Ухвала суду № 31181621, 25.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/18420/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Бовкуна В.В.

представника позивача ОСОБА_1, Озірського С.О.

представника відповідача Тур Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Холдинг» та Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-1670/3221/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Холдинг»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Холдинг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Нова Холдинг») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області) від 01.04.2011 №0032541702/1076, №0003282301/40, №0003122301/41, №0002972301/1103.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.04.2011 №0032541702/1076, №0003282301/40, №0003122301/41; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.04.2011 №0002972301/11/03 в частині нарахування позивачу податку на прибуток у розмірі 52499,39 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у позові і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки складений акт №1317/23-209/31998642 від 17.03.2011, в якому відображені порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в сумі 1644056,21 грн.; підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено завищення від`ємного значення та заниження позитивного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 2345921,00 грн., завищено суму залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за вересень 2010 року на суму 2040952,00 грн.; завищено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступного податкового періоду у розмірі 297232,00 грн. (Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області за наслідками позапланових перевірок, результати яких оформлено актом №696/23-309/31998642 від 01.03.2010, прийнято податкове повідомлення-рішення на зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ №0000072302/0 від 15.03.2010 за грудень 2009 року на суму 89587,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №1264/23-309/31998642 від 31.03.2010 на зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2010 року на суму 85693,00 грн.); пункту 7.3 статті 7, пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4740,85 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 01.04.2011:

- №0032541702/1076, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5926,06 грн., в тому числі: за основним платежем 4740,85 грн., за штрафними санкціями 1185,21 грн.;

- №0002972301/1103, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2055070,26 грн., в тому числі: за основним платежем 1644056,21 грн., за штрафними санкціями 411014,05 грн.;

- №0003122301/41, яким визначено суму завищення від`ємного значення податку на додану вартість у розмірі 2048689,00 грн.;

- №0003282301/40, яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 2048689,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 30488,00 грн.

Стосовно податкового повідомлення-рішення яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо скасування зазначеного рішення відповідача.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що фізична особа - резидент це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має паспорт громадянина Російської Федерації, згідно з посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 прийнятий на облік на постійне місце проживання в Україні безстроково. Одержав ідентифікаційний номер платника податків, про що внесені дані до Державного реєстру фізичних осіб 18.07.2001.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0032541702/1076 від 01.04.2011.

Стосовно правомірності податкових повідомлень-рішень №0003282301/40, №0003122301/41 від 01.04.2011 з податку на додану вартість, то колегія суддів зазначає наступне.

Відносно встановленого порушення в акті перевірки позивачем приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає у завищенні податкового кредиту за рахунок включення до його складу податкових накладних не звітного періоду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 даного Закону, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, стосовно неправомірності висновків податкового органу щодо порушення позивачем приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, слід зазначити, що не відображення контрагентами податкових зобов'язань та ухилення ними від сплати податкового зобов'язання з ПДВ не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності висновку контролюючого органу з приводу безпідставного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з придбання товарів у ПП «Калісто» та ПП «Промуніверсал Плюс».

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0002972301/1103 від 01.04.2011 колегія суддів вважає, що в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених, пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно із пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, при придбанні платником податку товарів з метою використання у господарській діяльності понесені у зв'язку з цим витрати відносяться до складу валових витрат такого звітного періоду.

Положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено зобов'язання платника податку зменшувати валові витрати на суму товарів, віднесену до валових витрат за першою із визначених у підпункті 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього Закону подій.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума кредитної заборгованості, яка залишилась не стягнутою у зв'язку із збігом терміну позовної давності відноситься до валового доходу та, при цьому, коригування валових витрат на суму вартості отриманих, але не сплачених товарів, Законом не передбачено. Тому, у податкового органу були відсутні підстави для зменшення валових витрат і донарахування податку на прибуток.

Суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат на суму понесених витрат з придбання товарів на підставі низки договорів за відсутності підтвердження таких витрат первинними документами, оскільки позивач не допустив порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи з положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», право на валові витрати виникає в результаті придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Приписи підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» забороняли віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

З метою правильного вирішення даного спору суди повинні були повно та всебічно дослідити усі наявні розрахункові, платіжні та інші документи, якими позивач обґрунтовує спірні валові витрати, з'ясувати причини ненадання товарно-транспортних накладних під час проведення перевірки.

Виходячи з вищевикладеного, меж перегляду, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 01.04.2011 №0002972301/1103 з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, та в іншій частині залишення без змін судових рішень.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Холдинг» та Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 01.04.2011 №0002972301/1103 скасувати.

Справу направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті - судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова