Рішення № 31253549, 13.05.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РIШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2013 Справа № 901/876/13-гЗа позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ», м. Одеса.

до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м. Сімферополь.

про стягнення 604 528,06 грн.

Суддя С.О. Лукачов

Представники:

Від позивача - Устимчик М.В., довіреність від 22.01.2013 р., представник.

Від відповідача - Глушаков М.О., довіреність № 11/105 від 01.03.2013 р., юрисконсульт.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАФТ» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про стягнення суми боргу у розмірі 1 172 246,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав в повному обсязі зобов'язання щодо сплати за поставлений товар згідно договору поставки № 1399 від 23.12.2011 р.

Ухвалою від 08.04.2013 р. суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог, у якій останній просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» суму боргу у розмірі 604 528,06 грн., з яких: інфляційне збільшення суми боргу за весь період прострочення у розмірі 2 125,5 грн., 3% річних за весь період прострочення у розмірі 23 944,86 грн., пеня відповідно до п. 8.3 договору за весь період прострочення у розмірі 65 781,06 грн., основна заборгованість у розмірі 512 676,64 грн. Також прийняв заяву про зміну підстав позовних вимог, у якій позивач просить змінити підставу стягнення пені з пункту 8.1. на пункт 8.3. договору поставки № 1399 від 23.12.2011 р.

Відповідач заперечує проти нарахування пені, оскільки жодним пунктом договору не встановлено розміру пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, крім того відповідач зауважує, що розрахунки надані позивачем невірні, а сума інфляційних взагалі має негативне значення - мінус 844,69 грн., тому у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні 13.05.2013 р. представник відповідача усно визнав суму боргу у розмірі 512 676,64 грн. та 3 % річних у розмірі 23 944,86 грн., у іншій частині позову просив відмовити.

В судовому засіданні оголошувалась перерва та відкладався розгляд справи відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

23 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (покупець) був укладений договір поставки № 1399 (а. с. 13-17).

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у визначений термін у власність покупця товар згідно Специфікації № 1 (Додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

Сума договору складає 872 940,00 грн., в тому числі ПДВ 145 490,00 грн. (пункт 4.1).

Згідно п. 4.2 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання товару та підписання актів прийому-передачі, підписаних обома сторонами; оригінали рахунку, виставленого постачальником; податкової накладної, заповненої згідно з діючим законодавством; сертифікатів якості продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був поставлений товар, що підтверджується актом прийому-передачі від 04.01.2012 р. (а. с. 21) та видатковими накладними: № КР19-01-01 від 19.01.2012 р. на суму 305 589,51 грн.; № КР19-01-02 від 19.01.2012 р. на суму 305 409,33 грн.; № КР25-01-01 від 25.01.2012 р. на суму 51 607,80 грн. та відповідними товарно-транспортними накладними (а. с. 22-27).

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором виконав не в повному обсязі та лише частково сплатив кошти за поставлений товар, а саме останнім було сплачено: 30.03.2012 р. суму у розмірі 200 000,00 грн., 26.11.2012 р. суму у розмірі 50 000,00 грн. та 28.12.2012 р. суму у розмірі 100 000,00 грн. У зв'язку з чим за відповідачем склалась заборгованість у розмірі 512 676,64 грн.

Позивач неодноразово направляв на адресу відповідача листи (а. с. 32-34), а також 07.12.2012 р. направив претензію з вимогою сплати заборгованість. Проте, дана претензія залишена відповідачем без відповіді, а борг не сплаченим у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене та те, що відповідач визнав суму заборгованості, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 512 676,64 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути 3 % річних у розмірі 23 944,86 грн.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення з боку відповідача по оплаті за поставлений товар, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення 3 % річних у розмірі 23 944,86 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути збитки від знецінення коштів внаслідок інфляції у розмірі 2 125,5 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем наданий наступний розрахунок:

Розрахунок суми боргу з урахування індексу інфляції по сумі 200 070,00 грн.:

10.01.2012-30.03.2012 інфляційне збільшення суми боргу 800,28 ;

30.03.2012-26.11.2012 інфляційне збільшення суми боргу0,00.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції по сумі 305 589,51 грн.:

24.01.2012-26.11.2012 інфляційне збільшення суми боргу 611,18;

27.11.2012-28.12.2012 інфляційне збільшення суми боргу 0,00;

29.12.2012 - 14.01.2013 інфляційне збільшення суми боргу 0,00.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції по сумі 305 409,33 грн.:

24.01.2012-14.01.2013 інфляційне збільшення суми боргу 610,82.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції по сумі 51 607,80 грн.:

31.01.2012-14.01.2013 інфляційне збільшення суми боргу 103,22.

Загальна сума індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання за розрахунком позивача складає - 800,28+611,18+610,82+103,22= 2 125,5 грн.

Перевіривши розрахунок суми інфляції, суд вважає його необґрунтованим та невірним, у зв'язку з наступним.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Аналогічна позиція викладена у листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

Тобто, позивачем при розрахунку інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100 % (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) у травні 2012 р. на рівні 99,7 %, у червні 2012 р. на рівні 99,7 %, у липня 2012 р. на рівні 99,8%, у серпні 2012 р. на рівні 99,7 % та у листопаді 2012 р. на рівні 99,9 %.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення розміру інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 2 125,5 грн. задоволенню не підлягають.

Також відповідач просить стягнути з відповідача пеню на підставі п. 2 ст. 343 ГК України та п. 8.3 договору у розмірі 65 781,06 грн.

Однак суд вважає, що підстави для задоволення цієї вимоги відсутні у зв'язку з наступним.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені передбачено у ст. 549 Цивільного кодексу України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач в обґрунтування вимог щодо стягнення пені посилається на ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України відповідно до якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.3 договору у випадку, не передбачених даним договором, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України.

Згідно статті 231 Господарського кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Враховуючи викладені норми права та з огляду на умови договору поставки № 1399 від 23.12.2011 р. суд дійшов до висновку, що обов'язок сплачувати пеню за порушення строків оплати за договором у відповідача відсутній, оскільки він не передбачений договором. Крім того, суд зазначає, що стаття 231 Господарського кодексу України передбачає певний статус сторін та ознак господарських зобов'язань, які є необхідними умовами для застосування штрафних санкцій, якщо останні не передбачені договором.

Відповідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 5 постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 р. № 7, статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

З огляду на зменшення позивачем позовних вимог під час розгляду справи, у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», на користь останнього підлягає поверненню сума судового збору у розмірі 11 354,36грн.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 732,43 грн., покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 65 781,06 грн. - у задоволенні позову відмовити.

3. В частині позовних вимог про стягнення збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції у розмірі 2 125,5 грн. - у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (код ЄДРПО України 000153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ» (код ЄДРПО України 31760612) борг у розмірі 512 676,64 грн., 3 % річних у розмірі 23 944,86 грн. та судовий збір у розмірі 10 732,43 грн.

5. Повернути з Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь код класифікації 22030001, р/р 31211206783002, код ЄДРПОУ 38040558, ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, код банку 824026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ» (код ЄДРПО України 31760612) судовий збір у розмірі 11 354,36грн., сплачений платіжним дорученням № 192 від 18.02.2013 р.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 13.05.2013р.

Повне рішення складено - 18.05.2013р.

Суддя С.О. Лукачов