Постанова № 31153968, 17.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2013 року 14:50 № 826/1357/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «Вісмас-Техно»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служб України

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002572250 від 27.07.2012 року.

суддя Смолій І.В.,

секретар Колесник І.Ю.

представники:

від позивача Лущин О.О.,

від відповідача Старощук С.В.,

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 17.04.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служб України просив визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002572250 від 27.07.2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2013 року відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 17.04.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлення від 12.06.2012 року №99/16-105 виданого ДПС у м. Києві на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та наказу ДПС у м. Києві від 12.06.2012 року №289 проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ НВКФ «Вісмас-Техно» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово господарських взаєморозрахунків з ТОВ «ТВК «Град» за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 04.07.12р. за № 6/16-30/24076605.

Перевіркою встановлено порушення: п.п.14.1.181 и.14.1 ст.14. п.201.4. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198. п.200.1 ст.200. п.201.10 ст.201. Податкового Кодексу України та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704. п 9.1 ст.9 Закону України від 16.07.1990 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством: занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 1 221 806,37 грн., в тому числі по періодам: за березень 2011 року в сумі 106 283,30 грн., за квітень 2011 року в сумі 148 491,05 грн., за травень 2011 року в сумі 240 075,52 грн., за червень 2011 року в сумі 253 220,10 грн., за липень 2011 року в сумі 219 408,69 грн., за серпень 2011 року в сумі 254 327.,1 грн.

Не погодившись з такими висновками податкового органу спірне податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, однак в результаті розгляду скарг позивача, спірне рішення було залишено без змін, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між TOB НВКФ «Вісмас-Техно» та TOB «TBK «Град» було укладено Договір поставки №021125 від 25.02.2011р.

На виконання умов зазначеного договору складені видаткові та податкові накладні, перелік яких наведений в акті перевірки на загальну суму 7330838,20 грн., в т. ч. ПДВ складає 1221806,37 грн.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту відповідних періодів, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за березень-серпень 2011 року.

Відповідно до Акту перевірки TOB «TBK «Град» (код ЄДРЛОУ 37165086) - підприємство зареєстроване розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 18.08.2010 року за № 10681020000026499, взято на податковий облік 19.08.2010 року за № 181596 в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. За період з 18.08.2010 року по 09.08.2011 року: Засновник - ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2). Частка внеску до статутного фонду 5 000,00 грн. Директор - ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2); Головний бухгалтер - ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2). За період з 09.08.2011 року по 28.02.2012 року: Засновник - ОСОБА_4 (Ін. код НОМЕР_3). Частка внеску до статутного фонду 5 000,00 грн. Директор - ОСОБА_4, Головний бухгалтер - ОСОБА_4.

Місцезнаходження TOB «TBK «Град» згідно з установчими документами (юридична адреса): 14011. м. Чернігів, шосе Коцюбинське. 1. Фактична адреса: 03039. м. Київ. вул. Кіровоградська, буд.4.

TOB «TBK «Град» згідно бази даних АІС ОР має стан платника ЗО - «в стані переходу до іншої ДПІ».

Основними видами діяльності TOB «TBK «Град» є: 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 51.51.0 - оптова торгівля паливом; 51.84.0 оптова торгівля комп'ютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням, 51.90.0 - інші види оптової торгівлі; 52.48.9 - роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань, 74.14.0 - консультування з питань комерційної діяльності та управління.

На підставі пояснень громадянина ОСОБА_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1, було встановлено, що приблизно серпні 2010 року знайомий запропонував йому за грошову винагороду зареєструвати на його паспортні дані підприємство в м. Києві. Після реєстрації підприємства і відкриття банківського рахунку, всі установчі документи TOB «TBK «Град» громадянин ОСОБА_3 віддав своєму знайомому, якого більше не бачив. Також громадянин ОСОБА_3 пояснив, що фінансово-господарську діяльність як директор/головний бухгалтер TOB «TBK «Град» не проводив, жодних документів договорів, податкових та видаткових накладних він не видавав та не підписував, податкові декларації до органів ДПС України не подавав, заробітну плату на TOB «TBK «Град» не отримував, свідоцтво платника ПДВ не отримував та не уповноважував на це інших осіб. Також не знає де знаходяться установчі документи та печатка товариства.

В зв'язку з вищевикладеним, вбачається, що фінансово-господарська діяльність TOB «TBK Град» здійснювалась поза межами правового поля.

На підставі викладеного вище, відповідачем зроблено висновок про неможливість фактичного здійснення TOB «TBK «Град» постачання продукції TOB «НВКФ «Вісмас-Техно», в результаті чого TOB «НВКФ «Вісмас-Техно» безпідставно завищено податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок господарських операцій з TOB «TBK «Град», так як документи, що складені від імені TOB «TBK «Град», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи суд зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів наявності у нього на праві власності або оренди складів, де виконувались послуги, або їх належності TOB «TBK «Град»; доказів наявності власних або ж орендованих транспортних засобів (договорів з перевізниками), які за умовами договору потрібно завантажувати/розвантажувати; товарно-транспортних накладних, які, виходячи із суті операції, повинні були супроводжувати перевезення завантаженого контрагентом товару.

Тобто, в матеріалах справ не міститься жодного документу, які є необхідними для набуття документом статусу первинного та є необхідними при оформленні такого роду операцій, а саме: щодо конкретного виду послуг (поставка), дат та часу виконання цих робіт, місць виконання цих робіт (складів), обсягу та номенклатури товарів, що поставлялось, необхідність наявності відомостей.

Отже, суд приходить до висновку, що Договір поставки №021125 від 25.02.2011р. не може вважатися первинним документом та, відповідно, підтверджувати реальне (фактичне) виконання спірних операцій контрагентом позивача. Даний Договір, не має правового значення для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку, а також, відповідно, податкового кредиту та не може бути підставою для формування спірних сум податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Як встановлено судом, позивач не надав суду доказу, які фіксували факт здійснення господарської операції, а саме в матеріалах справи відсутні первинні документи відповідно до видів діяльності за КВЕД, видаткових накладних та податкових накладних.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Таким чином, судом встановлено, що податковим органом виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Що стосується посилання податкового органу на фінансово-господарська діяльність TOB «TBK «Град», як здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності TOB «TBK «Град», фінансово-господарські взаємовідносини між TOB «TBK «Град» та TOB НВКФ «Вісмас-Техно» є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України).

Так, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наявність належних доказів у їх співвідношенні з обставинами даної справи вказує на те, що позивачем було занижено податок на додану вартість, включений до складу податкового кредиту, унаслідок чого відповідачем правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення рішення № 0002572250 від 27.07.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій