Рішення № 31146771, 09.04.2013, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 0541/4555/2012

Провадженя № 2/266/44/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2013 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Курбановой Н.М.

при секретарі - Ситенко В В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3 та просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним на підставі ст. 203 ЦК України.

В судовому засіданні, в обгрунтування позову пояснила, що у 2001 році вона уклала шлюб з ОСОБА_2, від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1. Вони проживали в спірній квартирі, яка була подарована ОСОБА_2 його матір,ю, відповідачкою по справі. У 2005 році з її чоловіком за кордоном стався нещасний випадок, він був травмований на судні, доставлений на Україну, потребував лікування, став інвалідом. Проживати з ним стало неможливо, він поводив себе агресивно по відношенню до доньки та іі дитини від першого шлюбу, тому вона була вимушена у січні 2007 року піти від нього з дітьми та проживати у батьків, але зв,язок з ОСОБА_2 вона не преривала, допомагала йому. Після його смерті їй стало відомо, що за життя ОСОБА_2 подарував квартиру своїй матері, тим самим позбавив спадку їх доньку. Вважає, що дана угода суперечить нормам моралі, не відповідала внутрішній волі ОСОБА_2, так як він сам не міг віддавати значення своїм діям, потребував додаткового догляду, погана розмовляв, тощо, а також порушив майнові права доньки. Просить визнати недійним договір дарування квартири з вищенаведених підстав.

Представник позивачки ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності, підтримала доводи позову та пояснила, що позов обгрунтовано ст. 203 ч. 3, 4, 6 ЦК України, при цьому просила звернути увагу суду на Рішення Коституційного Суду України, якими дано правову оцінку верховенства права в України та відповідність цього верховенства нормам моралі та загальним правилам поведінки у суспільстві, а також воля ОСОБА_2 не була направлена на настання тих наслідків, які мав на меті договір дарування. . Крім того, позовні вимоги заявлені в інтересах малолітньої ОСОБА_2, відносно якої дії її померлого батька та відповідачки несправедливі до неї, які позбавили її майна та можливості спадкувати таке майно після смерті батька. Крім того, склад угоди не повинен суперечить нормам моралі у суспільстві, які визначені в Законі України "Про захист суспільної моралі". Просить визнати договір дарування квартири недійсним з вищенаведених мотивів та застосувати двохсторонню реституцію, привів сторони у первісний стан до укладання договору дарування.

Представник позивачки ОСОБА_5, яка діяла на підставі довіреності, підтримала доводи позову та надала суду пояснення, аналогічні викладеним позивачкою.

Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та пояснила, що спірна кватира належала їй на праві власності, після укладання шлюбу її сина ОСОБА_2 з позивачкою, вона оформила договір дарування квартири на ім,я сина, щоб він міг проживати разом із родиною та мав своє житло. У 2002 році народилась онука ОСОБА_2, вся сім,я її сина проживала за адресою спірної квартири, позивачка не працювала, син працював моряком закордонного плавання та утримував родину. У 2005 році за кордоном з сином стався нещасний випадок, після травми, отриманої на судні, його доставили на Україниу, він отримав 2 групу інвалідності. У зв,язку із отриманою травмою він потребував догляду, значних коштів на лікування. В цей час в його сім,ї стали псуватися стосунки між позивачкою та сином, та у січні 2007 року позивачка забрала дітей, покинула квартиру та більше жодного дня не проживала з сином, це було великою травмою для нього, всю опіку над ним вона була вимушена взяти на себе: готувала йому їжу, прала його речі, прибирала квартиру, бо в нього одна рука працювала погано. Він дуже хотів бачити свою доньку, дзвонив їй на телефон, але позивачка та її батьки цьому дуже перешкоджали, як перешкоджали ї їй спілкуватися з онукою. Таким чином, на протязі п,яти років до смерті сина, вона допомагала йому у домашніх справах, доглядала його. Бажання позивачки отримати права власності на спірну квартиру виникало у неї ще при житті її сина, коли вона, доводячись йому жінкою, запропонувала йому укласти з нею договір довічного утримання, який вона не виконувала та 19 грудня 2008 року цей договір було розірвано, всі витрати по його розірванню поніс її син. В березні 2009 року позивачка подала до суду позов про визнання спірної квартири об,єктом права спільної сумісної власності, але потім відмовилась від позову, після смерті сина звернулась до нотконтори з заявою про прийняття спадщини, дізнавшись про відсутність після смерті ОСОБА_2 спадкового майна, вона знов звернулась до суду з теперішніми позовними вимогами. Її син добровільно уклав договір дарування квартири на неї, він був дієздатним, ніколи не визнавався психічно хворим чи обмежено дієздатним. Крім того, даною угодою ніяким чином не порушено майнові права малолітньої онуки ОСОБА_2, бо з січня 2007 року онука взагалі не проживала у спірній квартирі, проживає постійно в будинку батьків позивачки, має окрему кімнату, у вересні 2009 року позивачка зняла дітей з реєстрації в спірній квартирі добровільно та ніколи не намагалася вселитися у спірну квартиру з дітьми майже 5 років та не намагалась відновити житлові права дитини на спірну квартиру, при укладанні угоди дозвіл органу опіки та піклування не був потрібен. Позивачка, знаючи про стан здоров,я її сина, п,ять разів порушували судові процеси проти нього, він завжди вирішував ці спори миром, про що свідчить ухвали про укладання мирових угод та добровільне виконання рішень судів з його боку, намагався до останнього наладити стосунки з донькою та колишньою жінкою, був у відчаю, що його покинула його родина. Вважає необгрунтованим доводи позивачки та просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_6, ОСОБА_7, які діяли на підставі довіренності, кожна окремо, підтримала пояснення відповідачки, просила відмовити у задоволені позову та додатково пояснили, що позиція позивачки та її представників суперечить нормам Цивільного кодексу України, ст. 203 ч.3 передбачає, що зміст угоди повинен відповідати нормам моралі, засадам у суспільстві, але позивачка не оспорює зміст угоди, а ставить питання щодо моральної поведінки учасників угоди при її укладанні, що не відповідає вимогам закону та не може бути підставою для визнання угоди недійсною. Крім того, недієздатність чи неадекватність поведінки ОСОБА_2 не підтверджена ніякими доказами та належними висновками лікарів, таким чином, спроба визнати угоду недійсною з цих підстав суперечить закону, крім того, ставлячи питання щодо визнання угоди недійсною, позивачка не посилається на вимоги ст. 215 ЦК України. Дана угода не суперечить інтересам малолітньої ОСОБА_2 та не порушує її майнових прав, бо з січня 2007 року позивачка добровільно покинула квартиру з дітьми та пересилалась на постійне місце проживання до своїх батьків, а у 2009 році добровільно зняла з реєстрації в спірній квартирі дітей, на момент укладання угоди донька не проживала в спірній квартирі, на протязі п,яти років позивачка не намагалась захистити право на житло, відновити житлові права доньки, органи опіки та піклування - теж, таким чином це право малолітньої дитини не порушено, крім того, відповідно до ст. 64 ЖК України, ст. 405 ЦК України, на момент укладання договору дарування донька ОСОБА_2 не являлась членом родини ОСОБА_2 ОСОБА_2, як власник, розпорядився належним йому майном на свій розсуд, подарував квартиру своїй матері, яка залишалась для нього підтримкою до його смерті.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності, підтримала позовні вимоги та пояснила, що дійсно, на її думку, при укладанні договору дарування у ОСОБА_2 виникла ситуація, що він був вимушений подарувати спірну квартиру матері, але при укладанні цієї угоди дозвіл органу опіки та піклування не потрібен,так як на момент укладання угоди права ОСОБА_2 порушені не були. В той самий час зазначила, що при укладанні даної угоди ОСОБА_2 повинен був врахувати вимоги Закону України "Про безпритульних дітей", Декларацію про права дитини, норми Конституції України, Закону України "Про охорону дитинства".

Допитана у якості свідка ОСОБА_9 суду пояснила, що в спірній квартирі не була, а з 2007 року знає позивачку, займалась з її донькою за адресою, де проживали батьки позивачки у двохетажному будинку, з її слів їй відомо, що у ОСОБА_1 розпалась сім,я , ОСОБА_2 постійно підтримував стосунки з донькою до дня своєї смерті в 2011 році, йому не перешкоджали у спілкуванні з дитиною.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що доводиться батьком позивачці, ОСОБА_2 укладав договір дарування, коли не відповідав за свої дії із-за хвороби, він неадекватно реагував на побутові проблеми, до хвороби він добре ставався до доньки, а потім вона стала його допікати. Він не знає, чому ОСОБА_2 подарував квартиру своїй матері, а не залишив онуці, донька від нього пішла, так як не могла з ним жити, після травми ОСОБА_2 не міг писати, говорити, а розірвання шлюбу було йому потрібно для оформлення договору дарування квартири.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що працювала медичною сестрою, з 2005 року спілкувалась з відповідачкою, яка доглядала сина ОСОБА_2 у лікарні. В 2011 році вона робила йому крапельниці дома. Весь час за ним доглядала його мати, ніколи не бачила жінку, він ніколи не казав про сім,ю, але дуже любив та добре ставився до доньки. У ОСОБА_2 завжди була своя думка, він ніколи не скаржився на матір, його не можливо було переконати в чомусь, якщо він цього не хоче. ОСОБА_2 мав добрий запас слів, не мав вигляд хворого чоловіка, гуляв з собачкою, дивився телевізор, був контактний, але скаржився їй, що йому не дають спілкуватися з донькою.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що доводиться сусідкою ОСОБА_2, знає батьків. Мати подарувала квартиру йому, коли він одружився, але жінка його покинула, коли він після травми став хворіти, він дуже тяжко переживав це та мав надію, що вона повернеться до нього, шукав спілкування з донькою. Всі обов,язки лягли на відповідачку, він надіявся тільки на неї, він завжди був впевнений у своїх батьках, тому і подарував квартиру матері майже через три роки після того, як позивачка його покинула. Він мав ясні думки, на нього важко були тиснути із сторони.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що після травми та хвороби брата, у нього погіршились стосунки з жінкою, позивачкою по справі, ще в 2006 році, а потім вона від нього пішла, але, несподівано, уклала з ним договір довічного утримання, який потім було розірвано з ініціативи брата, потім вона розділила майно з братом, подавала неодноразово різні позову до суду. Коли брат зрозумів, що сім,ї не буде, сам подав на розірвання шлюбу. Брат не потребував додаткового догляду, міг сам себе обслуговувати, мати готувала йому їжу. Йому перешкоджали спілкуватися з донькою. При ньому особисто брат неодноразово пропонував матері подарувати їй квартиру, яку вона подарила йому після його одруження, бо йому неодноразово погрожували батьки позивачки щодо вселення в квартиру сторонніх осіб.

Суд, вислухав думку сторін, вислухав пояснення свідків, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Статтею 202 ЦК України надано поняття правочину - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені у ст. 203 ЦК України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг

цивільної дієздатності. 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і

відповідати його внутрішній волі, 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових

наслідків, що обумовлені ним, 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21лютого 2001 року, належала на праві власності квартира АДРЕСА_2. ( а.с. 39, 92)

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Згідно з особистим рахунком на квартиру АДРЕСА_1 та актом, складеним за участю житлової організації та сусідів, ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_2 не проживають в квартирі з січня 2007 року , особистих речей там не мають ( а.с. 43, 97), на час укладання договору дарування, який є предметом розгляду, в спірній квартирі неповнолітні діти не зареєстровані та не проживають.

15 грудня 2009 року ОСОБА_2 оформив договір дарування квартири АДРЕСА_3 на ім,я ОСОБА_3 ( а.с. 11, 80-86)

ОСОБА_3 зареєструвала право власності на спірну квартиру в БТІ м. Маріуполя 13 січня 2010 року ( а.с.14)

Згідно зі ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір дарування відповідає вимогам ст.ст.717-722 ЦК України, яким врегульовано предмет, форма, зміст договору, права та обов,язки сторін договору та з цих підстав позивач не оспорює даний договір.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що 19 травня 2001 року було укладено шлюб мід ОСОБА_2 та позивачкою ( а.с.20)

06 січня 2002 року від даного шлюбу народилась ОСОБА_2( а.с.18)

Шлюб було розірвано на підставі рішення Приморського районного суду м. Маріуполя та 20 липня 2009 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_14 та ОСОБА_1.( а.с.17)

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року ( а.с.21)

Таким чином, з врахуванням обставин справи та наданих доказів, суд приходить до висновку, що позивачкою та її представниками не доведено, що зміст правочину не відповідає вимогам закону та моральним засадам суспільства, бо сам договір за змістом та формою позивачкою не оспорюється, а фактично позивачка та представники намагаються довести моральність поведінки відповідачки та ОСОБА_2, виходячи із суб,єктивних оціночних понять моралі та правил поведінки даних осіб у суспільстві при укладанні даного договору..

В ст. 203 ЦК не розкривається зміст "моральних засад суспільства", яким має відповідати правочин, однак, на думку суду, у будь-якому разі необхідно уникати розширеного тлумачення цього поняття, адже це може призвести до довільного визнання недійсним правочину, у якому поведінка його учасників не містить ознак істотної суспільної небезпеки. За таких обставин правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, має вважатися не чинним, якщо ці моральні засади у прямій чи загальній формі знайшли своє нормативне закріплення.

Також суд не може погодитись з доводами позивачки, що при укладанні договору дарування квартири, волевиявлення ОСОБА_2 не відповідало його внутрішній волі, бо будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Правові наслідки недотримання вимоги статті 203 ч.3 ЦК України передбачені статтями 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235 ЦК, але позивачка не ставить питання щодо визнання договору дарування недійсним з вищенаведених підстав та норм права, крім того, позивачкою не доведено, що фізичний та психічний стан ОСОБА_2 свідчив проте, що його волевиявлення на момент укладання договору не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Не знайшли свого підтвердження і вимоги позивачки щодо визнання договору дарування недійсним на підставі п.6 ст. 203 ЦПК України. Судом достовірно встановлено, що на момент оформлення договору дарування квартири малолітня ОСОБА_2 не проживала та була знята з реєстрації в квартирі АДРЕСА_4. Факт не проживання дитини в квартирі з січня 2007 року підтверджено як позивачкою, відповідачкою так і документальними доказами по справі, у вересні 2009 року позивачка добровільно зняла малолітню ОСОБА_2 з реєстрації у спірній квартирі та не зверталась до суду за відновленням житлових прав доньки, таким чином це, на думку суду, свідчить про те, що остання не визнавала право на проживання чи володіння житловим приміщенням у спірній квартирі доньки. На час оформлення договору дарування дозволу органу опіки на відчудження квартири не потребувалось та такий дозвіл не надавався. Ці обставини не заперечував і представник третьої особи - органу опіки та піклування Приморської райадміністрації Маріупольської міської ради, хоча в суперечь цій правовій позиції, представник органу опіки та піклування послався на порушення ОСОБА_2 низки законів, які регулюють захист майнових прав неповнолітніх дітей при укладання угод, тощо.

Оспорюючи договір дарування з загальних підстав, позивачка не визначилась, саме з яких підстав необхідно застосовувати двохсторонню реституцію до даної угоди, хоча застосування такої реституції передбачено статтями 218, 219, 220, 221, 222, 226, 227, 229, 233 ЦК.

Не визначеність правової позиції та оспорювання договору з загальних підстав, при відсутності належних доказів, свідчить про не обгрунтованність позовних вимог ОСОБА_1, у зв,язку з чим в їх задоволенні суд відмовляє.

Керуючись ст. 203, 215, 316, 319 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. 10, 60, 61, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 15 грудня 2009 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_16, реєстровий номер 2661 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі до Приморського районного суду міста Маріуполя апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Курбанова Н. М.