної ділянки площею 0.2658 га для ведення селянського господарства по тій же адресі, що підтверджується Державними актами (а.с. 53, 54).

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими побудовами та земельними ділянками 30.03.2013 р. ОСОБА_4 продала ОСОБА_8 вказаний будинок (реєстр № 272).

Письмовою розпискою від 14 серпня 2011 р. (а.с. 17) підтверджується факт одержання ОСОБА_4 від ОСОБА_2 30000 гривень за будинок, розташований по АДРЕСА_1, а за розпискою від 01 жовтня 2011 р. ОСОБА_4 отримала ще 10060 грн. в рахунок оплати за цей будинок (а.с. 18). В першій розписці ОСОБА_4 вказує, що гроші одержує як завдаток за будинок.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку укласти договір в майбутньому (основний договір), на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановлений для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно ст. 657 цього Кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У відповідністю з положеннями ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Виходячи з обставин справи, вищенаведених норм суд вважає, що відсутність укладених між сторонами письмових та нотаріально посвідчених попереднього договору купівлі-продажу будинку та договору завдатку свідчить про те, що сплачені ОСОБА_2 ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 40060 грн. є авансовим платежем, які підлягають поверненню за відмови однієї із сторін укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку.

Суд вказує і на те, що письмовий правочин про завдаток повинен індивідуалізовувати забезпечене завдатком зобов'язання і містити вказівку на суму завдатку та його функцію як завдатку в основному договорі, що сторонами не було зроблено. Письмові розписки ОСОБА_4 є лише підтвердженням одержання нею авансового платежу, що вбачається зі змісту розписок і вони не можуть вважатися договором завдатку, оскільки не відповідають вимогам, визначеним законодавством щодо договору завдатку.

Відповідно до ст. 1212 цього ж Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, повернення виконаного однієї із сторін у зобов'язанні.

Таким чином, одержані ОСОБА_4 гроші у сумі 40060 грн. є безпідставно набутим нею майном і підлягають поверненню ОСОБА_2 у повному обсязі.

В частині вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_2 33360 грн. в рахунок відшкодування завданої протиправними діями ОСОБА_4 матеріальної шкоди суд вважає, що ці вимоги позивачем у суді не доведені, тому не підлягають задоволенню. ОСОБА_2 вказує на те, що ОСОБА_4 протиправно виламала замки в будинку, звідки викинула її речі, побутову техніку, а залишені речі не бажає повернути, однак суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не подано доказів в підтвердження того, що речі і майно належать саме їй на праві власності. Так, поданий при дослідженні доказів технічний паспорт на мотоцикл МТ10-36 випуску 1979 р. з причепом належить взагалі іншій особі, на колонку музикальну «Sven», електродертєзмелювач «Елікор-1», телевізор «LG», мікрохвильову піч «СЕ10312», електроплиту «FA-5089», станок для точіння ланцюгів бензопили ТЭ-100, дві бензопили CSG3816+, електропилку ПЦ-99220, електроточило «BG150SF, електрочайник «Loretta» надані технічні документи або гарантійні документи, які не вказують на їх власника як ОСОБА_2, а інших доказів цьому не подано. Наявність і належність ОСОБА_2 інших речей, предметів, зазначених нею в уточненому позові (а.с. 91-94) також не доведена.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_4 про відшкодування їй майнової і моральної шкоди суд дійшов до наступного.

Право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4 і земельні ділянки підтверджено у судовому засіданні матеріалами справи і ніким не оспорюється, однак жодного доказу в підтвердження проведення витрат на виконання робіт по прибиранню домогосподарства, проведення поточного ремонту ОСОБА_4 не надано, а пред'явлені калькуляція, локальний кошторис і прейскурант цін на послуги не вказують на ці витрати і не підтверджують їх. Щодо посилання позивача на знищення меблів і речей, які не підлягають на її думку ремонту, суд звертає увагу на те, що ані документів про наявність і кількісний показник меблів і речей в будинку, ані будь-якої експертної оцінки майна ОСОБА_4 не проведено і суду не надано.

В частині стягнення плати за оренду домоволодіння у розмірі 500 грн. щомісячно на суму 5250 грн. суд вважає, що вказані кошти не підлягають стягненню, оскільки сторони не домовлялися про найм житлового приміщення і такого наміру не мали. Ніякі угоди не укладалися і щодо покладання обов'язків по оплаті комунальних та інших послуг саме на ОСОБА_2.

Так само не підлягають стягненню з ОСОБА_2 і витрати на поїздки ОСОБА_4 за місцем знаходження будинку в с. Саївка з м. Дніпропетровська, де вона мешкає, адже доказів цьому також не подано.

Вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди не підлягають задоволенню за відсутності для цього підстав. Посилання ОСОБА_4 на фізичні і моральні страждання, пов'язані з направленням на її адресу ОСОБА_6, - співмешканцем ОСОБА_2, SMS-повідомлень, телефонних дзвінків з його боку з погрозами у судовому засіданні позивачем не підтверджені, а звернення до лікаря-невропатолога не пов'язані з обставинами, про які йдеться у позові. Так, у довідці від 14.12.2012 р. вказано, що ОСОБА_4 зверталася до лікаря 14.09.2012 р. і 25.10.2012 р., та не вказується з яких причин. Записи у амбулаторній картці ОСОБА_4 від 14.09.2012 р. про захворювання на вертибральну цервікалгію ніяк не підтверджують нервові стреси чи інше, що пов'язано з вищевикладеними подіями. Доказів в підтвердження витрат на придбання медикаментів ОСОБА_4 не подано.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 60 цього Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом допитані свідки на боці ОСОБА_2, а саме ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які кожен окремо підтвердили те, що між сторонами була домовленість щодо купівлі-продажу будинку, що ОСОБА_4 дозволила ОСОБА_2 разом з сім'єю проживати в будинку, де ті до та після заселення білили в кухні, фарбували, прибирали у дворі, оскільки до заселення ремонт у будинку не був проведений. Свідок ОСОБА_11, який є знайомим ОСОБА_2, бо всі інші являються родичами, пояснив, що на городі був порядок, стіни чисті і побілені, брудними не були, а в будинку також був лад.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона кумою ОСОБА_2, після вселення в будинок допомагала прибирати, та фарбувала, білила стіни. Для заселення і проживання в ньому будинок не був придатний, оскільки в будинку тривалий час ніхто не проживав, була сирість, господарство занедбане. З дозволу ОСОБА_2 вона дійсно засівала город люцерною, скошувала її, прибирала город.

Допитана свідком ОСОБА_12 показала, що вона є матір'ю ОСОБА_2, що вона з ОСОБА_4 в присутності дочки домовлялися про купівлю-продаж будинку, вносили авансові платежі, наводили в будинку і у дворі порядки, приміщення використовувалися за цільовим призначенням. Вважає, що ОСОБА_4 не мала наміру продавати будинок, а бажала лише привласнити гроші дочки, а потім виселити з будинку, що трапилося 02.09.2012 р.. Речі ОСОБА_4 викинула на вулицю, неодноразово у телефонному режимі погрожувала дочці, що сприймали реально, тому на ці дії було подано заяву в правоохоронні органи.

Так само судом допитані свідки, заявлені ОСОБА_4 - ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що він є братом ОСОБА_4. До заселення ОСОБА_2 в будинок в ньому був порядок. Ні про які угоди між сторонами йому не відомо. Після смерті матері ОСОБА_4 у 2008 р. в будинку тривалий час ніхто не проживав і чи проводився сестрою будь-який ремонт в будинку він не знає.

З пояснень свідка ОСОБА_18 вбачається, що мати ОСОБА_4 через вік і свою хворобу періодично проживала у сина в м. Жовті Води, але будинок в с. Саївка підтримувався у доброму стані. Він не був учасником передачі грошей чи укладання будь-яких договорів, написання розписок.

Допитані свідки ОСОБА_19 (невістка), ОСОБА_16 (чоловік) кожен окремо далі аналогічні показання і стверджували, що до заселення ОСОБА_2 в будинок був порядок, а пізніше бачили там безлад. Гроші ОСОБА_2 передала як завдаток, але свідками цього не були. Речі в будинку занедбані, брудні. Для продажу будинку требу в ньому робити ремонт, яким займалася ОСОБА_4.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_4 в м. Дніпропетровську і знає з її слів, що ОСОБА_2 була потенційним покупцем будинку. Була на похоронах матері ОСОБА_4 у 2008 р., тому стверджує, що до вселення він був у хорошому стані, а потім була в будинку після 02.09.2012 р. і він був занедбаний.

За таких обставин і в силу вимог наведених норм ОСОБА_2 не довела ті обставини, що їй спричинено ОСОБА_4 матеріальну шкоду на 33360 грн., а за відсутності вини ОСОБА_2, яка не повинна відповідати за

наслідки, які настали для ОСОБА_4, тому заявлені нею вимоги, у зв'язку з їх недоведеністю, задоволенню не підлягають в повному обсязі.

На підставі ст.ст. 257, 267, 1216, 1218, 1220, 1223, 1225, 1258, 1261, 1268, 1296-1298 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення авансового платежу за угодою про наміри укладання в майбутньому договору купівлі-продажу будинку задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 40060 (сорок тисяч шістдесят) гривень, а також 460 гривень сплаченого судового збору.

В решті вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої неправомірними діями відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 18 травня 2013 р..

Суддя