Ухвала суду № 31189670, 16.05.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/774/734/13 Головуючий в I інстанції - Галічий В.М.

Справа № 412/12807/2012

Категорія 30 Доповідач - Городнича В.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Городничої В.С.

суддів - Лисичної Н.М., Баранніка О.П.

при секретарі - Косенко І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що в результаті проведеної внутрішньої перевірки в ПАТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що за період з квітня 2011 р. по березень 2012 р. касир-операціоніст Березівського відділення Південного ГРУ ОСОБА_2 та касир-операціоніст Березівського відділення Південного ГРУ ОСОБА_3 таємно вилучали в касі Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти без складання будь-яких документів, в загальній сумі 566.150,00 грн. та передавали їх підприємцю ОСОБА_4, а також здійснювали переказ грошових коштів та поповнення карткових рахунків за його вказівкою без внесення готівки в касу. Відповідачі у своїх письмових поясненнях підтвердили факт розкрадання ними даних грошових коштів. Крім того, у зв'язку з відсутністю контролю за роботою касирів-операціоністів з боку керівника Березівського відділення Південного ГРУ ОСОБА_1, розкрадання грошових коштів стало можливим, оскільки відповідачем в порушення чинного законодавства не проводилося звіряння фактичної наявності грошових коштів операційної каси з даними бухгалтерського обліку в кінці робочого дня, не приймалась участь у відкритті і закритті грошового сейфу-сховища, що дозволило тривалий час здійснювати одноособове відкриття і закриття зазначеного сейфу відповідачами.

Таким чином, в результаті вчинення неправомірних дій відповідачів позивачу завдано матеріальну шкоду у розмірі 566 150,00 грн., з яких 56 300,00 грн. відповідачами було відшкодовано, у зв'язку з чим розмір невідшкодованих збитків становить 509 850,00 грн. Крім того, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ТОВ «УФА «ВЕРУС» було укладено договір поруки № 470 від 15.01.2009 р., відповідно до якого останнє поручилося за виконання боржниками вищезазначеного зобов'язання в частині повернення суми у розмірі 10 000,00 грн. На підставі викладеного позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 499 850,00 грн., відповідно до умов договору поруки № 470 від 15.01.2009 р. стягнути солідарно з відповідачів та ТОВ «УФА «ВЕРУС» 10.000, 00 грн., а також судові витрати по справі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року позовні вимоги позивача було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 499 850 грн. завданої матеріальної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ТОВ «УФА «Верус» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10 000 грн. за договором поруки №470 від 15.01.2009 року. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 11, 16, 509, 553, 554, 1166 ЦК України, ст.ст. 130, 134, 135 КЗпП України, п. 9 Розділу 1 Постанови Правління НБУ України від 14.08.2003 року № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», наказом «Облікова політика касових операцій» № PR-2007-95 від 24.01.2007 р., прийнятого ПАТ КБ «Приватбанк», п.п. 1, 3 договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 23.07.2008 р. та від 06.10.2008 р., п.п. 2.1, 3.1, 4.1 договору про повну матеріальну відповідальність від 03.02.2011 р., а також виходив з наступного.

Судом встановлено, що на підставі трудового договору від 06.10.2008 р. та наказу про прийняття на роботу № КП-2008/2-57 від 09.10.2008 р., відповідач ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ПАТ КБ «ПриватБанк» та з 06.10.2008 р. працювала на посаді касира-операціоніста Департаменту касового обслуговування (а.с. 12-14).

На підставі наказу № 1169 від 11.12.2008 р. ОСОБА_2 з 11.12.2008 р. була переведена на посаду касира-операціоніста в Березівському відділенні Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 20).

06.10.2008 р. між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 21).

На підставі трудового договору від 23.07.2008 р. та наказу про прийняття на роботу № Э00-КП-2008-344 від 25.07.2008 р., ОСОБА_3 (дівоче прізвище Дука, а.с. 70) перебувала у трудових відносинах з ПАТ КБ «ПриватБанк»та з 28.07.2008 р. працювала на посаді касира-операціоніста в Березівському відділенні Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 8-11, 16-19).

23.07.2008 р. між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 (дівоче прізвище Дука) було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 22).

На підставі наказу про прийняття на роботу № 78-к від 17.05.2005 р., відповідач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ КБ «ПриватБанк» та наказом № Э.OD-УВ-2011-341-п від 07.12.2011 р. був звільнений з посади начальника відділення у м. Березівка за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 74, 75), що підтвердив відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні. За таких обставин останній мав здійснювати належний контроль за роботою касирів-операціоністів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з метою недопущення з їхнього боку розкрадань грошових коштів.

03.02.2011 р. між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність № RAS-13-2807 (а.с. 71-73).

Відповідно до наказу КТ-БТ-2012/2-17124731 від 27.04.2012 р. станом на 28.04.2012 р. була проведена ревізія цінностей, які знаходяться в касі відділення в м. Березівка у касира ОСОБА_3 та обліковуються на балансових рахунках, за результатами якої складено акт № 17124764 від 28.04.2012 р. про нестачу грошових коштів в касі відділення м. Березівка Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», а також встановлено нестачу грошових коштів у розмірі 566 150, 00 грн. (а.с. 57).

Крім того, даною внутрішньою перевіркою в ПАТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що за період з квітня 2011 р. по березень 2012 р. касир-операціоніст Березівського відділення Південного ГРУ ОСОБА_2 та касир-операціоніст Березівського відділення Південного ГРУ ОСОБА_3, будучи матеріально відповідальними особами, з якими укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, зловживаючи службовим становищем, навмисно порушуючи посадову інструкцію касира-операціоніста, умови трудових договорів та наказ «Облікова політика касових операцій»ГО № PR-2007-95 від 24.01.2007 р., виданий ПАТ КБ «ПриватБанк», таємно вилучали в касі Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти без складання будь-яких документів, що підтверджується письмовими поясненнями самих відповідачів (а.с. 58-60, 61-65).

Розкрадання грошових коштів стало можливим у зв'язку з відсутністю контролю за роботою касирів-операціоністів з боку керівника Березівського відділення Південного ГРУ ОСОБА_1, оскільки відповідачем в порушення чинного законодавства не проводилося звіряння фактичної наявності грошових коштів операційної каси з даними бухгалтерського обліку в кінці робочого дня, не приймалась участь у відкритті і закритті грошового сейфу-сховища, що дозволило тривалий час здійснювати одноособове відкриття і закриття зазначеного сейфу відповідачами.

Крім того, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ТОВ «УФА «ВЕРУС» було укладено договір поруки № 470 від 15.01.2009 р., відповідно до якого останнє поручилося за виконання боржником вищезазначеного зобов'язання в частині повернення суми у розмірі 10 000,00 грн. (а.с. 76).

Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши в достатньому обсязі права та обов'язки сторін, обставини по справі, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

В своїй скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що договір про повну матеріальну відповідальність № RAS-13-2807 ОСОБА_1 не підписано. Однак, 03.02.2011 року з керівником відділення в м. Березовка ОСОБА_1 позивач уклав Договір про повну матеріальну відповідальність № RAS-13-2807, що підтверджується копією зазначеного договору (а.с.а.с. 71-73). Згідно п. 3.1 Договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 останній прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності матеріальних цінностей та відшкодувати повну вартість нанесеного винними діями і/або бездіяльністю збитку, заподіяного матеріальним цінностям.

Враховуючи наявність вищевказаного договору про повну матеріальну відповідальність безпідставними є посилання апелянта на те, що з нього, як з колишнього керівника Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», не може бути стягнуто відшкодування більше його середньомісячного заробітку.

Безпідставним є також твердження апелянта про недоведеність його вини та відсутність підстав для стягнення з нього суми, оскільки факт завдання шкоди було виявлено ревізійною комісією, що підтверджується Актом ревізії цінностей від 28.04.2012 року № 17124764, наявним в матеріалах справи.

Посилання ОСОБА_1 на п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» не може підтверджувати позицію апелянта, оскільки не йдеться про дії працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, відносно дій ОСОБА_1

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно того, що він не був переведений на посаду керівника Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки це спростовується наявною в матеріалах справи копією наказу від 09.02.2011 року № Э.ОD-ПП-2011-87 «Про переміщення всередині банку» ( т. 1, а.с. 229). Окрім цього в своїй же апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в період перебування на посаді керуючого Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» він виконував свої функціональні обов'язки у відповідності до діючого на той час законодавства( т.1, а.с. 163).

Інші доводи апелянта ОСОБА_1 є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.

ОСОБА_2 в своїй скарзі посилається на те, що позивачем не була доведена її причетність до розкрадання грошових коштів, а також апелянт посилається на норми ст. 1166 ЦК України, якою встановлено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Однак, апелянтом не було наведено доказів, які б свідчили про відсутність її вини. А навпаки, в матеріалах справи містяться особисті письмові пояснення ОСОБА_2, якими засвідчуються факти розкрадання грошових коштів ПАТ КБ «Приватбанк».

Таким чином, доводи приведені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 є безпідставними, до того ж вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду судом апеляційної інстанції не встановлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: