Ухвала суду № 31215018, 15.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року Справа № 12388011/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Савицької Н.В. та Костіва М.В.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2011р. у адміністративній справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Львівський лікеро-горілчаний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И Л А:

14.12.2010р. позивач Закрите акціонерне товариство /ЗАТ/ «Львівський лікеро-горілчаний завод» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у м.Львові (правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків /СДПІ/ у м.Львові) податкові повідомлення-рішення № 0001362301/0/21949 від 15.11.2010р., № 0001372301/0/21950 від 15.11.2010р.; судові витрати покласти на відповідача (Т.1, а.с.4-8).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2011р. заявлений позов задоволено; скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові № 0001362301/0/21949 від 15.11.2010р., № 0001372301/0/21950 від 15.11.2010р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (Т.2, а.с.21-25).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач СДПІ у м.Львові, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (Т.2, а.с.28-33).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач сформував валові витрати і податковий кредит за результатами господарських операцій з ТзОВ «Комерційний центр «Зевс», який, у свою чергу, отримував товари від ПП «НВО «Пластикпром» та ПП «Стратос-Транзит». Вказаними особами проведені нікчемні операції через відсутність доказів транспортування товарів, відсутність висновку санітарно-епідеміологічної експертизи, неналежного оформлення товарно-супровідної документації.

Також позивачем придбано у ТзОВ «Лікеро-горілчаний торговий дім» обладнання, однак вказаний контрагент не відобразив своєчасно свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 28.09.2010р.-25.10.2010р. відповідачем ДПІ у м.Львові проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р., за результатами якої складено Акт перевірки № 860/23-2/30822837 від 01.11.2010р. (Т.1, а.с.12-113).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, наступних вимог:

п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим підприємством занижені податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 110520 грн. 20 коп.;

пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», по причині чого підприємством занижені податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 116052 грн. 09 коп.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийняті такі податкові повідомлення-рішення:

№ 0001372301/0/21950 від 15.11.2010р. про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 165780 грн. 31 коп., з яких 110520 грн. 21 коп. за основним платежем та 55260 грн. 10 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.10);

№ 0001362301/0/21949 від 15.11.2010р. про визначення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 174078 грн. 14 коп., з яких 116052 грн. 09 коп. за основним платежем та 58026 грн. 05 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.11).

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатах проведеної перевірки, які ґрунтуються на даних перевірки контрагента позивача - ТзОВ «Комерційний центр «Зевс» № 2441/23-2/20814012 від 29.09.2010р. «Про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Комерційний центр «Зевс» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р.», а зазначений Акт складено з врахуванням Акту № 1020/23-0/33429317 від 10.06.2010р. планової виїзної перевірки ПП «НВО Пластикпром» за період з 01.01.2009р. по 31.03.2010р., а останній ґрунтується на порушеннях ПП «Стратос-Транзит», описаних у Акті невиїзної документальної перевірки ПП «Стратос-Транзит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.09.2008р. по 31.03.2010р., складеного ДПІ у Артемівському районі м.Луганська 05.05.2010р. за № 190/2300/36073272.

В останньому акті зазначається про те, що у результаті порушення ПП «Стратос-Транзит» своїх зобов'язань, принципів господарювання та цивільного законодавства (моральних засад) договір № 23/02 від 23.02.2009р., укладений між ПП «Стратос-Транзит» та ПП «НВО «Пластикпром» на поставку продукції та, в свою чергу, угоди, укладені ПП «НВО «Пластикпром» з ТзОВ «Комерційний центр «Зевс» і відповідно угоди, укладені ТзОВ «Комерційний центр «Зевс» на подальшу реалізацію даної продукції ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» мають протиправний характер.

Таким чином, позивач відобразив у бухгалтерському та податкових обліках операції по придбанню товарів та їх подальшої реалізації, які фактично не відбувалися, через що останні є нікчемними.

Також позивачем придбано у ТзОВ «Лікеро-горілчаний торговий дім» на підставі договору купівлі-продажу № 4 від 01.10.2008р. обладнання, однак вказаний контрагент не відобразив своєчасно свої податкові зобов'язання з ПДВ. Так, на виконання договору сторонами підписано акт прийому-передачі обладнання від 01.10.2008р., однак станом на 30.06.2009р. спірне обладнання відображено у складі основних засобів продавця. У листопаді 2009 року позивачем включено до складу податкового кредиту податкову накладну № 890 від 01.10.2008р. на суму ПДВ 27636 грн. 09 коп.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального здійснення операцій з поставок товарів підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками роботи/послуги/товари в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності; правомірність дій контрагентів підтверджена судовими рішеннями, а також висновком економічного експертного дослідження.

У частині формування податкового кредиту по операціям з придбання обладнання у ТзОВ «Лікеро-горілчаний торговий дім» суд вказав на те, що останній сформований на підставі належно оформленої накладної; несвоєчасне відображення у бухгалтерському та податковому обліку проведення такої операції контрагентом позивача безпосередньо не зумовлює відповідальність для позивача.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі в частині взаємовідносин з ТзОВ «Комерційний центр «Зевс» є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» (виробник) та ТзОВ «Комерційний центр «Зевс» (замовник) укладено договори на виробництво та поставку горілки (№ 55 від 01.07.2005р. та № 3 від 01.02.2010р. - Т.1, а.с.114-121), за умовами яких замовник надає виробнику власні таро-пакувальні матеріали, доручає виготовити горілку та зобов'язується провести оплату на умовах, визначених цими договорами, а виробник купує необхідну кількість таро-пакувальних матеріалів, бере на себе виготовлення та поставку горілки у відповідності до наданих замовлень.

Згідно п.2.2 договорів постачання таро-пакувальних матеріалів здійснюється силами замовника і за його рахунок не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати виконання замовлення, а у їх третьому розділі передбачені умови зберігання таро-пакувальних матеріалів.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем представлені копії видаткових накладних, прибуткових накладних (Т.1, а.с.121-142), а також копії податкових накладних (Т.2, а.с.143-158). Крім того, про отримання товару ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» від ТзОВ «Комерційний центр «Зевс» свідчать накладні на відповідальне зберігання (Т.1, а.с.177-223).

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових і податкових накладних свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи містять інформацію щодо змісту проведених операцій поставок товарів у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Також представленими документами стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочинів всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» - права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ і податку на прибуток підприємств.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

В частині висновків податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по операціям з придбання у жовтні 2008 року обладнання у ТзОВ «Лікеро-горілчаний торговий дім» колегія суддів враховує, що несвоєчасне відображення податкових зобов'язань допущено саме контрагентом позивача, ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» сформовано податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної у листопаді 2009 року. При цьому, неналежне відображення у бухгалтерському та податковому обліках проведення такої операції контрагентом позивача, не зумовлює відповідальності для ЗАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод».

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, заявлений позов підлягає до задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірні повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові № 0001362301/0/21949 від 15.11.2010р., № 0001372301/0/21950 від 15.11.2010р. слід визнати протиправними і скасувати.

Вказане уточнення не впливає на правильність вирішення заявленого позову, а тому підстав для скасування чи зміни судового рішення колегія суддів не вбачає. Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстави для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2011р. у адміністративній справі № 2а-11971/10/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Н.В.Савицька

М.В.Костів