Рішення № 31255841, 15.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5315/13

15.05.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дакота"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" в особі філії "Соснівський гранітний кар’єр"

про стягнення 25 392, 40 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дакота" (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" в особі філії "Соснівський гранітний кар’єр" (далі – відповідач) про стягнення 25 392, 40 грн., в тому числі 24 018, 00 грн. основного боргу, 1 070, 94 грн. пені, 207, 28 грн. 3% річних та 96, 18 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов’язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2013 р. порушено провадження у справі № 910/5315/13, розгляд справи призначено на 09.04.2013 р.

04.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник позивача в судовому засіданні 09.04.2013 р. позов підтримав в повному обсязі, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/5315/13 від 22.03.2013 р. не виконав.

Представник відповідача в судове засідання 09.04.2013 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/5315/13 від 22.03.2013 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. розгляд справи, у зв’язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 15.05.2013 р.

Представник сторін в судове засідання призначене на 15.05.2013 р. не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 15.05.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

01.10.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки товару № ТЗ14/12, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, постачальник зобов’язався передати (поставити) покупцеві автомобільні товари, а покупець зобов’язався прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п. 1.2. Договору сторони передбачили, що найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються у видатковій накладній. Після підтвердження і підписання сторонами цієї накладної вона має силу специфікації.

Згідно з п. 3.2. Договору покупець зобов’язаний оплатити кожну партію поставленого товару протягом 7 календарних днів з моменту відвантаження партії товару згідно з п. 4.4. на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 12.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік, якщо сторони за 15 календарних днів до моменту припинення його дії не мають наміру розірвати цей Договір.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар відповідно наступних видаткових накладних: № 3211 від 31.10.2012 р. на суму 7 890, 00 грн., № 3221 від 01.11.2012 р. на суму 16 128, 00 грн.

На отримання товару за вказаними видатковими накладними відповідачем було видано своєму уповноваженому представнику Довіреності № 267 від 31.10.2012 р. та № 269 від 01.11.2012 р.

Слід зазначити, що наведені вище накладні не містять посилань на Договір № ТЗ14/12, однак судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, не заперечує проти факту поставки товару саме на виконання умов Договору та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Крім того, згідно з п. 1.3. Договору сторони домовились, що всі товари, отримані покупцем від постачальника, вважаються отриманими на виконання даного Договору, якщо інше не передбачено Договором.

Для оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 5047 від 31.10.2012 р. на загальну суму 24 018, 00 грн.

Оскільки відповідач у встановлені Договором строки не провів розрахунки з позивачем, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Як вбачається з письмових пояснень позивача, після порушення провадження у даній справі відповідач на підставі платіжного доручення № 78 від 26.03.2013 р. сплатив позивачу 2 000, 00 грн., у зв’язку з чим станом на момент розгляду справ по суті борг відповідача перед позивачем становить 22 018, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно з п. 3.2. Договору покупець зобов’язаний оплатити кожну партію поставленого товару протягом 7 календарних днів з моменту відвантаження партії товару згідно з п. 4.4. на поточний рахунок продавця.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг в сумі 22 018, 00 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 2 000, 00 грн. основного боргу, який було погашено після порушення провадження у даній справі, слід припинити на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі – це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв’язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 070, 94 грн. пені, 207, 28 грн. 3% річних та 96, 18 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

Пунктом 10.2. Договору його сторони визначили, що за затримку платежів у відповідності до розділу 3 цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення оплати від загальної суми заборгованості.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 207, 28 грн. 3% річних на суму боргу в розмірі 24 018, 00 грн. за обраний позивачем період з 09.11.2012 р. по 22.02.2012 р. (105 днів), розрахунок яких є вірним.

Водночас, здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 1 070, 94 грн. є невірним, оскільки позивачем не враховано того, що з 23.03.2012 р. облікова ставка Національного банку України становить 7, 5 %, проте як при обрахунку пені позивачем використано попередній показник на рівні 7, 75 %.

Крім того, методологічно невірним є здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 96, 18 грн., оскільки в ньому не враховано індекси інфляції, що є меншими від 100, тобто за періоди дефляції в країні (листопад 2012 року, лютий 2013 року).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються вцілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Згідно з перерахунком, здійсненим судом, розмір інфляційних втрат за період листопад – лютий 2013 року відносно суми боргу в розмірі 24 018, 00 грн. має складати: 24 018, 00 х 0, 999 х 1, 002 х 1, 002 х 0, 999 - 24 018, 00 = 47, 96 грн.

У свою чергу розмір пені, нарахованої на суму боргу в розмірі 24 018, 00 грн. за обраний позивачем період з 09.11.2012 р. по 22.02.2012 р. (105 днів) має складати: 24 018, 00 х 15% / 365 х 105 = 1 036, 39 грн.

Під час провадження у справі, 04.04.2013 р. позивачем через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано інший розрахунок пені, 3 % відсотків річних та інфляційних втрат, який здійснено до 22.03.2013 р., проте заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, як і клопотання про вихід за межі позовних вимог позивачем не подавалось, у зв’язку з чим суд такі нарахування залишає без розгляду, а справа розглядається в редакції первісно заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов’язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині позовних вимог, провадження з розгляду яких судом припиняється у зв’язку з добровільним виконанням зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару після порушення провадження у даній справі, судом покладається на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 2 000 (двох тисяч) грн. 00 коп. основного боргу – припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична група" (03115, м. Київ, Святошинський район, вулиця Львівська, будинок 18, корпус Б, код ЄДРПОУ 30782182) в особі філії "Соснівський гранітний кар’єр" (08054, Київська область, Макарівський район, село Соснівка, код ЄДРПОУ 34809110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дакота" (03061, м. Київ, Солом'янський район, проспект Відрадний, будинок 93/2, код ЄДРПОУ 36509625) 22 018 (двадцять дві тисячі вісімнадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 1 036 (одну тисячу тридцять шість) грн. 39 коп. пені, 207 (двісті сім) грн. 28 коп. 3% річних, 47 (сорок сім) грн. 96 коп. інфляційних втрат та 1 703 (одну тисячу сімсот три) грн. 29 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.2013 р.

Суддя В.С. Ломака