Постанова № 31242535, 17.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2013 року 810/1465/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Варвалегпром» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

27 березня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Варвалегпром» (ПП «Варвалегпром», підприємство) із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 листопада 2012 року №0000572301 на суму 150303 грн. та №0000582301 на суму 138279 грн.

Зазначали, що твердження податкового органу про нікчемність правочину, які стали підставою прийняття повідомлень-рішень, не відповідають дійсності, наголошували, що позивач не повинен нести відповідальність за порушення, вчинені його контрагентом.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта реальним обставинам здійснення підприємством господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, в частині нарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток, просили визнати оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати їх.

У судовому засіданні 25 квітня 2013 року представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача позову не визнав, наголошував, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття рішень про визначення сум заниження податку на додану вартість, податку на прибуток і стягнення штрафних санкцій. Наголошував, що мало місце включення до складу валових витрат та формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум, сплачених контрагенту за господарськими операціями, які не були реальними.

08 травня 2013 року представники позивача і відповідача подали клопотання про розгляд справи без їх участі, у зв’язку із чим судом ухвалено продовжити такий розгляд у порядку письмового провадження.

Враховуючи пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову і необхідність його задоволення у повному обсязі, виходячи із такого.

Як видно із Акта перевірки, на підприємстві у період з 5 по 18 жовтня 2012 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Компанія «Інтербазіс» за весь період взаємовіносин, за висновками якої, на переконання посадових осіб ДПІ, підприємством порушено вимоги ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України - вчинено правочини, які не спрямовані на реальне настання наслідків при придбанні товарів (послуг); п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження сплати податку на додану вартість на загальну суму 120242,28 грн.; п.п.14.1.27 п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього ж кодексу, що потягло за собою заниження суми податку на прибуток у сумі 138279 грн. (т.1 а.с.11-24).

На підставі цього Акта відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Зі змісту Акта, із пояснень представників позивача та відповідача судом встановлено, що йдеться про порушення податкового законодавства, а саме - заниження сум податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам із Товариством із обмеженною відповідальністю «Компанія «Інтербазіс».

Приводом для твердження про нікчемність угод стали опосередковані дані, зокрема Акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15 березня 2012 року №35/23-4/37194178 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія «Інтербазіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 09.07.2010 по 21.11.2011 (т.1 а.с.178-204).

Проте врахування зазначеного Акта у якості єдиного доказу нікчемності правочину є передчасним та помилковим.

Як вбачається із матеріалів справи, Приватне підприємство «Варвалегпром» є юридичною особою, зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 04 серпня 2008 року, має свідоцтво платника податку на додану вартість, тобто є суб’єктом господарської діяльності (т.1 а.с.9-10).

Основними видами його діяльності є: оптова торгівля одягом і взуттям, виробництво робочого одягу, виробництво іншого верхнього одягу, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля текстильними товарами (т.2 а.с.72).

У ході судового розгляду встановлено, що у червні 2011 року між ПП «Варвалегпром» та ТОВ «Компанія «Інтербазіс» укладено договір поставки №ВЛ-0000013 від 1 червня 2011 року (т.1 а.с.44-46), за яким Постачальник (ТОВ «Компанія «Інтербазіс») передає, а Покупець (ПП «Варвалегпром») приймає і оплачує на умовах цього договору Товар, визначений у специфікації. Поставка Товару здійснюється Постачальником шляхом відвантаження та його доставки Покупцю на умовах базису поставки DDP (Правила «ІНКОТЕРМС») на склад Покупця. Постачальник надає Покупцю наступні документи: видаткову накладну або акт здачі-приймання товару; податкову накладну; сертифікат якості та/або паспорт виробника; сертифікат походження (за вимогою Покупця); сертифікат відповідності (за вимогою Покупця).

Відповідно до цього договору позивачем отримано від ТОВ «Компанія «Інтербазіс» товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи завіреними копіями наступних документів:

- тканина одягова арт 3070 на суму 81951,87 грн. (ПДВ 13658,65 грн.), специфікація №1 (т.1 а.с.47), накладна №303 від 3 червня 2011 року (т.1 а.с.72), податкова накладна №303 (т.1 а.с.73);

- тканина діагональ арт 3025 на суму 42517,80 грн. (ПДВ 7086,40 грн.), специфікація №2 (т.1 а.с.48), накладна № 302 від 3 червня 2011 року (т.1 а.с.58), податкова накладна №302 від 3 червня 2011 року (т.1 а.с.59);

- тканина одягова арт 3070, тканина діагональ арт 3025 на суму 82428,84 грн. (ПДВ 13738,14 грн.) специфікація №3 (т.1 а.с.48), накладна №2402 від 24 червня 2011 року (т.1 а.с.63), податкова накладна №2402 від 24 червня 2011 року (т.1 а.с.64);

- бахіли пластикові, нарукавник пластиковий, рукавички Тектрил СФ Нітрил на суму 514555,20 грн. (ПДВ 85759,20 грн.), специфікація №4 (т.1 а.с.49), накладна №2108 від 21 липня 2011 року (т.1 а.с.67), податкова накладна №2108 від 21 липня 2011 року (т.1 а.с.68).

З метою засвідчення факту оформлення довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Компанія «Інтербазіс» позивачем надано витяг із журналу реєстрації довіреностей (т.2 а.с.20-21), де зафіксовано відповідні дані щодо особи, на яку оформлено довіреність та стосовно суб’єкта господарювання, якому і на підставі чого вона пред’являється.

Також подано копії отриманих документів щодо сертифікації (т.2 а.с.54-62).

У бухгалтерському обліку придбана у ТОВ «Компанія «Інтербазіс» продукція відображена в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 201 (т.1 а.с.224-226), журналі проводок (201,63) за червень 2011 року (т.2 а.с.227-230).

Оприбуткування товару на складі позивача підтверджується прибутковими накладними №ВЛ-0000051 від 3 червня 2011 року (т.2 а.с.8), № ВЛ-0000052 від 3 червня 2011 року (т.2 а.с.9), №ВЛ-0000053 від 24 червня 2011 року (т.2 а.с.12), №ВЛ-0000061 від 21 липня 2011 року (т.2 а.с.2).

Щодо перевезення товару, то згідно договору та специфікацій до нього, воно здійснювалося на умовах DDP Інкотермс 2000. Це означає, що продавець забезпечує поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту та несе всі витрати і ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця. Тобто обов’язок транспортування покладається саме на продавця (постачальника).

Також на підтвердження оплати за згаданими операціями суду надані банківські виписки (т.1 а.с.222-223), акт звіряння розрахунків між ПП «Варвалегпром» та ТОВ «Компанія «Інтербазіс» (т.1 а.с.231), договір про уступку права вимоги №02/04-1Е від 02 квітня 2012 року між ТОВ «Компанія «Інтербазіс», ТОВ «Кростек Нова» та ПП «Варвалегпром» (т.2 а.с.45-48), акт звірки між ТОВ «Кростек Нова» та ПП «Варвалегпром» (т.2 а.с.45), банківські виписки щодо проведення розрахунків (т.2 а.с.49-53).

Для засвідчення наявності складських приміщень позивачем подано копію договору суборенди нежитлового приміщення №14/01-2011 від 14 січня 2011 року загальною площею 318,8 кв. м у м. Вишневе по вул. Промисловій, 5-б, та копію акта приймання-передачі цього об’єкту (т.2 а.с.73-76).

Щодо використання поставлених товарів у власній господарській діяльності, то придбані засоби індивідуального захисту (рукавички, нарукавники, бахіли) підприємством у подальшому реалізовувалися ДП НАЕК «Енергоатом». Це підтверджується копіями договорів поставки з додатками №1116111272 та №1116111276 від 14 липня 2011 року (т.1 а.с.36-43, 50-58); видатковими накладними № ВЛ-0000018 від 21 липня 2011 року (т.1 а.с.90), № ВЛ-0000020 від 8 серпня 2011 року (т.1 а.с.76), № ВЛ-0000021 від 8 серпня 2011 року (т.1 а.с.70); актами приймання-передачі ТМЦ №2554 від 26 липня 2011 року (т.1 а.с.93), №4 від 8 серпня 2011 року (т.1 а.с.79), №3 від 8 серпня 2011 року (т.1 а.с.75); довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, наданих позивачу ДП НАЕК «Енергоатом» № 593 від 21 липня 2011 року (т.1 а.с.88, 153), №579 від 21 липня 2011 року (т.1 а.с.92, 149), №3/3341 від 27 липня 2011 року (т.1 а.с.96, 145), №751 від 14 липня 2011 року (т.1 а.с.114, 140), №3/3414 від 8 серпня 2011 року (т.1 а.с.123).

Стосовно тканини, то вона використовувалась у виробництві чоловічих костюмів для робочих ремонтного персоналу, що засвідчується копіями таких документів:

- накладними на передачу матеріалів у виробництво №ВЛ-0000009 від 9 червня 2011 року (т.1 а.с.74), №ВЛ-0000010 від 9 червня 2011 року (т.1 а.с.60), №ВЛ-0000033 від 24 червня 2011 року (т.1 а.с.65), №ВЛ-0000031 від 24 червня 2011 року (т.1 а.с.66);

- видатковими накладними №590 від 30 червня 2011 року (т.1 а.с.135), №495 від 4 липня 2011 року (т.1 а.с.108), №ВЛ-0000015 від 14 липня 2011 року (т.1 а.с.139);

- накладними надходження готової продукції №ВЛ-0000006 від 30 червня 2011 року (т.1 а.с.103), №ВЛ-0000005 від 30 червня 2011 року (т.1 а.с.100), №ВЛ-0000008 від 4 липня 2011 року (т.1 а.с.109-110);

- актами списання сировини №ВЛ-0000006 від 30 червня 2011 року (т.1 а.с.105), №ВЛ-0000005 від 30 червня 2011 року (т.1 а.с.101), №ВЛ-0000008 від 4 липня 2011 року (т.1 а.с.111).

У згаданих документах кількість та найменування товарів співпадають із вказаними у видаткових і податкових накладних, оформлених ТОВ «Компанія «Інтербазіс».

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд констатує, що в силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв’язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов’язкові реквізити).

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Платники податку на прибуток, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом 3 Податкового кодексу України.

В силу статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з’ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції; зв’язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд звертає увагу, що обов’язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов’язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов’язків його контрагентом. Тобто саме по собі порушення податкового законодавства контрагентами підприємства, у разі дотримання останнім його вимог, не тягне негативних наслідків для такого підприємства.

Крім того, суд наголошує, що факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов’язань.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов’язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймається податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого Акта перевірки позивача убачається, що посадові особи Інспекції в дійсності факт поставки товару не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб’єктивні думки посадової особи іншого податкового органу щодо контрагента позивача.

Під час розгляду справи суду були надані належно оформлені первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та їх виконання між ПП «Варвалегпром» та його контрагентом, такі операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку, встановлено їх безпосередній зв’язок із господарською діяльністю позивача.

Судом з’ясовано, що ПП «Варвалегпром» перед підписанням згаданого договору поставки з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Компанія «Інтербазіс», а саме: одержали копії свідоцтва про державну реєстрацію контрагента (т.1 а.с.206), свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (т.1 а.с.207).

Як підтверджується матеріалами справи на момент вчинення та виконання господарських договорів ТОВ «Компанія «Інтербазіс» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, мало право укладати правочини, було платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт поставки товару (продукції) та оплати його вартості підтверджується документально; надані позивачем докази є переконливими для твердження про реальність господарської операції.

За недоведеності відповідачем того, що товари контрагентом не постачались, висновки податкового органу є безпідставними.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що у цьому випадку податковий орган не довів відсутності здійснення господарської операції та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2294 грн., доказів понесення інших судових витрат не надано.

Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби №0000572301 від 01 листопада 2012 року та №0000582301 від 01 листопада 2012 року.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Варвалегпром» сплачений судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев’яносто чотири) гривні.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.