Постанова № 31232954, 13.05.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 року № 813/1925/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника відповідача Берези І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавор» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тавор» (надалі-ТзОВ «Тавор») звернулось до суду з адміністративним позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (надалі-Городоцька МДПІ Львівської області ДПС), в якому, згідно усних уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 року №0000292200, №0000282200.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце недотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Згідно ухвали судді від 15.03.2013 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито.

Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, призначене на 13.05.2013 року. Однак, враховуючи те, що представником позивача у судових засіданнях 17.04.2013 року та 22.04.2013 року були надані усні пояснення по суті спору, згідно яких просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, судом на підставі ст.ст.71, 128 КАС України ухвалено розглянути справу за наявними у ній доказами у відсутності представника ТзОВ «Тавор».

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала і надала суду письмове заперечення на позов. Просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (Серія А00 №363779), ТзОВ «Тавор» зареєстровано Городоцькою районною державною адміністрацією Львівської області як юридична особа 16.11.1999 року за номером запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР - 1 395 120 0000 000239 (місцезнаходження: 81500, Львівська область, Городоцький район, м.Городок, вул.Винниченка, 33).

Позивача взято на податковий облік в органах ДПС 26.11.1999 року за №926 і на період здійснення перевірки ТзОВ «Тавор» перебувало на обліку в Городоцькій МДПІ Львівської області ДПС.

Як вбачається із матеріалів справи, у період проведення перевірки позивач був платником, зокрема, податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.11.1999 року №18367335.

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №259583, виданої 01.02.2010 року, основними видами діяльності ТзОВ «Тавор» є за даними КВЕД: 51.90.0 - інші види оптової торгівлі; 52.46.0 - роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом; 55.30.2 - діяльність кафе; 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу Городоцької МДПС у Львівській області ДПС від 08.02.2013 року №62, направлень від 11.02.2013 року №38/2200, №39/1700, №40/2230, №41/2230, виданих Городоцькою МДПІ Львівської області ДПС, фахівцями Городоцької МДПІ Львівської області ДПС проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Тавор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. За наслідками перевірки було складено акт від 22.02.2013 року №88/22/30613470 (надалі-акт перевірки від 22.02.2013 року). В даному акті перевірки зафіксовано порушення позивачем ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит (код рядка 17 декл.) всього у сумі 199 706 грн. (у тому числі за: березень 2012 року у сумі 11 547,00 грн., квітень 2012 року у сумі 22 441,00 грн., травень 2012 року у сумі 29 437,00 грн., червень 2012 року у сумі 31 863,00 грн., липень 2012 у сумі 21 191,00 грн., серпень 2012 року у сумі 21 908,00 грн., вересень 2012 року у сумі 50 918,00 грн., жовтень 2012 року у сумі 10 401,00 грн.), відповідно, занижено чисту суму зобов'язань, що підлягає сплаті до бюджету (код рядка 25 декл.) у сумі 199 706,00 грн. (у тому числі за: березень 2012 року у сумі 11 547,00 грн., квітень 2012 року у сумі 22 441,00 грн., травень 2012 року у сумі 29 437,00 грн., червень 2012 року у сумі 31 863,00 грн., липень 2012 у сумі 21 191,00 грн., серпень 2012 року у сумі 21 908,00 грн., вересень 2012 року у сумі 50 918,00 грн., жовтень 2012 року у сумі 10 401,00 грн.) та завищено залишок від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (код рядка 19 декл.) в сумі 14 326,00 грн. (у тому числі за: квітень 2012 року у сумі 1 858,00 грн., травень 2012 року у сумі 5 461,00 грн., червень 2012 року у сумі 7 007,00 грн.), а також завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (код рядка 24 декл.) в сумі 82 203,00 грн. (у тому числі за: травень 2012 року у сумі 18 150,00 грн., червень 2012 року у сумі 23 611,00 грн., липень 2012 року у сумі 20 221,00 грн., серпень 2012 року у сумі 20 221,00 грн.).

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 року №0000282200, згідно із яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 199 706,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 49 926,50 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0000292200, згідно з яким ТзОВ «Тавор» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 96 529,00 грн., задекларованого за період з квітня по серпень 2012 року.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів, факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

З аналізу взаємовідносин ТзОВ «Тавор» із контрагентами ТзОВ «Ферріт-Д» і ТзОВ «Ривс» вбачається, що між підприємствами укладено договори, а саме:

-Договір поставки №03/12 від 01.03.2012 року між ТзОВ «Ферріт-Д» (Постачальник) та ТзОВ «Тавор» (Покупець), відповідно до ч.1 якого, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар (метизну продукцію), загальна кількість якої визначається видатковою накладною, а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар. Частиною 2 цього Договору передбачені обов'язки сторін і, у тому числі, визначено, що у вартість товару включені транспортні послуги.

-Договір постачання товару №06/12 від 01.06.2012 року між ТзОВ «Ривс» (Постачальник) та ТзОВ «Тавор» (Покупець), предметом якого є постачання метизної продукції. При цьому, відповідно до терміну та порядку постачання транспортні послуги закладено у вартість товару.

Як з'ясовано судом, на виконання умов вищевказаних договорів ТзОВ «Тавор» придбало у 2012 році метизну продукцію на загальну суму 1 198 234,94 грн. (у т.ч. ПДВ 199 705,82 грн.). Даний товар отриманий позивачем та оприходуваний на склад згідно видаткових та податкових накладних (т.1 а.с.103-272, т.2 а.с.1-141).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з припису норм Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з ч.2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV.

Досліджені судом вищевказані накладні містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів. Слід також зазначити, що усі зазначені первинні документи, які оформлені на виконання операцій за Договором поставки №03/12 від 01.03.2012 року та Договору постачання товару №06/12 від 01.06.2012 року, а також Договір оренди нежитлового приміщення №02-12 від 31.12.2011 року, були надані та оглянуті представниками Городоцької МДПІ Львівської області ДПС при проведенні перевірки ТзОВ «Тавор», що і не заперечувалося у судовому засіданні представником відповідача.

На підставі виданих контрагентами ТзОВ «Ферріт-Д» і ТзОВ «Ривс» податкових накладних, ТзОВ «Тавор» включило до податкового кредиту у деклараціях з податку на додану вартість за березень-жовтень 2012 року суми податку за цими ж операціями, внесло відповідні декларації з ПДВ у реєстр отриманих податкових накладних. У бухгалтерському обліку підприємства суми придбаного товару були відображені у відомостях по розрахунку 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» за відповідний період. Окрім цього, розрахунки за товар проводились грошовими розрахунками в безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

Судом встановлено, у тому числі, що позивач та його контрагенти на момент здійснення господарських операцій перебували зареєстрованими у встановленому порядку як юридичні особи. Разом з тим, податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

З цього приводу, суд зазначає, що відповідно до п.198.1, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Таким чином, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України).

Однією з підстав для неправомірних висновків податкового органу є, зокрема, припущення відповідача, що ці угоди є нікчемними.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що укладені позивачем та вищевказаними контрагентами правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ніким не оскарженими та у судовому порядку не визнані недійсними.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Суд звертає увагу на те, що таких висновків, які викладені в акті перевірки від 22.02.2013 року відповідач дійшов на підставі акта ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропертровська про результати документальної позапланової невиїзної перевірки №7210/224/36441206 від 21.12.2012 року щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Будівництво та комплектації» (код ЄДРПОУ 36274510) за листопад 2011 року, ТОВ «Інфотерм» (код ЄДРПОУ 31343537) за червень 2011 року, ТОВ «Олімп» (код ЄДРПОУ 31441243) за вересень 2011 року, ТОВ «ПАСІФІК» (код ЄДРПОУ 31684491) за вересень 2011 року, БПП «Сура» (код ЄДРПОУ 30668399) за вересень 2011 року, ТОВ «Кафепродакшн» (код ЄДРПОУ 37275541) за січень 2011 року, ПП «СВ «Гермес» (код ЄДРПОУ 36293292) за березень 2011 року, ТОВ «Хімагросервіс» (код ЄДРПОУ 37237904) за листопад 2011 року їх реальності та повноти відображення в обліку та акта ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропертровська №7211/224/34914473 від 21.12.2012 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ривс» (код ЄДРПОУ 34914473) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Пасіфік» код ЄДРПОУ 31684481 за вересень 2011 року, ТОВ «Будівництво та реконструкція» код ЄДРПОУ 36274510 за листопад 2011 року, ТОВ «Олимп» код ЄДРПОУ 31441243 за вересень 2011 року, ПП «СВ Гермес» код ЄДРПОУ 36293292 за березень 2011 року, БПП «Сура» код ЄДРПОУ 30668399 за вересень 2011 року, ТОВ «Хімагросервіс» код ЄДРПОУ 37237904 за листопад 2011 року, ТОВ «Кафепродакшн» код ЄДРПОУ 37275541 за січень 2011 року, ТОВ «Інфотерм» код ЄДРПОУ 31343537 за червень 2011 року, ПВП «Форест» код ЄДРПОУ 25158846 за червень 2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку. Відповідно до цих актів податковим органом встановлено, що контрагенти позивача мають наступні ознаки нереальності здійснення господарської діяльності: відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) у період 2011 - 2012 р.р., відсутність осіб, що відповідають за ведення фінансово-господарської діяльності, не встановлення фактичного місцезнаходження підприємства - ТзОВ «Ферріт-Д» і відсутність за юридичною особою ТзОВ «Ривс».

З огляду на викладене, відповідачем зроблено висновок, що операції, проведені з ТзОВ «Ферріт-Д» і ТзОВ «Ривс» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Окрім того, суд звертає увагу, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акти перевірки інших платників податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, що мало місце в даному випадку всупереч положенням чинного законодавства.

Судом було з'ясовано, що товар, придбаний ТзОВ «Тавор» у ТзОВ «Ферріт-Д» і ТзОВ «Ривс», на підставі досліджених договорів, не тільки був отриманий та оплачений позивачем, але й використаний ним для своїх власних потреб, що свідчить про використання даного товару у власній господарській діяльності останнього.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до Конвенції так визначаються підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

В рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголосив, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Щодо інших допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, на які маються посилання відповідача, то вони спростовуються вищезазначеними обставинами.

Таким чином, твердження представника відповідача в обґрунтування висновків акта перевірки не можуть бути прийняті судом до уваги та підтверджувати відповідні обставини.

Виходячи з приписів ст.19 ч.2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 ч.1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи те, що в судовому засіданні було встановлено наявність всіх підтверджуючих обставин проведення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Ферріт-Д» і ТзОВ «Ривс», в тому числі, наявність первинних бухгалтерських документів, факт оплати поставлених ТзОВ «Тавор» товарів, відтак, суд вважає, що Городоцька МДПІ Львівської області ДПС, як суб'єкт владних повноважень не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, окрім цього належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і не спростовано доводів позивача на обґрунтування позовних вимог, що є підставою для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби від 05.03.2013 року №0000282200.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби від 05.03.2013 року №0000292200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тавор» сплачений судовий збір у сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 травня 2013 року.