Постанова № 31169969, 23.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 р. Справа №805/3541/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16.20

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бойка М.І..

при секретарі судового засідання Кусти Ю.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у

гірничій промисловості

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної

податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000072230 про

сплату 11135,00 грн., в тому числі, за основним платежем - податку на додану вартість

в розмірі 8908,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2227,00 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: Багненка А. В. - за дов. від 10.12.2012 року, Черніговцева О.А - за дов. від

18.04.2013 року,

від відповідача: Алферової Ю.Ю.. - за дов. від 15.09.2012 року, Топчій Т.А. за дов. від

12.04.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Державний Макіївський науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р.№ 0000072230 про сплату 11135,00 грн., в тому числі, за основним платежем - податку на додану вартість в розмірі 8908,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2227,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що за результатами виїзної позапланової документальної перевірки, проведеної Макіївською ОДПІ з 06.02.2013 р. по 12.02.2013 р., відображеними в акті перевірки від 19.02.2013 р. № 1219/22-4/00174088, було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000072230 про сплату 11135,00 грн., у тому числі основного платежу - податку на додану вартість в сумі 8908,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2227,00 грн.

З урахуванням позиції позивача, викладеної в запереченнях від 22.02.2013 р. № 04/01/1418 до акту перевірки, платник податків вважає, що висновки, які містяться в акті перевірки, не засновані на нормах чинного законодавства і є неправомірними, а оспорюване податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочину та відсутність права на податковий кредит з податку на додану вартість, сформованих по операціях з ТОВ «Донтрансторг», вважає їх безпідставними та незаконними, посилається на законність господарських операцій, які підтверджуються відповідними документами.

Вказані операції здійснювалися на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2009 р. № 506/09 та додаткових угод до цього договору від 23.09.2009 р. та від 29.12.2009 р..

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Виходячи з приведеного нормативного визначення нікчемного правочину, для віднесення договору купівлі-продажу від 22.09.2009 р. № 506/09, укладеного між МакНДІ та ТОВ «Донтрансторг», до нікчемного правочину і визнання його нікчемним немає жодних підстав.

Ствердження, що міститься в акті перевірки, про відсутність на ТОВ «Донтранс торг» виробничих, складських та інших приміщень не має ніякого відношення до договору від 22.09.2009 р. № 506/09, оскільки його предметом є купівля-продаж, а не виготовлення і виробництво продукції.

В зв'язку з цим безпідставними та такими, що не мають відношення до договору від 22.09.2009 р. № 506/09 є також посилання відповідача на ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (щодо ознак нікчемного правочину).

Даний договір укладений належним чином, з дотриманням порядку укладення договорів, встановленого Цивільним і Господарським кодексами України. Законом не встановлена недійсність вказаного договору, оскільки главою 54 Цивільного кодексу України «Купівля - продаж» передбачено лише дві підстави, за якими договір купівлі - продажу може бути визнаний недійсним.

Так, згідно ч. 2 ст. 661 Цивільного кодексу України, правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

Згідно ч. 4 ст. 698 Цивільного кодексу України, умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

Проте висновки відповідача, що містяться в акті перевірки та стосуються нікчемності даного договору, суперечать нормам Цивільного кодексу України і є незаконними та безпідставними.

Що стосується посилань відповідача в акті перевірки на ст. 180 Господарського кодексу України, то дані посилання лише дублюють і констатують вказану статтю, спотворюючи при цьому її зміст. Повна редакція ч. 4. ст. 180 ГК України викладена у наступному змісті - умови про предмет в господарському договорі повинні визначати найменування (асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмету договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених в статті 15 цього Кодексу, а у разі їх від сутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Проте, в акті перевірки відсутня вищевказана виділена частина тексту ст. 180 Господарського кодексу України.

Висновок про відсутність будь-якої нормативно-технічної документації та сертифікатів якості ТМЦ, придбаних у ТОВ «Донтрансторг», є безпідставним,оскільки в акті перевірки (стор. 6) проігнорована та обставина, що в п. 3.1.2. та п. 3.2.3 договору купівлі-продажу від 22.09.2009 р. № 506/9 визначені вимоги про якість предмету договору.

Відносно висновків відповідача (стор. 7 акту перевірки), що стосується факту складання специфікації (02.03.2010 р.) після здійснення передоплати за товар (01.03.2010 р.), що нібито служить підставою для висновку про недосягнення угоди сторін за всіма істотними умовами договору і, отже, про його неукладання, позивач вважає за необхідне підкреслити неспроможність і незаконність такого висновку.

Чинне законодавство (в т.ч. і ст. 180 Господарського кодексу України, на яку є посилання в акті перевірки) не відносить дату складання специфікації до істотних умов договору і не встановлює будь-яких обов'язків сторін в цього приводу.

Відтак, віднесення договору купівлі-продажу від 22.09.2009 р. № 506/09 до нікчемного правочину є безпідставним.

Крім того, необхідно враховувати встановлене Цивільним і Господарським кодексами України законодавче розмежування правових наслідків нікчемного і недійсного правочинів.

Визнання правочину недійсним може бути здійснене лише у встановленому законом судовому порядку і лише в разі, якщо будуть доведені протиправні умисел (намір) сторін (сторони) правочину.

Необхідно також врахувати, що на момент укладення і виконання договору на офіційному сайті Державної податкової адміністрації України містилась і в теперішній час міститься інформація про ТОВ «Донтрансторг» як про платника ПДВ.

Істотне значення має також і те, що МакНДІ своєчасно витребував, отримав і належним чином перевірив всі необхідні для укладення вказаного договору документи ТОВ «Донтрансторг», у тому числі Статут, Свідоцтво про державну реєстрацію, довідку з ЄДРПОУ, Свідоцтво платника ПДВ.В процесі виконання даного договору МакНДІ отримав від ТОВ «Донтрансторг» продукцію належної якості, підтверджену відповідними документами.

Згідно загальним засадам чинного законодавства, МакНДІ не несе відповідальності за результати господарських операцій інших суб'єктів господарської діяльності.

Крім того, МакНДІ не може визнати спроможною і правомірною викладену в акті перевірки (стор. 8) аргументацію з питання порушення кримінальної справи відносно посадової особи ТОВ «Донтрансторг». Вказані доводи відповідача відносно кримінальної справи грубо суперечать вимогам ст. 228 Цивільного кодексу України, за змістом якої доказом нікчемності правочину може бути виключно вирок суду за фактом фіктивного підприємництва. Проте ніяких посилань на відповідний судовий вирок як на підставу нікчемності правочину ані в акті перевірки, ані на моменти винесення і надходження оспорюваного повідомлення-рішення відповідач не надав.

Крім того, МакНДІ має відповідні документи - видаткова накладна, податкова накладна, акти прийому - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, що підтверджують факти оплати і отримання товару за договором купівлі-продажу від 22.09.2009 р. № 506/09.

Виходячи зі змісту відповідних законодавчих норм, товарно-транспортна накладна є документом, призначеним виключно для підтвердження знаходження вантажу в дорозі.

При цьому закон не встановлює обов'язковість наявності товарно-транспортної накладної для відображення ТМЦ в обліку вантажоодержувача. Дану обставина підтверджує і судова практика, результати якої встановлюють, що обов'язковість наявності товарно-транспортних накладних для цілей податкового обліку чинним законодавством не передбачена.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», для відображення ТМЦ в обліку вантажоодержувача достатньо наявності будь-якого документа, що відповідає вимогам даної статті. Одним з таких документів є видаткова накладна,яка підтверджує факт отримання товару покупцем.

Аспекти визначення та нарахування податкового кредиту в період виконання договору купівлі-продажу від 22.09.2009 р. № 506/09 регулювались діючим у той час Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею З цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Крім того, за змістом пункту 7.5. та підпункту 7.5.1. Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Позивач правомірно використував своє право на податковий кредит з податку на додану вартість. Просили скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.03.2013 р.№ 0000072230 про сплату 11135,00 грн., в тому числі, за основним платежем - податку на додану вартість в розмірі 8908,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2227,00 грн.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, зазначили, що рішення винесено, на підставі порушень, викладених в акті перевірки та на підставі викладеного, просили у задоволенні позову відмовити враховуючи наступне.

Відповідно до акту ДПІ у Київському районі м. Донецька від 27.08.2012 р. № 1811/15-4/36061529 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Донтрансторг» (код за ЄДРПОУ 36061529) встановлено:

- підприємство ТОВ «Донтрансторг» не знаходиться за податковою адресою;

- у підприємства ТОВ «Донтрансторг» відсутні виробничі, складські, торгівельні офісні та інших приміщення;

- СУ ПМ ДПС у Донецькій області порушена кримінальна справа № 75-11-05-115/2 від 03.06.2011 р. за фактом створення (придбання) невстановленими особами фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «Донтрансторг».

Усі первинні документи (податкова накладна, накладна, договір та інш.), що були надані до перевірки та оформлені від імені ОСОБА_5, який не є директором ТОВ «Донтрансторг» та не має ніякого відношення до складання вищезазначених документів, оформлені з порушенням п. 2, 3 ст. 9 розділу III Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХIV (із змінами та доповненням (далі Закон № 996).

Первинні документи обов'язково повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Оскільки зміст правочину що відбувся між МакНДІ (код ЄДРПОУ 00174088) та ТОВ «Донтрансторг» (код ЄДРГЮУ 36061529) суперечить вимогам цивільного кодексу та іншим актам діючого законодавства є правові підстави для визнання нікчемним такого правочину у зв'язку з недодержанням сторонами вимог діючого законодавства в момент вчинення правочину. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним внаслідок безпосередньої вказівки закону незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб.

Відповідно до п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупці товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Документи, що свідчать про якість товару до перевірки позивачем не надано. Враховуючи вищенаведене, для здійснення відповідності товару, який нібито придбано, зі стандартами завода - виробника, необхідна наявність інформації про ці стандарти.

В ході проведення перевірки Макіївською ОДПІ Донецької області ДПС було встановлено, що у позивача відсутні документи що підтверджують транспортування придбаних ТМЦ від ТОВ «Донтрансторг», а саме: товарно-транспортні накладні або шляхові листи; документи, що підтверджують якість придбаних ТМЦ. Також, до перевірки не надані документи, що підтверджують факт введення придбаних ТМЦ в експлуатацію. Вважають, що прийняте податкове повідомлення-рішення по матеріалам зазначеної перевірки відповідає вимогам діючого законодавства. Просили в задоволенні адміністративного позову МакНДІ відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

На підставі наказу від 04.02.2013 р. № 304 та направлення від 04.02.2013 р. № 526, виданих Макіївською ОДПІ, згідно із ст. ст. 75, 78, 82 Податкового Кодексу України з 06.02.2013 р. по 12.02.2013 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного Макіївського науково-дослідного інституту в гірничій промисловості з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Донтрансторг» (код ЄДРПОУ 36061529) за березень 2010 р., про що було складено акт від 19.02.2013 р. за №1219/22-4/00174088.

По результатам зазначеної перевірки податковим органом були встановлені наступні порушення:

- ч. 1ст. 203, ч. 1 - 6 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 220, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП МакНДІ при придбані товару;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.4,пп. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, МакНДІ безпідставно сформовано податковий кредит за квітень 2010 р. по податковій накладній, отриманій від ТОВ «Донтрансторг» за березень 2010 р. на суму 8908,00 грн., що призвело до заниження податку з ПДВ в сумі 8908,00 грн.

Акт перевірки від 19.02.2013 р. № 1219/22-4/00174088 був підписаний позивачем із запереченнями від 22.02.2013 р. № 04/01/1448.Рішенням Макіївської ОДПІ про розгляд заперечень від 01.03.2013 р. № 4539/10/22-413-4висновки акту перевірки визнані правомірними та залишені без змін, а заперечення позивача без задоволення.

По результатам перевірки податковим органом було складено податкове повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000072230 про сплату 11135,00 грн., в тому числі, за основним платежем - податку на додану вартість в розмірі 8908,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2227,00 грн.

Не погодившись із висновками податкового органу, Макіївський науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості звернувся до суду із позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000072230

З акту перевірки вбачається, що в порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» Макіївським науково-дослідним інститутом з безпеки робіт у гірничій промисловості безпідставно було сформовано податковий кредит у розмірі 8908,00 грн. за рахунок суми ПДВ по податковій накладній, отриманої від ТОВ «Донтрансторг» на загальну суму 53450,05 грн.

Так, на підставі договору за № 506/09 від 22.09.2009 р. ТОВ «Донтрансторг» (продавець) зобов'язувався передати у власність Макіївського НДІ з безпеки робіт у гірничій промисловості (покупець) у власність товар, вказаний у специфікаціях до договору, протягом 10 днів з дати оплати рахунку. Покупець здійснює оплату у грошовій формі шляхом передплати товару в розмірі 100 % на рахунок продавця.

Між зазначеними суб'єктами господарювання до договору від 22.09.2009 р. № 506/09 було укладено додаткову угоду від 29.12.2010 р., відповідно до якої п. 2.1 договору було визначено, що ціна договору складає 210000,00 грн., в тому числі з ПДВ у розмірі 35000,00 грн. та п. 8.1 договору строк його дії продовжено до 31.12.2010 р.

На виконання умов зазначеного договору, ТОВ «Донтрансторг» були видані покупцю рахунок-фактура від 23.02.2010 р. № 112 із зазначенням найменування, кількості та ціни товару (бігова доріжка, орбітек, силова станція, абкінг для пресу, м'яч, скакалка, килимок) (а.с. 43) податкова накладна від 01.03.2010 р. (а.с. 20) на суму 53450,05 грн., в тому числі ПДВ - 8908,34 грн. та накладна від 02.03.2010 р. № 010304, в якій зазначено про прийняття товару представником позивача-покупця Карамишевою В.А. за довіреністю № 52 від 02.03.2010 р. (а.с. 42). Між сторонами договору 02.03.2010 р. укладена специфікація до договору від 22.09.2009 р. № 506/09, згідно з якою визначені найменування, кількість та ціна товару, що підлягає продажу, а саме: бігова доріжка, орбітек, силова станція, абкінг для пресу, м'яч, скакалка, килимок (а.с. 19).

Позивачем були складені акти приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, що приймається (передається) в експлуатацію: від 02.03.2010 р.- бігова доріжка ВН-F3(1 шт.), від 02.03.2010 р. - орбітек ВН Avant (1 шт.), від 02.03.2010 р. - силова станція Стимул (1 шт.), від 02.03.2010 р. - Abkinq (для пресу) (1 шт.), від 02.03.2010 р. - м'яч (1 шт.), від 02.03.2010 р. - скакалка (2 шт.), від 02.03.2010 р. - килимок (4 шт.).

Податковий кредит було сформовано за податковою накладною, що видана ТОВ «Донтрансторг» покупцю товару - Державному Макіївському науково-дослідному інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості за № 010304 від 01.03.2010 року на суму 53450,05 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 8908,34 грн.,

В спірному акті перевірки, відповідач вказує на той факт, що позивачем умовами договору за № 506/09 від 22.09.2009 року не було узгоджено порядок транспортування товару від продавця до покупця - Державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості та не визначено яким саме транспортом здійснювалося транспортування товару, на час перевірки у позивача були відсутні документи, а саме: товарно-транспортні накладні або шляхові листи.

Відповідач посилався на акт від 27.08.2012 р. за № 1811/15-4/36061529 документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Донтрансторг», наданий ДПІ у Київському районі м. Донецька, за результатами якого встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Також в акті перевірки було зазначено, про відсутність на балансі ТОВ «Донтрансторг» виробничих, складських, торгівельних, офісних та інших приміщень.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що СУ ПМ ДПС у Донецькій області порушена кримінальна справа № 75-11-05-115/2 від 03.06.2011 р. за фактом створення невстановленими особами фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі підприємства ТОВ «Донтрансторг».

Таким чином, податковим органом було зроблено висновок що укладений між ТОВ «Донтрансторг» та МакНДІ правочин не відповідає вимогам закону та не спричинив реального настання правових наслідків, укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок та є нікчемними.

Суд вважає, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Тобто, наявність доказів, на які посилаються податкові органи під час проведення перевірок, повинні міститися в актах перевірки, а тому може бути підставою для встановлення факту нікчемності правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами, але документальне дослідження передбачає аналіз усіх документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема, передбачених нормативно-правовими актами (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» та ін.), зокрема: наявність контрактів (договорів), пов'язаних з реалізацією, поставкою, купівлею-продажем товарів, тощо та додатки до них; документи, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов'язковою згідно змісту контракту (договору) (наприклад - акт прийому-передачі товару, акт виконаних робіт, рахунки-фактури, тощо), а також податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей), інші дані, що свідчать про реальність здійснюваних операцій; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ тощо); реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Поняття правочину визначено статтею 202 Цивільного кодексу України, а саме правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК).

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, при чому відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, у відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору. Таким чином, наявність наміру, який включений до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доказуванню відповідачем.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесений законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не обґрунтував чим саме укладений між позивачем та його контрагентом договір порушує публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном), проте відповідно до ст. 71 КАСУ відповідач як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність своїх доводів та заперечень.

Таким чином, відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладеного правочину між Державним Макіївським науково-дослідним інститутом з безпеки робіт у гірничій промисловості та ТОВ «Донтрансторг» без урахування вимог презумпції правомірності правочину та у відсутність судових рішень щодо визнання угоди недійсною фактично керувався лише припущенням щодо його фіктивності (нікчемністі). Правова позиція відповідача про те, що зазначений правочин очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями відповідача.

Крім того, чинним законодавством не передбачена відповідальність суб'єкта господарювання за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, зокрема, дотримання продавцями товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету, наявність або відсутність у них основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, як і не передбачена відповідальність в подальшому за можливі порушення контрагентів, що також підтверджується Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» (чинного на період, за який проводилась перевірка), яким визначено, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, з приводу посилань представника відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України за № 363 від 14.10.1997 року визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Пунктами 11.1, 11.5, 11.7 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Так, дійсно товарно-транспортна накладна є основним первинним документом на перевезення вантажів, як на то посилається відповідач, проте необов'язковим, у зв'язку із тим, що чинне законодавство не містить чіткого переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку.

Крім того, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають право вантажовідправника на її виписку і жодним чином не зобов'язують вантажоодержувача вимагати її наявність.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути виключним документом серед засобів доказування обставин правомірності (неправомірності) формування податкового кредиту платника податків, як і посилання представника відповідача на неузгодженість порядку транспортування товару від продавця до покупця враховуючи той факт, що ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Право суб'єктів господарювання не узгоджувати порядок транспортування товару підтверджується також ст. 628 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зміст договору становлять істотні умови договору (предмет, строки, ціна), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, доводи представників відповідача спростовуються також підтвердженим фактом надходження товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця, шляхом складання рахунка-фактури від 23.02.2010 р. № 112 із зазначенням найменування, кількості та ціни товару (бігова доріжка, орбітек, силова станція, абкінг для пресу, м'яч, скакалка, килимок), податкової накладної від 01.03.2010 р. на суму 53450,05 грн., в тому числі ПДВ - 8908,34 грн. та накладної від 02.03.2010 р. № 010304, із зазначенням про прийняття товару представником позивача-покупця Карамишевою В.А. за довіреністю № 52 від 02.03.2010 р., актами приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, що приймається (передається) в експлуатацію від 02.03.2010 р.

Пунктом 4.1 ст. 4 ЗУ «Про податок на додану вартість» визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Згідно з абзацами 1,3 пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку - продавця товару. Обов'язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку - покупця.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на той факт, що у його змісті не міститься норм, які б покладали відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг) за не дослідження документів податковим органом, їх ненадання або правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, як і не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника, тому суд не приймає посилання представників відповідача на неможливість перевірити наявність необхідних фахівців, виробничих потужностей, інформацію про транспортування товарів у ТОВ «Донтрансторг», враховуючи те, що даний факт залежить виключно від податкового органу та жодним чином не може залежати від позивача.

Враховуючи наведене, слід зазначити, висновки відповідача не повинні ґрунтуватися на припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах.

Таким чином, в судовому засіданні посилання представників відповідача на недійсність вказаного правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання права на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження, як і той факт, що сторони, укладаючи господарське зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, судом враховуються приписи п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, за якими у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи-підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається податковим органом протягом 10 робочих днів з дня наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 року № 0000072230 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0000072230 про сплату 11135,00 грн., в тому числі, за основним платежем - податку на додану вартість в розмірі 8908,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2227,00 грн. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 05.03.2013 р. № 0000072230 про сплату 11135,00 грн., в тому числі, за основним платежем - податку на додану вартість в розмірі 8908,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2227,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості судові витрати в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 квітня 2013 року у присутності представників сторін. Постанова у повному обсязі складена 29 квітня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бойко М.І.