Ухвала суду № 31152986, 01.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2013 р. м. Київ К-27526/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Русінової Т.Ю.

представника відповідача Шляхової О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім.А.М. Кузьміна» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби

на постанову Господарського суду Запорізької області від 25.05.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010

у справі № 13/413/06-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецталь ім.А.М. Кузьміна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 25.05.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі від 04.05.2006 № 0000311311/0, від 31.05.2006 № 0000311311/1, від 09.08.2006 № 0000311311/2, від 02.10.2006 № 0000311311/3 в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість в сумі 269318,67 грн., зменшення бюджетного відшкодування в сумі 1830345,00 грн. та визначення штрафних санкцій в сумі 249580,67 грн. Скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків в м.Запоріжжі від 04.05.2006 № 0000301311/0, від 31.05.2006 № 0000301311/1, від 09.08.2006 № 0000301311/2, від 20.10.2006 № 0000301311/3 в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість в сумі 373622,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 186811,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Судові витрати в сумі 82,00 грн. присуджено з Державного бюджету України на користь позивача.

ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім.А.М. Кузьміна» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення у частині відмови в задоволенні позову, а саме: в частині зменшення бюджетного відшкодування у сумі 45029,00 грн. та визначення штрафних санкцій в сумі 19738,00 грн. У решті судові рішення залишити без змін. Посилається на порушення судами норм матеріального права в частині ухвалення судових рішень про відмову в задоволені позову: п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права в частині ухвалення судових рішень про задоволення позову: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі на його правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

За результатами проведення документальної виїзної перевірки за період з 01.10.2003 по 31.12.2005 складено акт від 19.04.2006 № 5/08-01/00186536.

Підставою для зменшення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.05.2006 № 0000311311/0, від 31.05.2006 № 0000311311/1, від 09.08.2006 № 0000311311/2, від 20.10.2006 № 0000311311/3 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в частині основного платежу в сумі 269318,67 грн., зменшення бюджетного відшкодування в сумі 1875374,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 269318,67 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на податковий кредит та на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок непідтвердження факту сплати податку проміжними постачальниками у ланцюгу постачання через визнання недійсними їх установчих документів, відсутність за місцем державної реєстрації. Інших правових та фактичних підстав податковою інспекцією не наведено, фактичне придбання позивачем товару (робіт, послуг) не оспорюється.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.05.2006 № 0000301311/0, від 31.05.2006 № 0000301311/1, від 09.08.2006 № 0000301311/2 та від 20.10.2006 № 0000301311/3 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в частині основного платежу в сумі 373622,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 186811,00 грн., слугували висновки перевірки, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту у 2003-2005 роках податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками у 2001-2002 роках, але отриманих позивачем у 2003-2005 роках. Податковий орган вважає, що позивач не мав права формувати податковий кредит у звітних поточних періодах на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх звітних періодах. Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не наводить. Факт реального здійснення господарських операцій не оспорює.

Підставою для визначення податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 45028,74 грн. слугували висновки перевірки про неправомірне зменшення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ шляхом віднесення його до складу валових витрат відповідно до п.п. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як суму безнадійної заборгованості ЗДКПЕ «Запоріжелектротранс» перед позивачем.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилаються сторони у касаційних скаргах, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі норм законів, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

За вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач сформував податковий кредит на дату отримання податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), у податковому періоді, в якому було фактично отримано податкову накладну, оскільки закон забороняє включати до складу податкового кредиту сплачений (нарахований) податок на додану вартість не підтверджений податковими накладними.

Формування податкового кредиту у періоді, в якому отримано податкові накладні, фактично виписані у попередніх звітних періодах, не призвело до негативних наслідків: заниження податкових зобов'язань та завищення податкового кредиту у будь-якому звітному періоді.

Судами також правильно застосовано до частини спірних відносин, які виникли у 2001-2002 роках, п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ. Даною нормою визначено строк давності у 1095 днів, не пізніше закінчення якого податковий орган мав право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків.

Суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості позиції податкового органу про те, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок непідтвердження факту сплати податку на додану вартість постачальниками до держбюджету у ланцюгу постачання.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Несплата одним з постачальників товару у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару), який дотримався вимог Закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування за можливе порушення правил оподаткування постачальниками у ланцюгу постачання. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже Законом України «Про податок на додану вартість» іншого не передбачено.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо відсутності у позивача підстав зменшувати податкове зобов'язання з ПДВ, оскільки борг ЗДКПЕ «Запоріжелектротранс» не відповідає поняттю безнадійної заборгованості, що визначено законом.

Виходячи зі змісту п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», перерахування податку, нарахованого у зв'язку з продажем товарів, здійснюється у зв'язку, зокрема з визнанням боргу покупця безнадійним.

Поняття «безнадійної заборгованості» визначено у п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) і означає заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;

фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

Перелік вказаних вище ознак безнадійної заборгованості є вичерпним. Тому, у разі коли заборгованість не відповідає визначеним у вказаній нормі ознакам, вона не може бути віднесена до безнадійної та, відповідно, зменшувати валові витрати платника податку, в тому числі на суму податку на додану вартість, нарахованого при продажу таким платником товару, але не перерахованого йому продавцем.

Враховуючи відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім.А.М. Кузьміна» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 25.05.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло