Постанова № 31149750, 26.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2013 р. Справа №805/1983/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13 год. 00 хвл.

Донецький окружний адміністративний суд в складі : головуючого судді Аканова О.О., при секретарі Кушнерьовій К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Приватного малого виробничо-впроваджувального підприємства «Протех» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 року: № 0000092201/26435 з податку на прибуток у сумі 494305 грн., № 0000102201/26434 з податку на додану вартість у сумі 429801 грн. та штрафних санкцій у сумі 30446,75 грн.; № 0000172202/26458 пеня за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД у сумі 850 грн.,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне мале виробничо-впроваджувальне підприємство «Протех» (надалі - позивач, ПП «Протех») звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Краматорську) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 року : № 0000092201/26435 з податку на прибуток у сумі 494305 грн., № 0000102201/26434 з податку на додану вартість у сумі 429801 грн. та штрафних санкцій у сумі 30446,75 грн., № 0000172202/26458 пеня за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД у сумі 850грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо заниження податку на прибуток та податку на додану вартість з мотивів вчинення правочинів, що вчинені без мети реального настання обумовлених ними правових наслідків, по господарським операціям позивача з придбання дизельного палива та бензину у ТОВ «ЕВР Компані».

Крім того, позивач вказує на те, що застосування фінансової санкції у вигляді пені за порушення термінів розрахунку в сфері ЗЕД не належить до компетенції відповідача, оскільки це є виключна компетенція Національного банку України.

А тому, позивач вважає висновки перевіряючих безпідставними, та такими, що спростовуються первинними документами.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача надав письмові заперечення, відповідно до яких, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову, дійшов наступних висновків.

ПМ ВВП «Протех» є юридичною особою, ідентифікаційний номер 13540086, місцезнаходження : 84313, Донецька область, м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, б.20, про що зазначено у відповідному свідоцтві серія А00 №607372, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби як платник податків, є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість 28.09.2007 № 100067638.

З 18.09.2012 по 29.10.2012 ДПІ у м. Краматорську проведено документальну планову виїзну перевірку ПМ ВВП «Протех» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 за наслідками якої складений відповідний акт перевірки від 05.11.2012 № 2109/22-1-13540086.

Заперечення позивача на акт перевірки відповідача залишені без задоволення.

Актом перевірки зафіксовані порушення, які оспорюються у межах цієї адміністративної справи, а саме:

- підпункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями в результаті чого встановлено заниження податку всього на суму 494305грн., в т.ч. за 2 квартал 2011 року на суму 354230 грн., 3 квартал 2011 року на суму 140075 грн. в результаті порушень, викладених в розділі 3.1.2 акту перевірки;

- пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 429801 грн., в т.ч. за квітень 2011 року на суму 83579 грн., за травень 2011 року на суму 125158 грн., за червень 2011 року на суму 99289 грн., за липень 2011 року на суму 48670 грн., за серпень 2011 року на суму 73105 грн.;

- статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (із змінами та

доповненнями), частини другої статті 1 Указу Президента України від 18

червня 1994 року „Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну

валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" (із змінами та

доповненнями), пункту 2 та пункту 3 Наказу Міністерства фінансів України від

25.12.95 N 207 „Про затвердження форми Декларації про валютні цінності,

доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" (із змінами та доповненнями) в частині порушення термінів декларування валютних цінностей у територіальному управлінні Національного банку України станом на 01.07.2011, 01.10.2011, 01.01.2012, 01.04.2012, 01.07.2012.

Висновки акту перевірки про порушення положень Податкового кодексу України та заниження грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток засновані на відсутності реального відбуття господарських операцій з придбання позивачем дизельного палива та бензину з контрагентом позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕВР-Компані».

На підставі вищезазначеного акту перевірки Державною податковою інспекцію у м. Краматорську прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 року :

№ 0000092201/26435, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 494305 грн., з яких за основним платежем 494305 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 0 грн.;

№ 0000102201/26434, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 460247,75 грн. з яких за основним платежем у розмірі 429801 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 30446,75 грн.;

№0000172202/26458, яким нарахована пеня за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД у сумі 850грн.

Рішенням ДПС у Донецькій області скаргу позивача на вищевказані податкові повідомлення рішення залишено без задоволення.

Постановою старшого слідчого СВ ДПІ у м. краматорську Донецької області державної податкової служби від 25.12.2012 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №3201205039000007 від 18.12.2012, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 ( директор ПМВВП «Протех») складу кримінального правопорушення.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 року : №0000092201/26435 з податку на прибуток у сумі 494305грн., № 0000102201/26434 з податку на додану вартість у сумі 429801 грн. та штрафних санкцій у сумі 30446,75 грн., суд зазначає наступне.

З акту перевірки від 05.11.2012 № 2109/22-1-13540086 вбачається, що підставою для встановлення зазначених порушень стали наступі обставини.

Судом встановлено, що 1 листопада 2010 року між ПМВВП «Протех (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕВР-Компані» укладено договір поставки нафтопродуктів (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 якого продавець зобов'язується передати покупцю бензин і дизтопливо, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар, відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 4 вказаного договору, ціна та кількість кожної партії товару обговорюється окремо та фіксуються у видаткових накладних. Загальна сума договору складається з сум всіх видаткових накладних за цим договором.

За вказаним договором позивачу поставлене дизельне паливо згідно податкових накладних та видаткових накладних.

Розрахунки проведені у повному обсязі за вказаним договором, що підтверджується виписками з банків.

Перевіряючими встановлено, що неможливо провести зустрічну перевірку у зв'язку з тим, що ТОВ «ЕВР-Компані» відсутнє за податковою адресою, крім того, зазначають, що повертаються лист з поштового відділення з відміткою «організація не розшукана».

Також, перевіряючими досліджені «видаткові накладні», «товарно-транспортні накладні», згідно яких здійснено транспортування дизельного палива та бензину.

В акті перевірки від 05.11.2012 № 2109/22-1-13540086 встановлено, що у товарно-транспортних накладних відсутні адреси пунктів навантаження та пункт розвантаження або резервуара зберігання паливно-мастильних матеріалів, відсутні номера та серії довіреностей.

Перевіряючи посилаються на відсутність документів, які підтверджують перевезення небезпечного вантажу, а саме : свідоцтва про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів, ДОПНВ-свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації, узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією, а також ненадання паспорта якості та сертифікату відповідності на бензин та дизельне паливо.

Також встановлено, завищення позивачем прямих матеріальних витрат (придбання паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «ЕВР-Компані») у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів, необхідних для транспортування небезпечних вантажів.

За період квітень-серпень 2011 року встановлено віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість всього у сумі 429801 грн., в т.ч. за квітень 2011 року на суму 83579 грн., за травень 2011 року на суму 125158 грн., за червень 2011 року на суму 99289 грн., липень 2011 року на суму 48670 грн., за серпень 2011 року на суму 73105 грн.

Крім того, перевіряючи посилаючись на акт перевірки Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя від 01.11.2012 відносно ТОВ «ЕВР-Компані», зазначають про відсутність у цього контрагента позивача основних фондів.

Господарські операції позивача, що стали причиною виникнення спору між сторонами відбувалися після набрання чинності Податковим кодексом України, а тому оцінка спірних правовідносин між сторонами здійснюється судом із врахуванням положень Податкового кодексу України, що набрав чинності 01 січня 2011 року.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану вартість визначені статтею 180 Податкового кодексу України.

Порядок визначення бази оподаткування встановлений статтею 188 Податкового кодексу України.

Пунктом 188.1. статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1. статті 200 Податкового кодексу України).

Отже, визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у звітному періоді залежить від розміру задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту

Згідно з пункту 14.1.27 статті 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 статтею 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 зазначеної статті передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до податкової накладної встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Платники податку на прибуток підприємств, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, визначені розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України, передбачено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 134.1. Податкового кодексу України, передбачено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Визначення основних термінів, що вживаються в цьому законі міститься у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні". Згідно цієї статті, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У ході судового розгляду справи встановлено, що податкові накладні оформлені належним чином, та їх недоліків при перевірці не виявлено.

Суд зазначає, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ЕВР-Компані» підтверджуються первинними документами, а саме :

карточками рахунку № 281 (зберігання на складі бензину та дизтоплива);

рахунками фактури;

видатковими накладними;

товарно-транспортними накладними;

податковими накладними;

подорожніми листами вантажного автомобіля;

паспортами якості і сертифікату відповідності на бензин;

паспортами якості і сертифікату відповідності на дизтопливо;

журналом обліку надходження нафтопродуктів на склад позивача за 2011 рік;

журналом реєстрації довіреностей за 2011 рік;

письмові інструкції щодо безпечного перевезення газойлю, дизельного палива і бензину моторного, яка узгоджена УДАЇ МВС України в Донецькій області 25.06.2009, списком автомобілів що перевозять газойль, дизельне паливо і бензин моторний;

виписками з особового рахунку позивача;

технічними паспортами на автобензовози,

свідоцтвами на автозаправну станцію,

узгодженням маршрутів дорожнього перевезення небезпечних вантажів з УДАЇ МВС України в Донецькій області.

Також, судом встановлено, що на момент укладення та виконання зазначеного договору контрагент, ТОВ «ЕВР-Компані» був зареєстрований як юридична особа і був платником податку на додану вартість.

Факт посилання податкового органу на відсутність у контрагента позивача - ТОВ «ЕВР-Компані» основних засобів спростовується договором оренди № 01/04-11 від 01.04.2011 року укладеним між ТОВ «ЕВР-Компані» та ОСОБА_2, згідно якого ТОВ «ЕВР-Компані» орендує адміністративну будівлю з резервуарами за адресою: місто Макіївка -17, вул. Анропова, 17.

Посилання відповідача на нікчемність правочину вчиненого позивачем із посиланням на статті 203, 215, 228 Цивільного кодексу України також не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, відповідно викладеного, для визнання правочину нікчемним з підстав порушення публічного порядку, суду слід встановити обставини, які б свідчили про наявність умислу у сторін при укладанні такої угоди на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та водночас суперечить моральним засадам суспільства.

Дійсно факт ухилення суб'єктом господарювання від сплати власних податкових зобов'язань може бути підставою для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, однак, суд звертає увагу, що для встановлення даного факту він має бути підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема, податковими вимогами, надісланими сторонам угоди, у зв'язку з несплатою ними сум податкових зобов'язань, а також вирок суду з кримінальної справи про засудження осіб за ухилення від сплати податків.

Несплата податків є порушенням чинного податкового законодавства, однак, несплата податків однією із сторін за договором, чи сплата не в повному обсязі не є беззаперечним підтвердженням наявності у позивача при укладанні та виконанні спірної угоди мети на ухилення від сплати податків.

Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів, що б підтверджували факт ухилення позивачем від сплати податкових зобов'язань.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000172202/26458 по нарахування пені за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД у сумі 850 грн., суд зазначає наступне, що у цій справі слід визначитися з питанням щодо компетенції державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області державної податкової служби на застосування пені, встановлених пунктом 2 статті 16 Декрету.

Як вбачається із податкового повідомлення-рішення № 0000172202/26458 до позивача застосовано пеню за порушення статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (із змінами та доповненнями), частини другої статті 1 Указу Президента України від 18

червня 1994 року „Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну

валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" (із змінами та

доповненнями), пункту 2 та пункту 3 Наказу Міністерства фінансів України від

25.12.95 N 207 „Про затвердження форми Декларації про валютні цінності,

доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" (із змінами та доповненнями) та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПКУ та згідно з пунктом 2 статті 10 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (із змінами та доповненнями) тягне відповідальність, передбачену статтею 16 Декрету КМУ від 19.02.93 N15-93 та відповідно до абзацу другого пункту 2.7 Постанови Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49 «про затвердження Положення про валютний контроль» (із змінами та

доповненнями) в частині порушення термінів декларування валютних цінностей у територіальному управлінні Національного банку України станом на 01.07.2011, 01.10.2011, 01.01.2012, 01.04.2012, 01.07.2012 року.

Статтею 3 Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" встановлено, що санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється в судовому порядку.

Статтею 6 Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 зобов'язано Національний банк України привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Указом.

Пунктом 3.1. Постанови Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 «Про затвердження Положення про валютний контроль» встановлено санкції, передбачені статтею 2 Указу Президента України від 27 червня 1999 року N 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення

валютного законодавства", пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються Національним банком до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Пунктом 2.7. Постанови Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 передбачено, що за невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків

декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність, а саме порушення строків декларування - накладення штрафу в

розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Судом встановлено, що відповідачем до позивача застосовано фактично штраф у сумі 850 грн. = ( 17 грн. розмір одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян х 10 кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян х 5 кількість звітних періодів з порушенням), при тому, що податковим повідомленням застосовано до позивача пеню за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД, що також суперечить акту перевірки де зазначено, що потрібно застосовувати штраф.

Суд вважає, що положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання"), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Таким чином, суд вважає, що за порушення приписів Декрету, а саме: статті 16 Декрету має застосовувати штрафні санкції тільки - Національний банк України

Дана правова позиція викладена в постанові ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 07 лютого 2012 року справа № 21-904 во 10 (Суддя-доповідач: Гусак М.Б.).

Частиною 1 статті 244-2 КАС України встановлено, що Рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У відповідності до частин 1 та 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що позивачем надані належні докази, що підтверджують можливість здійснення вказаних операцій.

Таким чином, оскільки такі висновки акту перевірки від 05.11.2012 № 2109/22-1-13540086 м. Краматорськ є спростованими у ході розгляду справи, то суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно платіжне доручення від 12.02.2013 № 121 позивачем сплачено 2294 грн. судового збору.

Частиною першою ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Позов Приватного малого виробничо-впроваджувального підприємства «Протех» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 року : № 0000092201/26435 з податку на прибуток у сумі 494305 грн., № 0000102201/26434 з податку на додану вартість у сумі 429801 грн. та штрафних санкцій у сумі 30446,75 грн.; №0000172202/26458 пеня за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД у сумі 850грн. - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.11.2012 року : №0000092201/26435 з податку на прибуток у сумі 494305 грн., №0000102201/26434 з податку на додану вартість у сумі 429801 грн. та штрафних санкцій у сумі 30446,75 грн.; №0000172202/26458 пеня за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД у сумі 850грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного малого виробничо-впроваджувального підприємства «Протех» 2294 грн. судового збору.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 26 квітня 2013 року.

Повний текст виготовлено 26 квітня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Аканов О.О.