Ухвала суду № 31152945, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2013 р. м. Київ К-13791/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2010

у справі № 2а-39121/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопарк»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2010, позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова від 10.04.2009 № 0000061800/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 87300 грн.

ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 01.04.2009 № 850/18012/30429225, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6 п.7.2. п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту у вересні 2008 року податку на додану вартість в сумі 58200 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Компані Стріт» за операціями з придбання пресформ для виготовлення деталей із пластмаси.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на податковий кредит на підставі вказаних вище податкових накладних, оскільки такі накладні не підтверджують господарські операції через те, що ТОВ «Компані Стріт» не знаходиться за юридичною адресою, змінило юридичну адресу та стало на обліку у Києво-Святошиснькому районі, декларації з податку на прибуток до ДПІ у Малиновському районі м.Одеси за 9 місяців не надало, податків не сплатило, а також через те, що податкові накладні підписані керівником підприємства - ОСОБА_1., прізвище якого не обліковується у документах, отриманих ВПМ ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від ДПІ у Малиновському районі м.Одеси.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту могло бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Закону, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законів, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

У результаті дослідження питання щодо фактичного виконання господарських операцій судами встановлено, що реальні господарські операції позивача підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару (робіт, послуг), відомості щодо якого містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу протиправну діяльність контрагента.

Лише доведення податковим органом факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати чи податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з постачальником договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями постачальника при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Не надано таких доказів і тому, що здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару не мають реального характеру.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку встановленим обставинам, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло