Постанова № 31221450, 16.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1414/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від від 11 жовтня 2012 року № 0010162208 та № 0010172208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Текно Україна» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком» за період з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року.

За результатами проведеної перевірки 27.09.2012 року контролюючим органом складено акт № 767/22-8/37506976, в якому встановлено, що позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 224959,00 грн., у тому числі за: І квартал 2011 року - 205094,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - 19865,00 грн., чим порушено підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України) та занижено ПДВ у загальному розмірі 181349,00 грн., у тому числі за: березень 2011 року - 164075,00 грн.; травень 2011 року - 17274,00 грн., чим порушено ст. 185, п. 198.1 ст. 198 ПК України.

11.10.2012 року на підставі Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС винесено податкові повідомлення-рішення № 0010162208 та № 0010172208.

Податковим повідомленням-рішенням № 0010162208 позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 224959,00 грн. за основним платежем та у розмірі 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0010172208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 181349,00 грн. за основним платежем та у розмірі 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між ТОВ «Текно Україна» та ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком» в період, що перевірявся, не мали реального характеру, первинні документи, видані на їх виконання, виписані на підставі нікчемних договорів та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними, оскільки у контрагентів підприємства відсутні матеріально-технічні ресурси для ведення господарської діяльності, що підтверджується актом від 10 лютого 2012 року № 315/231-36917481 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП "Ново-Ком" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період із 01 лютого по 30 вересня 2011 року та актом від 15 травня 2012 року № 299/22-300/37156768 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП "Ардея Тех" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період із 01 вересня 2010 року по 31 травня 2011 року.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, 01 березня 2011 року між позивачем та ПП "Ново-Ком" укладено договір поставки освітлювального обладнання № 01/03/11-001 (також далі за текстом - договір № 01/03/11-001), та з ПП "Ардея Тех" - договір поставки освітлювального обладнання № 01.03-11-2 (також далі за текстом - договір № 01.03-11-2), за умовами яких ПП "Ново-Ком" та ПП "Ардея Тех" зобов'язались поставити товар, а позивач - прийняти та оплатити його.

Згідно з п. 4.1 розділу 4 договорів № 01/03/11-001 та № 01.03-11-2, перехід права власності на товар від ПП "Ново-Ком" та ПП "Ардея Тех" до позивача здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі позивача та підписання накладної.

Виконання спірних операцій підтверджується первинними документами: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними, договором зберігання.

Оплата згідно з вказаними договорами підтверджується виписками банку, що містяться в матеріалах справи.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що отриманий від ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком» товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом подальшого продажу обладнання наступним суб'єктам господарювання: ТОВ «АТСЕТ» (договір поставки від 25.02.2011 року № 25-02/2011 з терміном дії 2 роки), ТОВ «ЕКСПОЛАЙТБУД КОМПАНІ» (договір поставки від 26.04.2011 року № 26-04/11-1 з терміном дії 2 роки), ТОВ «МАРКА Україна» (договір поставки від 01.03.2010 року № 1-1-03.03/11 з терміном дії 2 роки).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені ТОВ «Текно Україна» за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Перевіряючи доводи відповідача щодо нікчемного характеру спірного правочину, колегія суддів зазначає таке.

Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.

Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, нікчемність вчиненого позивачем з його контрагентом правочину відповідач обґрунтовує наявністю мети отримати податкову вигоду.

Наведення податковим органом зазначених вище доводів, які на його думку, свідчать про наявність ознак нікчемності в правочині, укладеному позивачем по справі, свідчить про те, що відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України.

Так, доводи, якими керується відповідач, відповідно до ст.207 Господарського кодексу України та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Жодна з цих обставин позивачем не доведена належними доказами.

Проте, наявність наміру відповідачів чи одного з них на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірних правочинів як таких, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти перевірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах та фактичне здійснення господарських операцій, докази чого містяться в матеріалах справи. З боку ДПІ не було також надано податкової звітності контрагентів, з аналізу якої б вбачалось відсутність таких ресурсів у контрагентів позивача.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно.

Суд першої інстанції наведене не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 11 жовтня 2012 року № 0010162208 про визначення податкового зобов'язання ТОВ «Текно Україна» з податку на прибуток за основним платежем - 224 959,00 грн., за штрафними санкціями - 1,00 грн., всього на суму - 224 960,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 11 жовтня 2012 року та № 0010172208 з податку на додану вартість за основним платежем - 181 349,00 грн., за штрафними санкціями - 1,00 грн., всього на суму - 181 350,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто дев'яносто чотири грн. 00 коп)

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.