Рішення № 31231367, 25.04.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/1659/13 Головуючий 1 інст. -

Справа № 2/2009/1196/12 Бунін Є.О.

Категорія: захист прав споживача Доповідач - Яцина В.Б.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :

Головуючого - судді - Яцини В.Б.,

суддів - Бурлака І.М., Карімової Л.В.,

ри секретарі : Шпарага О.О., Гопко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 10 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», третя особа директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», як правоприємника за договором позивача з ТОВ «Автомоноліт», про захист прав споживача та стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позову зазначив, що 09.12.2011 року між ним та відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» укладено договір про надання послуг № 000100, згідно ст. 1-2 договору відповідач зобов'язується надати послуги, спрямовані на придбання товару, зазначеного в додатку №1, 2. Згідно додатку №1 до договору вказано, що товаром є автомобіль. Позивач під впливом обіцянок про надання автомобіля та погроз застосувати штрафні санкції перерахував на рахунок ТОВ «Автомоноліт» згідно квитанцій від: 09.12.2011 року - 9000 грн., 23.12.2011 року - 1275 грн., 24.01.2012 року - 1275 грн., 21.02.2012 року - 1275 грн., 23.03.2012 року - 1275 грн., 24.04.2012 року - 1275 грн., а 25.05.2012 року - 1275 грн. на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», а всього перерахував відповідачу 16 650 грн. Зазначив, що вказаний договір грубо порушує закон України «Про захист прав споживачів», був укладений шляхом обману про надання позивачеві автомобіля наступного дня після сплати першого внеску в сумі 9000 грн., з наданням неправдивої і неповної інформації щодо предмету договору, який саме автомобіль (марка, модель) буде наданий позивачеві, і основних його умов. При цьому він є фіктивний з боку відповідача, який вчинений без наміру передання автомобіля у власність позивачеві, оскільки жодних документів з приводу обов'язку позивача сплачувати щомісячні платежі не підписувалося.

До теперішнього часу відповідач не виконав свої обов'язки за договором та не надав ОСОБА_2 автомобіль. Натомість на пропозицію позивача від 24.07.2012 року у позасудовому порядку про розірвання договору за взаємною згодою та повернення сплачених платежів у розмірі 16 650,00 грн. відповідач своїм листом від 13.08.2012 року, вих.. № 278 повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку і всупереч ч. 1 ст. 1212 ЦК України не повернув вже сплачені позивачем 16 650,00 грн., хоча підстава для їх перерахунку вже відпала.

Оскільки відповідач відмовився розірвати договір на умовах позивача, посилаючись на вказані обставини про недійсність спірного договору та відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України просив стягнути на його користь з відповідача 16 650,00 грн., з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

У судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у письмових запереченнях проти позову просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що укладений договір відповідає нормам чинного законодавства, має юридичну силу та не може бути визнаний судом недійсним лише з підстав заперечення його дійсності однією зі сторін даного договору, а саме позивачем. Відповідач не заперечує проти повернення ОСОБА_2 належних йому коштів, проте наголошує на дотриманні умов цивільно-правового договору, укладеного між сторонами відповідно до норм чинного законодавства України, а саме відповідно до ст. 8.4 додатку №2 до договору: «якщо учасник системи бажає розірвати договір з моменту присвоєння йому індивідуального коду у відповідній корпорації та після проведення першого розподілу фінансових ресурсів корпорації, але до отримання права на купівлю товара, такому учаснику системи повертаються всі сплачені ним суми чистих платежів за вирахуванням однієї суми чистого платежу. Повернення коштів учаснику системи відбувається на протязі 30 банківських днів після закриття корпорації».

Третя особа директор ТОВ «Автомоноліт» в судове засідання не з'явився.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 10 січня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, оскільки вважає, що судом було неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи, рішення постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь грошові кошти в сумі 16 650 грн. При цьому вказав, що суд не врахував, що предметом позову є стягнення грошових коштів за укладеним договором, який є розірваним в односторонньому порядку, а не визнання договору недійсним, а також, що відповідач у даному випадку всупереч ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включив до договору несправедливі умови, оскільки в ньому закріплений істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача стосовно повернення сплачених коштів після розірвання договору.

Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 грудня 2011 року між сторонами укладено договір № 000100, з відповідними додатками №№1,2, про надання послуг щодо придбання товарів у групах, відповідно до якого відповідач зобов'язався надати послуги, спрямовані на придбання товару, зазначеного у додатку № 1 - автомобіль вартістю 90 000 грн., через систему АвтоФінанс, організованою фірмою. ОСОБА_2 на підставі вказаного договору сплатив відповідачу: 09 грудня 2011 року - 9000 грн.; 23 грудня 2011 року, 21 лютого 2012 року, 23 березня 2012 року, 24 квітня 2012 року, 25 травня 2012 року - кожний раз по 1275 грн.., а всього - 16650 грн.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 додатку № 2 до договору передбачено право учасника розірвати договір протягом 7 календарних днів від дати підписання угоди і такому учаснику повертається сума коштів, внесених на рахунок Товариства, за вирахуванням 20% від загальної суми сплачених учасником створеної за цим договором системи коштів.

Відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю, районний суд виходив з того, що заява позивача до позивача про повернення сплачених коштів не відповідає наведеним умовам договору, а його умови не суперечать чинному законодавству, судом не встановлено, що спірний договір суперечить закону України «Про захист прав споживачів» та містить умови, які є несправедливими і обмежують права споживачів.

Однак до таких висновків районний суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин щодо дійсного змісту спірного договору; висновки суду не відповідають обставинам справи, внаслідок чого суд всупереч вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення не з'ясував, що у додатку № 2 до договору № 000100 від 09 грудня 2011 року викладені умови, за якими відповідачем створюються групи із учасників системи, які сплачують кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, у даному випадку автомобіля вартістю 90 000 грн. При цьому відповідач без залучення власних коштів формує такі групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи АвтоФінанс. При цьому після розірвання договору повернення сплачених позивачем коштів у повному розмірі не передбачено і їх конкретний розмір пов'язується зі стадією формування таких груп покупців (а.с. 6-8). При таких обставинах районний суд помилково дійшов висновку про те, що спірний договір не порушує права позивача, а діяльність відповідача є такою, що вводить споживача в оману і не має ознак нечесної підприємницької діяльності в питанні створення та експлуатації пірамідальних схем, що передбачає істотний баланс прав та обов'язків у договорі в питанні повернення сплачених за договором коштів при його розірванні, внаслідок чого суд порушив та неправильно застосував норми матеріального права стосовно правових наслідків нікчемного правочину, що мають значення для правильного вирішення справи.

Районний суд безпідставно та з порушенням ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, за якими прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України, не взяв до уваги правову позицію, яка викладена у постанові ВС України від 23 травня по справі № 6-35цс12 за позовом до ПАТ «Філдес Україна» про визнання договору недійсним, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди.

На підставі аналогічних обставин справи № 6-35цс12 Верховний Суд України у своєму рішенні вказав, що за положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, оскільки указаний Закон установив недійсність правочину, який є підставою розглянутого судом позову, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України не вимагається визнання такого правочину недійсним судом.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, оскільки районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; було порушені і неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд задовольняє скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення по суті позову.

Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за

рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, зокрема до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Виходячи із встановленої судом нікчемності договору № 000100 від 09 грудня 2011 року, з відповідними додатками до нього, заперечення відповідача проти повернення сплаченої позивачем за таким договором коштів, які ґрунтуються на положеннях такого договору, також мають нікчемний характер, - тому на підставі вищевикладених норм матеріального і процесуального права позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню повністю, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми 16 650,00 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 3. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 10 січня 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 16 650,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь держави (рахунок 31211206780011, одержувач УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код ОКПО 37999628, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ 02894131, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011) 166,50 грн. судового збору

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : підпис

Судді : підписи

З оригіналом згідно, суддя -