Рішення № 31134935, 24.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6663/13 24.04.13

За позовомПриватного підприємства «Топаз-Транс» ДоФізичної особи-підприємця Алещенко Олександра Олександровича Простягнення 52 081,83 грн. Суддя Куркотова Є.Б.

Представники: Від позивачаЮрцев В.С.Від відповідача Істомін І.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Топаз-Транс» (надалі -Позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Алещенко Олександра Олександровича (надалі -Відповідач) про стягнення 52 081,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях №10/12 від 10.12.2012 р. позивач надав послуги з перевезення, а відповідач належним чином своє грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 50 184,45 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 897,38 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.04.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 24.04.2013 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, надав клопотання про зменшення розміру позовних вимог, за змістом якого просив зменшити позовні вимоги на суму часткової оплати заборгованості у розмірі 9 000,00 грн. та про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені на суму 1 897,38 грн. Позовні вимоги з урахуванням клопотань про зменшення розміру позовних вимог підтримав та просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 41 184,45 грн.

На підставі п. 4 ст. 22 ГПК України судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог до прийняття рішення по справі, а відтак має місце нова ціна позову у розмірі 41 184,45 грн. в межах якої вирішується спір у даній справі.

В судове засідання представник відповідача з'явився, надав пояснення по справі, в задоволенні позовних вимог заперечував у повному обсязі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2012 р. сторонами було складено попередню заявку на перевезення вантажу №б/н (надалі - "Заявка"), відповідно до якої позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу по маршруту м. Странчице (Чехія) - м. Баку (Азербайджан).

10.12.2012 р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях №10/12 (надалі - Договір).

При цьому, за змістом позовної заяви, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на умови вказаного Договору, проте суд відзначає, що вказаний Договір укладено пізніше (10.12.2012 р.), ніж Заявка №б/н на перевезення вантажів від 03.12.2012 р., що спростовує посилання позивача на те, що умови вказаного Договору поширюються на спірне перевезення за заявкою №б/н від 03.12.2012 р. за маршрутом м. Странчице (Чехія) - м. Баку (Азербайджан).

Крім того п. 1.3 Договору №10/12 від 10.12.2012 р. передбачено, що детальні умови кожного перевезення зазначаються експедитором у окремих Заявках на експедирування вантажу, з обов'язковим посиланням на даний Договір.

В свою чергу, заявка №б/н від 03.12.2012 р. (наділі - Заявка) не містить посилання на Договір №10/12, а тому є окремим правочином, укладеним в спрощений спосіб.

Факт надання позивачем послуг на виконання умов Заявки підтверджується наявними в матеріалах справи копіями міжнародних товарно-транспортних накладних СМR та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №810 від 25.12.2012 р., підписаним та скріпленим печатками сторін, згідно якого позивач надав, а відповідач прийняв без зауважень послуги із перевезення на суму 50 184,45 грн.

Позивачем за наслідком здійсненого перевезення було виставлено до сплати відповідачу рахунок-фактуру №810 від 25.12.2012 р.

21.02.2013 р. позивачем було складено та направлено на адресу відповідача претензію №2, за змістом якої позивач просив відповідача здійснити оплату спірного перевезення у розмірі 50 184,45 грн.

Відповідач відповіді не направив, грошові кошти не перерахував.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по перевезенню вантажів, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 50 184,45 грн.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що спірна заявка не стосується Договору №10/12 від 10.10.2012 р., доказів укладання її на виконання іншого Договору матеріали справи не містять, а тому правовідносини сторін у даному випадку регулюються умовами заявки.

За своєю правовою природою правочин є договором перевезення, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Главами 64, 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Надання позивачем послуг відповідачу на підставі заявки по перевезенню вантажів підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними СМR (в т.ч. відтисками печаток вантажоодержувачів).

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до Заявки вартість фрахту та умови оплати: 4 750 Євро у гривні, по курсу продажу на міжбанку, оплата 7 днів після розвантаження по копії CMR.

Згідно акту здачі-прийняття робіт №810 від 25.12.2012 р. вартість наданих позивачем послуг із перевезення вантажів становить 50 184,45 грн.

В судовому засіданні представник позивача надав виписку по особовому рахунку підприємства позивача, з якої вбачається, що відповідачем 22.04.2013 р. (тобто, після порушення провадження) частково сплачено суму боргу у розмірі 9 000,00 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, предмет спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмір 9 000,00 грн. відсутній, а відтак провадження у справі в даній частині позову підлягає припиненню на підставі п. 1-1. ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, не відшкодована сума заборгованості відповідача на користь позивача становить 41 184,45 грн. (50 184,45 грн. - 9 000,00 грн.).

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно Заявки оплата настає на протязі 7 днів після розвантаження по копії CMR.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи Заявки та міжнародної товарно-транспортної накладної СМR в графі «вантаж одержано», строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті наданих послуг з перевезення за Договором на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 41 184,45 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 41 184,45 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

В частині стягнення основного боргу у розмірі 9 000,00 грн. провадження у справі підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на відповідача, у тому числі в частині припиненої заборгованості у розмірі 9 000,00 грн., оскільки вказана заборгованість була сплачена відповідачем після порушення провадження у справі.

Стосовно заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката суд відзначає наступне.

На підтвердження понесених витрат позивач надав до суду договір №01-22/03/2013 від 22.03.2013 р. та платіжне доручення №290 від 25.03.2013 р. на суму 4 500,00 грн.

Повноваження адвоката Юрцева Василя Степановича підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №744 від 24.02.2012 р.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Судом встановлено, що Договір про надання юридичних послуг №01-22/03/2013 від 22.03.2013 р. укладений між адвокатом та позивачем, стосується безпосередньо саме цього позову, а оплата у розмірі 4 500,00 грн. проведена у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

До того ж, судом встановлено спів розмірність винагороди за адвокатські послуги обсягам виконаних робіт за Договором.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Алещенко Олександра Олександровича (04123, м. Київ, проспект Правди, буд. 4-А, кв. 100; ідентифікаційний номер 3149511934) на користь Приватного підприємства «Топаз-Транс» (21100, м. Вінниця, вул. Примакова, 72-А; ідентифікаційний код 35200825) суму боргу у розмірі 41 184 (сорок одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 45 коп., судовий збір у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. та витрати на послуги адвоката у розмірі 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.

3. Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 9 000,00 грн. припинити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Є.Б. Куркотова

Повний текст рішення складено та підписано 25.04.2013 р.