Рішення № 31204343, 13.05.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 р. Справа № 909/233/13-г

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Конашенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: приватного підприємства "МОН АВІ", вул.Срібнокільська,1, офіс 12,м.Київ 1,01001

до відповідача: приватного підприємства "Скол", вул. Красівського,3,м.Івано - Франківськ, 76000

про стягнення 9011,66 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з"явився,

від відповідача: представник Ємельянова Н.В., (довіреність № б/н від 04.04.13)

ВСТАНОВИВ:

приватне підприємство "МОН АВІ" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до приватного підприємства "Скол" про стягнення 9011,66 грн. заборгованості, з яких 8305,15 грн. основного боргу, 621,18 грн. пені та 85,33 грн. -3 % річних.

Позивачем подано у позовній заяві клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача. Розглянувши дане клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, зі змісту ст. 66 ГПК України вбачається, що заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються судом у разі достатньо обгрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Позивачем не обґрунтовано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову та не доведено належними доказами, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи наведене, судом відмовлено в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову .

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов договору поставки №14/МА-ЛВ від 25.05.12 в частині розрахунків за поставлений товар та обгрунтовано положеннями статей 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 26.02.13 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 19.03.13.

У зв"язку з неявкою представника позивача в судове засідання, ухвалою суду від 19.03.13 відкладено розгляд справи на 04.04.13.

В судовому засіданні 04.04.13 оголошувалася перерва до 25.04.13.

Ухвалою суду від 25.04.13 на підставі ст.69 ГПК України, судом продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 13.05.13.

04.04.13 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№5798/13), мотивовану частковим погашенням відповідачем заборгованості на суму 1000 грн.

Враховуючи закріплений ст. 129 Конституції України принцип диспозитивності учасників судового процесу, зокрема, диспозитивний характер прав позивача, який визначений ст.22 ГПК України щодо права позивача до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог, суд розглядає позов згідно поданої заяви про зменшення позовних вимог. Таким чином, предметом спору є стягнення з відповідача 7305,15 грн. основного боргу, 621,18 грн. пені та 85,33 3 % річних.

В судове засідання 13.05.13 представник позивача не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином ухвалою суду від 25.04.13.

Частиною 3 статті 22 ГПК України встановлено обов"язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальним правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України .

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги з врахуванням часткового погашення заборгованості перед позивачем на суму 2500 грн.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких грунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представника відповідача, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

25.05.12 між приватним підприємством "МОН АВІ" (постачальник) та приватним підприємством "Скол" (покупець) укладено договір поставки продукції №14/МА-ЛВ. За умовами даного договору постачальник зобов"язався здійснити поставку, а покупець, в свою чергу, - прийняти кріпильно-будівельні матеріали в асортименті та кількості, вказаних у погоджених сторонами заявці(ках) покупця за цінами, вказаними у рахунку і сплатити вартість товару на умовах , визначених цим договором (п.2 договору).

Розділом 3 даного договору сторони визначили порядок подання і погодження заявки: поставка товару здійснюється за погодженими сторонами письмовими або усними заявками , у якій вказується найменування товару та його асортимент.

Загальна вартість і кількість продукції, яка постачається, визначається у накладній (п.5.1 договору). Ціна за одиницю товару вказана у накладних та/або рахунках-фактурах на товар, що постачається (п.6.1 договору).

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору поставки продукції №14/МА-ЛВ від 25.05.12 позивачем здійснювалася систематична поставка товару відповідачеві, а відповідач, в свою чергу, отримував цей товар та сплачував його вартість.

Разом з тим, станом на 12.02.13 відповідачем не оплачено вартість поставленого позивачем товару на загальну суму 8305,15 грн. (7305,15 грн. згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог) по видаткових накладних від 26.09.12 №0933-0001288 на суму 7967 грн. та №0933-0001276 на суму 338,15 грн.

В той же час, після порушення провадження у справі відповідачем сплачено позивачеві 2500 грн. вартості поставленого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №к18/3/40 від 03.04.13 на суму 500 грн. та №к9/0/40 від 24.04.13 на суму 2000 грн.

В контексті ст.9 Цивільного кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.2 договору поставки продукції №14/МА-ЛВ від 25.05.12 сторони погодили, що розрахунок за товар здійснюється покупцем на протязі 14 календарних днів після отримання товару шляхом банківського переведення грошових коштів на рахунок постачальника у національній валюті України.

Видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, датовані 26.09.12 , таким чином, граничний строк оплати відповідачем поставленого позивачем товару - 11.10.12.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заперечень проти позову та доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував, однак подав докази часткової оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 2500 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно договору поставки продукції №14/МА-ЛВ від 25.05.12 становить 4805,15 грн.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару та часткового погашення відповідачем заборгованості на суму 2500 грн. вимога позивача про стягнення з відповідача 4805,15 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В решті основного боргу провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України у зв"язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 12.2 договору поставки продукції №14/МА-ЛВ від 25.05.12 сторони узгодили, що у разі несвоєчасної сплати покупцем товару, покупець виплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від несплаченої суми.

Укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та погодили строк її нарахування.

Відповідно до ст.55 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що позивачем невірно проведено нарахування в сумі 621, 18 грн., відтак сума пені, згідно розрахунку суду становить 422,46грн. та підлягає задоволенню. В решті суми пені слід відмовити.

Згідно частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних правових норму позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 85,33 грн. за період з 10.10.12 по 12.02.13.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд перевіривши розрахунок 3 % річних у розмірі 85,33 грн. вважає, що дана сума підлягає до задоволення з огляду на правильність її нарахування.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, слід покласти витрати, понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.8, 124 Конституції України, ст.ст. 9, 525, 526, 530,546, 547,610, 612, 614, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 216, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-7, 43, 49, 55, 75, п.1-1ст.80, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов приватного підприємства "МОН АВІ" до приватного підприємства "Скол" про стягнення 9011,66 грн. заборгованості, з яких 8305,15 грн. основного боргу, 621,18 грн. пені та 85,33 грн. - 3 % річних задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Скол" (м.Івано-Франківськ, вул.Красівського, 3, код ЄДРПОУ 23796958) на користь приватного підприємства "МОН АВІ" (м.Київ, вул.Срібнокільська, 1 , офіс 12, код ЄДРПОУ 37560352)- 4805,15 грн. (чотири тисячі вісімсот п"ять гривень п"ятнадцять копійок) основного боргу, 422,46 грн. (чотириста двадцять дві гривні сорок шість копійок) пені, 3 % річних в розмірі 85,33 грн. (вісімдесят п"ять гривень тридцять три копійки) та 1682,56 грн. (одну тисячу шістсот вісімдесят дві гривні п"ятдесят шість копійок) судового збору .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2500 (дві тисячі п"ятсот гривень) основного боргу провадження у справі припинити.

В частині стягнення 198,72 грн. пені в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.05.13

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Легінь О. В. 15.05.13