Ухвала суду № 31213167, 16.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/709/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ахмед Яр Уа» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012р. №0004852301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 845035грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 134936грн. та від 12.10.2012р. №0004862301 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1023334грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 143229грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ахмед Яр Уа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.06.2012р.

Результати перевірки відображено в акті від 28.09.2012р. №242/22-11/35274221, в якому контролюючим органом встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 578036грн., в тому числі за ІІІ-й квартал 2010 року на суму 5119грн., за ІV-й квартал 2010 року на суму 572917грн. та вимоги п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого знижено податок на прибуток на загальну суму 450417грн., в тому числі за ІІ-й квартал 2011 року на суму 416162грн. та за ІІІ-й квартал 2011 року на суму 34255грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР та п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 849130грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 4095грн., листопад 2010 року на суму 48333грн., грудень 2010 року на суму 410000грн., травень 2011 року на суму 120259грн., червень 2011 року на суму 185038грн., липень 2011 року на суму 56583грн., жовтень 2011 року на суму 24822грн.

До вказаних висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання товарів і послуг до валових, здійснені позивачем на підставі договорів, що не мали реального характеру, укладених позивачем з ФОП ОСОБА_2

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12.10.2012р. №0004862301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1028453грн. за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 144509грн. та №0004852301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 849130грн. за основним платежем, та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 135960грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки їх формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення апелянт посилається на ту обставину, що договори позивача з його контрагентом не мали реального характеру, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на отримання податкової вигоди.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.04.2010р. по 30.06.2012р. позивач мав господарські взаємовідносини з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договорами купівлі-продажу від 25.10.2010р. №025/10/2010, від 04.05.2011р. №045, від 08.06.2011р. №051 в листопаді-грудні 2010 року та травні-червні 2011 року ТОВ «Ахмед Яр Уа» придбало у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 комплектуючі до холодильного та вентиляційного обладнання на суму 2750000грн., в тому числі ПДВ - 458333,33грн. та на суму 2171282грн., в тому числі ПДВ - 361880,33грн.

Факт виконання договорів купівлі-продажу підтверджується податковими та видатковими накладними: №62 від 08.11.2010р., №63 від 06.12.2010р., №73 від 07.12.2010р., №74 від 08.12.2010р., №05 від 05.05.2011р., №07 від 10.05.2011р., №09 від 11.05.2011р., №10 від 08.06.2011р., №11 від 10.06.2011р., №13 від 14.06.2011р., №16 від 17.06.2011р.

Переміщення товарно-матеріальних цінностей від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підтверджується договором №01/10 від 01.10.2010р. на вантажні перевезення автомобільним транспортом та товарно-транспортні накладні: №62 від 08.11.2010р., №63 від 06.12.2010р., №73 від 07.12.2010р., №74 від 08.12.2010р., №5 від 05.05.2011р., №7 від 10.05.2011р., №9 від 11.05.2011р., №10 від 08.06.2011р., №11 від 10.06.2011р., №13 від 14.06.2011р., №16 від 17.06.2011р.

Оплата по вказаних господарських операціях підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку (Т. 1, а.с. 119-148).

Посилання контролюючого органу на акти перевірки ДПІ у м. Черкасах від 12.01.2012р. №9/17-21/НОМЕР_1 «Про результати документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за період з 17.11.2009р. по 31.12.2010р.» та від 06.03.2012р. №158/17-21/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за період з 01.01.2011р. по 19.12.2011р.», відповідно до висновків яких встановлено неможливість фактичного здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів та порушення цим контрагентом позивача податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ТОВ «Ахмед Яр Уа» податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з цим суб'єктом господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у конрагента озивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договору купівлі-продажу належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

З приводу доводів відповідача щодо відсутності у позивача та неправильне оформлення товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками таких операцій.

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту у період, що перевірявся, колегія суддів виходить з такого.

До 01.01.2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Наведена правова позиція відображена також і в п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р.V Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Ахмед Яр Уа» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 , п.п. 7.2.6. п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р. V Податкового кодексу України є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

Перевіряючи висновки відповідача щодо порушення позивачем п.п. 5.2.1, п. 5.2., п.п. 5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», та п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 578036грн., в тому числі за ІІІ-й квартал 2010 року на суму 5119грн., за ІV-й квартал 2010 року на суму 572917грн. та вимоги п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого знижено податок на прибуток на загальну суму 450417грн., в тому числі за ІІ-й квартал 2011 року на суму 416162грн. та за ІІІ-й квартал 2011 року на суму 34255грн., колегія суддів виходить з наступного.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми також відображені в Податковому Кодексі України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зокрема, у ст.ст. 138, 139.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував послуги для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Також, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Перевіряючи висновок акту перевірки від 28.09.2012р. №242/22-11/35274221, стосовно того, що позивачем не віднесено до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в ІІІ-му кварталі 2011 року суму безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 148934грн. по ПП «Мегаторгсервіс» та віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ за вересень 2011 року в розмірі 24822грн. за наслідками придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Мегаторгсервіс», колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, право вимоги щодо заборгованості в сумі 148934,20грн., яку позивач мав перед ПП «Мегаторгсервіс» було відступлене на користь ПП «Мітра 2009» за договором про відступлення права вимоги від 08.02.2011р. №01/08-02-11, укладеного між ПП «Мегаторгсервіс», як первісним кредитором та ПП «Мітра 2009», як новим кредитором та ТОВ «Ахмед Яр Уа», як боржником. Виходячи з цього, ліквідація цього підприємства не є підставою для визнання зазначеної заборгованості безнадійною, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відсутність відображення у бухгалтерському обліку позивача зміни кредиторів по зазначеним договорам є безпідставними, оскільки на момент розгляду справи вказані договори уступки права вимоги ніким не оскаржені і не визнані недійсними, і невідображення цих операцій у бухгалтерському обліку позивача відповідно до діючого законодавства не є підставою для визнання заборгованості безнадійною, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

У зв'язку з цим висновок ДПІ у м. Черкасах щодо виникнення у позивача безнадійної заборгованості є безпідставними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.