Постанова № 31174562, 19.04.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2013 р. Справа № 804/3108/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Савенко О.О., Єпіфанова Ю.О. Туркіна А.С., Пилипенко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Марленас» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 05.09.2012р. №0000482210, №0000492210, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2013р. Приватне підприємство «Марленас» звернулося з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить:

- визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012р. №0000482210 Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області Державної податкової служби про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1861094,45 грн. ( з урахуванням фінансових санкцій);

- визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012р. №0000492210 Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області Державної податкової служби про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 867 755,34 грн. (з урахуванням фінансових санкцій).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті податковою інспекцією на підставі необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки від 17.08.2012р. про те, що позивачем занижено доходи по операції з придбання у СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» насіння соняшнику у листопаді 2011р. та січні 2012р. та завищено витрати, оскільки контракти на поставку товару визнано нікчемними та не підтверджено факт його транспортування, а також у зв'язку з вищевикладених підстав завищено і податок на додану вартість. Однак, як зазначає позивач у позові рух активів по взаємовідносинах з СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» підтверджується укладеними контрактами, актами прийому-передачі соняшника безпосередньо на відповідних зернових складах із складанням останніми складських документів, а також доказами транспортування СФГ «Саксагань» вказаного соняшнику для зберігання до пунктів зернових складів, причому, товарно-транспортні накладні самим відповідачем наведено в акті перевірки, що свідчить про те, що зазначені операції мають дійсний економічний зміст. Окрім того, позивач вказує і на те, що Нікопольською ОДПІ 08.05.2012р. була проведена звірка ПП «Марленас» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з СФГ «Саксагань» їх реальності та повноти відображення за листопад 2011р. за результатами якої було складено довідку податковою інспекцією в якій податковою інспекцією були зроблені висновки про підтвердження реальності здійснення господарських відносин із СФГ «Саксагань», їх вид, обсяг, якість та розрахунки. Також відповідна звірка була проведена і щодо взаємовідносин з ПП «Павлоград-Інвест-Агро» за січень 2012р. за висновками якої податковий орган також підтвердив реальність здійснення господарських відносин вказаного контрагента із позивачем. Позивач також посилається і на те, що на момент вчинення господарських операцій у листопаді 2011р. з СФГ «Саксагань» та у січні 2012р. з ПП «Павлоград-Інвест-Агро», останні перебували у базі платників ПДВ як платники податку на додану вартість, що розміщена на сайті ДПА України. При цьому, СФГ «Саксагань» з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. був платником фіксованого сільськогосподарського податку та був зареєстрований сільськогосподарським підприємством як суб'єкт спеціального режиму оподаткування ПДВ у зв'язку з чим вважає, що дефектів у правовому статусі СФГ «Саксагань», ПП «Павлоград-Інвест-Агро та його контрагентів на момент вчинення господарських операцій з позивачем не було. Що стосується висновку податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, то позивач посилається на те, що таке твердження є безпідставним, оскільки в акті перевірки відсутнє посилання на конкретні персоналії посадових осіб, у яких нібито виник умисел на вчинення протиправного правочину, також акт перевірки не містить і достатніх доказів факту порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки всі первинні бухгалтерські документи були надані позивачем до перевірки, досліджені у ході перевірки перевіряючими, а тому вважає, що посилання податкового органу на безоплатне отримання товарів (послуг) жодним доказом не підтверджено. При цьому, застосовуючи п.п.135.5.4 ст.135 Податкового кодексу України в порушення п.135.2 цієї ж статті податкова інспекція використала документи, що підтверджують факт придбання товару, а не безоплатного отримання, при цьому, ще і не визначила всупереч самого п.п.135.5.4 рівень звичайної ціни на соняшник.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечують та просять у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що СФГ «Саксагань» не могло бути виробником насіння соняшнику з огляду на те, що відділом Держкомзему у Казанківському районі спростовано факт проведення державної реєстрації договорів суборенди земельної ділянки за № 01-02/11 від 23.02.2011р. на площу 914,55га та на площу 1183,28га, контрагент СФГ «Саксагань» - ТОВ «Гавань» не мало у користуванні земельних ділянок та не мало можливості надавати їх в оренду, надавало розрахунки по сплаті єдиного податку з відсутністю виручки від реалізації продукції та середньою обліковою чисельністю за 4 кв. 2011р. в кількості 1 особа. Також, як зазначають представники відповідача згідно з пояснень керівника СФГ «Саксагань» земельна ділянка, яка належить даному підприємству на праві власності загальною площею 50,2га на території Глєюватської сільської ради у 2011 році знаходилась під паром та у вересні 2011р. була засіяна озимими культурами. За таких обставин, податковою інспекцією зроблені висновки про те, що у 2011 році підприємство не збирало урожай із земельної ділянки площею 50,2га та не могло здійснювати реалізацію соняшника, сої, кукурудзи, відходи соняшника, ріпака у періоді з 01.11.2011р. по 30.11.2011р. та з 01.02.2012р. по 29.02.2012р. Таким чином, податковий орган вказує на те, що за вимогами земельного законодавства СФГ «Саксагань» не мало права на укладання договору суборенди земельних ділянок, за наслідками чого не мало орендованих площ, тобто фактично підприємство мало у користуванні земельну ділянку площею 50,2га. Щодо посилань позивача у позові на те, що СФГ «Саксагань» здійснило транспортування соняшника для зберігання до пунктів зернових складів автомобільним транспортом на користь позивача, то відповідач зазначає, що договори на транспортування товару СФГ «Саксагань» до перевірки не були надані, а згідно наданих ТТН неможливо ідентифікувати перевізника та відстежити кому належить продукція, яка перевозиться на вказаних в ТТН транспортних засобах, при цьому, зазначає, що згідно виписок банку оплата за транспортування відсутня, тобто не підтверджено факт використання в господарській діяльності найманих транспортних засобів, окрім того, СФГ «Саксагань» не має необхідної кількості працівників для збору урожаю та обробки земельних ділянок, не має необхідної кількості землі для вирощування сільськогосподарської продукції та фактично не користується орендованими основними засобами, а власних основних засобів недостатньо для обробки земельних ділянок та збору урожаю, тобто імітує господарську діяльність та формує податковий кредит підприємствам-покупцям. Отже, даної перевіркою було встановлено, що позивач здійснював закупівлю соняшнику також у посередників, а саме у ПП «Павлоград-Інвест-Агро, яке не є виробником реалізованої продукції. Відповідно до змісту акту перевірки вказаного контрагента за грудень 2011р. визнано недійсним податковий кредит по взаємовідносинах з постачальниками та покупцями, зокрема, і з ПП «Марленас» у січні 2012р., оскільки позивачем не надано до перевірки подвійних складських свідоцтв, простих складських свідоцтв, складських квитанцій, які є підтвердними документами для віднесення підприємством послуг зі зберігання, відвантаження, приймання, сушіння, очищення, переоформлення насіння соняшника до складу собівартості товарів. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових сум. Таким чином, відповідач вважає, що позивач з урахуванням викладених обставин, не мало права на віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту тих сум вартості товарів та податку на додану вартість, відповідно, що були сплачені при здійсненні операцій з придбання соняшнику від вищевказаних контрагентів.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 19.04.2013р.

У ході судового розгляду справи, судом встановлені наступні обставини.

Приватне підприємство «Марленас» зареєстроване 25.10.2007р. як юридична особа за адресою: 49033, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, б.122, корпус Е-5, кімната 16, перебуває на обліку в Нікопольській ОДПІ Дніпропетровської області ДПС з 26.10.2007р., зареєстрований платником ПДВ з 25.12.2007р., що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 11.02.2013р. (а.с. 11, 97 том 1).

З 13.08.2012р. по 16.08.2012р. Нікопольська ОДПІ Дніпропетровської області ДПС була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП «Марленас» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з СФГ «Саксагань» за листопад 2011р. та з ПП «Павлоград-Інвест-Агро» за січень 2012р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 17.08.2012р. №997/221/35312460 за висновками якого встановлено порушення ПП «Марленас»:

-пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.5.4 п.135.5 ст.135 пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138,пп..139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 850 423,26 грн..;

- ст.185., ст.186, ст.181.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 694 204,27 грн.

Як зазначено в акті перевірки від 17.08.2012р. вказані висновки зроблені на підставі того, що згідно актів перевірок Криворізької Північної МДПІ та Західно-Донбаської ОДПІ, на обліку у яких знаходяться контрагенти позивача - СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Іенвест-Агро», встановлено, що укладені від імені вказаних контрагентів правочини не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і суспільства, встановлено здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з тим, що вказані контрагенти-постачальники позивача не мали управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), позивачем не доведено факт транспортування ТМЦ, а саме: не надано до перевірки товарно-транспортні накладні на перевезення ТМЦ від вищезазначених постачальників на місця зберігання з відмітками про місце навантаження та розвантаження продукції, передачу та отримання продукції у контрагентів-постачальників та інші документи, що свідчать про транспортування продукції виходячи з того, що СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» не є виробниками соняшника, оскільки не мали у оренді чи суборенді земельних ділянок відповідної площі, що свідчить про відсутність можливості збору урожаю власного виробництва. Також в акті перевірки зазначено про те, що у зв'язку з тим, що задекларовані показники у звітності ПП «Марленас» є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.(а.с.10-77 том 1).

05.09.2012р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 17.08.2012р. були прийняті два податкові повідомлення-рішення №0000482210, №0000492210 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1861094 грн.45 коп. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в загальній сумі 867 755 грн. 34 коп.(а.с. 83-84 том 1).

В подальшому позивачем було здійснено адміністративне оскарження вищенаведених податкових повідомлень-рішень, однак за результатами їх розгляду оспорювані податкові повідомлення-рішення органами державної податкової служби залишені без змін (а.с.85-96 том 1).

Позивач не погоджується з вищевказаними висновками податкової інспекції щодо визнання під час перевірки укладених позивачем правочинів з контрагентами позивача - СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» нікчемними та з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на наявність усіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій у зв'язку з чим вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

У відповідності до п.п.14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

П.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 вказаного Кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За приписами п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з :

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті ;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

У відповідності до п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

За приписами підпункту 138.4 статті 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як свідчать матеріалів справи, контрагентами-постачальниками позивача у спірному періоді були СФГ «Саксагань» у листопаді 2011р. та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» у січні 2012р.

Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру ПП «Павлоград-Інвест-Агро» зареєстроване як юридична особа 03.07.2007р. та є платником податку на додану вартість у відповідності до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва №100054033 про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Павлоград-Інвест-Агро» з 19.07.2007р. (а.с.155-158 том 1).

24.01.2012р. між ПП «Марленас» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» були укладені наступні правочини, а саме:

- контракт № 34473 за умовами якого ПП «Павлоград-Інвест-Агро як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Філія «Межівський об'єднаний хлібоприймальний пункт ТОВ «Нікопольська зернова компанія ( згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю 6892кг за ціною 3550 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає24466,60 грн. (а.с.159-161 том 1) ;

- контракт № 34477 за умовами якого ПП «Павлоград-Інвест-Агро як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Павлоградське КХП (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю 400000кг за ціною 3550 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 1420000,00 грн.(а.с. 168-170 том 1);

- контракт №34486 за умовами якого ПП «Павлоград-Інвест-Агро як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Філія «Межівський об'єднаний хлібоприймальний пункт ТОВ «Нікопольська зернова компанія ( згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 88,370кг за ціною 3550 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 313713,50 грн. (а.с.182-184).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаними котрактами підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями вищевказаних правочинів, копіями трьохсторонніх актів приймання-передавання зерна, яке відбувалося на зернових складах від 24.01.2012р., копіями видаткових та податкових накладних, довідками сільськогосподарських виробників, які продали вказаний соняшник ПП «Павлоград-Інвест-Агро», копіями платіжних доручень про оплату позивачем за придбаний товар на користь ПП «Павлоград-Інвест-Агро», де у складі вартості товару, в т.ч. позивачем було сплачено і податок на додану вартість (а.с. 162-190,том 1).

Крім того, факт реальності здійснення позивачем вказаних господарських операцій за вказаними вище контрактами підтверджено і податковою інспекцією в довідці №393/221/35312460 від 31.05.2012р. щодо результатів зустрічної звірки ПП «Марлнас» про підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП «Павлоград-Інвест-Агро» їх реальності та повноти відображення за січень 2012р. (а.с. 133-136 том 1).

Що стосується взаємовідносин позивача з СФГ «Саксагань» судом встановлено наступне.

СФГ «Саксагань» зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі 30.06.1995р. та є платником податку на додану вартість як суб'єкт спеціального режиму оподаткування, з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. є платником фіксованого сільськогосподарського податку (а.с.193-195,198-199 том 1).

Так, між ПП «Марленас» та СФГ «Саксагань» були укладені наступні контракти, а саме:

- контракт № 32884 від 04.11.2011р. за умовами якого СФГ «Саксагань» як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Радушнянська філія ПАТ «Розівський елеватор» (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 63,141кг за ціною 3550 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 224150,29 грн. (а.с. 200-202 том 1);

- контракт № 32909 від 07.11.2011р. за умовами якого СФГ «Саксагань» як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Радушнянська філія ПАТ «Розівський елеватор» (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 100,000кг за ціною 3550 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 355000,00 грн. (а.с. 210-212 том 1);

- контракт № 33018 від 09.11.2011р. за умовами якого СФГ «Саксагань» як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Радушнянська філія ПАТ «Розівський елеватор» (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 100,000кг за ціною 3600 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 360000,00 грн. (а.с. 218-220 том 1);

- контракт №33261 від 16.11.2011р. за умовами якого СФГ «Саксагань» як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Радушнянська філія ПАТ «Розівський елеватор» (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 102,889кг за ціною 3800 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 390978,20 грн. (а.с. 226-228 том 1);

- контракт №33347 від 21.11.2011р. за умовами якого СФГ «Саксагань» як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Радушнянська філія ПАТ «Розівський елеватор» (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 128,382кг за ціною 3650 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 468594,30 грн. (а.с. 234-236 том 1);

- контракт №33537 від 25.11.2011р. за умовами якого СФГ «Саксагань» як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Радушнянська філія ПАТ «Розівський елеватор» (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 169,939кг за ціною 3550 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 603282,77 грн. (а.с. 242-244 том 1);

- контракт №31555/1 від 27.10.2011р. за умовами якого СФГ «Саксагань» як продавець зобов'язувалося передати у власність ПП «Марленас» - покупця - соняшник власного виробництва, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених контрактом, при цьому, продавець зобов'язувався передати продавцеві товар на умовах франко-зерновий склад Радушнянська філія ПАТ «Розівський елеватор» (згідно Інкотермс у редакції 2010р.) загальною кількістю товару 165,912кг за ціною 3600 грн. за 1 тн. разом з ПДВ, загальна сума контракту складає 597283,20 грн. (а.с. 2-3 том 2);

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями контрактів, копіями трьохсторонніх актів приймання-передавання зерна, копіями податкових та видаткових накладних, копіями платіжних доручень про сплату позивачем на користь СФГ «Саксагань» за отриманий товар, де у складі придбаного товару позивачем сплачено і суму ПДВ (а.с.204-209,213-217,222-225,229-233, 238-241, 246-250 том 1, а.с.1, 4-8 том 2).

Крім того, факт реальності здійснення позивачем вказаних господарських операцій за вказаними вище контрактами підтверджено і податковою інспекцією в довідці №249/221/35312460 від 08.05.2012р. щодо результатів зустрічної звірки ПП «Марлнас» про підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з СФГ «Саксагань» їх реальності та повноти відображення за листопад 2011р. (а.с. 144-149 том 1).

Також, факт використання вказаного соняшнику у своїй господарській діяльності підтверджено позивачем і укладеним договором № 592 від 01.09.2011р. та додатковими угодами до цього договору з Запорізьким оліяжиркомбінатом за умовами якого зазначене підприємство здійснило переробку соняшнику на соняшникову олію для позивача, про що свідчить і довідка ПАТ Запорізький оліяжиркомбінат» від 12.03.2013р. № 1177/7 (а.с.108-120 том 1).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 17.08.2012р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та контрагентами-постачальниками СФГ «Саксагань», ПП «Павлоград-Інвест-Агро» правочини згідно до ст.216, ст. 228 ЦК України є нікчемними (а.с.73 том 1)

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, виконаних робіт чи послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 17.08.2012р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ПП «Марленас» чи його посадових осіб на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 17.08.2012р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів поставки, до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочинів недійсним (нікчемним), які були укладені між позивачем та СФГ «Саксагань», ПП «Павлоград-Інвест-Агро» відсутні. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як СФГ «Саксагань» чи ПП «Павлоград-Інвест-Агро», так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України, а посилання на те, що відсутні у контрагентів позивача основні засоби для транспортування соняшнику та відсутні товарно-транспортні накладні щодо перевезення соняшнику на зернові склади є безпідставними, оскільки такі документи не можуть бути відображені у бухгалтерському обліку у позивача, виходячи з того, що за умовами контрактів позивач не здійснював доставку соняшнику на зернові склади, у зв'язку з чим такі товарно-транспортні накладні не можуть бути витребувані податковим органом саме у позивача.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових доходів і витрат, а також податкового кредиту у перевіряє мий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами.

Також, судом враховується і те, що товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є єдиними первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором та відсутність вказаних документів не є безумовною підставою для позбавлення права позивача на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, а саме: договорів, видаткових накладних податкових накладних регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів.

З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача формувати доходи, витрати та податковий кредит по правовідносинах з СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро» у зв'язку з відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних та відсутністю у контрагентів позивача основних засобів, управлінського та технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та іншого є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Податкового кодексу України, є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаними договорами з контрагентами позивача - СФГ «Саксагань» та ПП «Павлоград-Інвест-Агро».

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 05.09.2012р. за №0000482210 та №0000492210 або спростовували надані докази та твердження позивача.

Також, не можуть бути покладені в основу даного рішення і твердження податкової інспекції про наявність порушень податкового законодавства контрагентами-постачальниками позивача по ланцюгу постачання товару, оскільки у відповідності до норм ст. 61 Конституції України відповідальність носить індивідуальний характер.

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення слід визнати протиправними та скасувати.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Статтею 162 вказаного Кодексу передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, а також прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на норми ст.ст.11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що достатнім способом захисту та відновлення порушеного права позивача з боку суб'єкта владних повноважень є визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень, оскільки визнанню нечинними підлягають лише нормативно-правові акти, тоді як оспорювані рішення не є нормативно-правовими актами, а є актами індивідуальної дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України..

Таким чином, сплачені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства «Марленас» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 05.09.2012р. №0000482210, №0000492210 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012р. №0000482210, №0000492210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Марленас» (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 122, корпус Е-5, кім.16, код за ЄДРПОУ 35312460 )- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294грн.00коп.(дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 24.04.2013р.

Суддя С.О. Конєва