Постанова № 31132472, 26.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2013р. Справа № 4454/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Хобор Р.Б.,

судді Клюби В.В.,

за участю секретаря судового засідання Драбчук М.С.,

за участю представників:

апелянта (позивача у справі): Наконечного В.Л.,

відповідача у справі: Рацина Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо 48", м.Тернопіль

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2013р. у справі №2-а/1970/4270/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо 48", м.Тернопіль

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби, м.Тернопіль

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

11.12.2012р. позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо 48", м.Тернопіль звернувся до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної Державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2012р. №0000242250, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2229899,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 557475,00грн., та скасування податкового повідомлення-рішення №0000232250 від 17.07.2012р., яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість на суму 15848,00грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2013р. по справі № 2-а/1970/4270/12 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Сільпо 48" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Сільпо-48" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2013р. по справі № 2-а/1970/4270/12 скасувати у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та прийняти нову постанову, якою вимоги адміністративного позову задоволити повністю.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції, в порушення ст.140 КАС України, не здійснювалось дослідження доказів по справі, що стало наслідком того, що судом встановлено, що ТОВ "ФГ-2011" припинило свою діяльність; в порушення ч.2 ст.11, ч.1 ст.138 КАС України, суд, перевищуючі свої повноваження, зазначив, що Договір купівлі-продажу товарів, що перебували на зберіганні у ТОВ "Фоззі-Фуд", носив безтоварний характер, хоча податковий орган про це в Акті перевірки та під час судового засідання не зазначав; невірно встановивши обставини справи, суд визнав договір поставки № 224-тов від 01.11.2011р. нікчемним, не встановивши умислу посадових осіб ТОВ "Сільпо 48", який вказував на завідому суперечність інтересам держави і суспільства при укладенні договору поставки, та не врахувавши постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.10.2012р.; суд не з'ясував особливості припинення юридичних осіб шляхом злиття, в порушення вимог ч.3 ст.107 ЦК України, вказав, що ТОВ "ФГ-2011" зареєстровано та прийнято на облік ДПС України лише 18.01.2012р. і на час передачі ТОВ "ФГ-2011" товару (12.01.2012р.) Товариство ще не існувало і не було зареєстровано у податкових органах як платник податків, а тому воно не могло виступати як суб'єкт господарських правовідносин.

Відповідачем у справі подано до суду заперечення на апеляційну скаргу, у якому зазначив про невизнання апеляційної скарги, так як судом першої інстанції винесена постанова без порушення норм матеріального і процесуального права, з'ясовано усі обставини, що мають значення для справи, що були підтверджені доказами.

Заслухавши суддю доповідача, представника позивача (апелянта) та відповідача, вивчивши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як встановлено судом першої інстанції та зазначено податковим органом, Тернопільською ОДПІ було проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо 48", результати перевірки оформлено Актом від 15.06.2012р. № 2341/22-50/33198584, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 17.07.2012р. №0000242250, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2229899,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 557475,00грн., та податкове повідомлення-рішення №0000232250 від 17.07.2012р., яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість на суму 15848,00грн.

Перевіркою було встановлено, що станом на 01.10.2011р. на балансі ТОВ "Сільпо 48" перебували товари на суму 11228733,06грн., які, згідно з Договором зберігання, були передані на зберігання ТОВ "Фоззі-Фуд", місце зберігання: м.Київ, вул.Калачевська, 13.

30.11.2011р. між позивачем та ТОВ "Фоззі-Фуд" було укладено Договір купівлі-продажу товару за № 30/11-01Т, що перебував на зберіганні в контрагента, передача товару згідно договору повинна була здійснюватися за місцем зберігання. Згідно даного договору оформлено податкові накладні від 30.11.2011р. на суму 13000000,00грн., в тому числі ПДВ 2166666,65грн., та 01.12.2011р. на суму 474479,68грн., в тому числі 79079,80грн. ПДВ. Оплату за даний товар здійснено покупцем 30.11.2011р. та 01.12.2011р. Отримані кошти позивачем в той же день 30.11.2011р. та 01.12.2011р. одразу ж було назад перераховано ТОВ "Фоззі-Фуд" як "авансовий платіж за товар згідно з Договором №224 від 01.11.2011р.". В зв'язку з цим на отримані кошти, як на авансовий платіж за придбаний товар, ТОВ "Фоззі-Фуд" було оформлено і видано ТОВ "Сільпо 48" податкові накладні від 30.11.2011р. №7002886 на суму 13000000,00грн., в тому числі ПДВ 2166666,65грн., та від 01.12.2011р. №7000001 на суму 474479,68грн., в тому числі ПДВ 79079,80грн., на підставі яких позивачем суми ПДВ було включено до податкового кредиту по податку на додану вартість.

Також, податковий орган в Акті перевірки від 15.06.2012р. № 2341/22-50/33198584 вказує, що ТОВ "Сільпо 48" не здійснювало роздрібну торгівлю товарами, реєстрацію всіх РРО 12.03.2010р. було скасовано і було повернуто в Тернопільську ОДПІ торгові патенти.

Договір поставки № 224-тов від 01.11.2011р. укладений після того, як 07.10.2011р. засновниками ТОВ "Сільпо 48" прийнято рішення про припинення (реорганізацію) ТОВ "Сільпо 48".

21.10.2011р. до Тернопільської ОДПІ подано заяву про припинення платника податків форми №8-ОПП.

При цьому, суму дебіторської заборгованості по перерахованих коштах ТОВ "Фоззі-Фуд" у розмірі 13474479,68грн. у зв'язку з реорганізацією було передано ТОВ "ФГ-2011" згідно передавального акту від 12.01.2012р., проте, ТОВ "ФГ-2011" зареєстровано та прийнято на облік ДПС України лише 18.01.2012р., таким чином на час передачі ТОВ "ФГ-2011" товару товариство ще не існувало і не було зареєстровано в податкових органах як платник податків, а тому воно не могло виступати як суб'єкт господарських правовідносин. Засновником ТОВ "ФГ-2011" є ТОВ "Фоззі-Фуд".

На підставі викладеного в Акті перевірки робиться висновок про нікчемність договору поставки № 224-тов від 01.11.2011р.

Додатково судом першої інстанції вказано, що рішеннями зборів засновників товариства від 31.01.2012р., 26.06.2012р., 04.09.2012р. ТОВ "ФГ-2011" припинило свою діяльність, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №148/1.5 від 16.01.2013р., у ТОВ "Сільпо 48" відсутні будь-які трудові ресурси (в наявності один працівник), відсутні будь-які складські приміщення, транспортні засоби.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із вимогами ч.3 ст.72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Податковий орган в Акті перевірки, запереченні на апеляційну скаргу та ТОВ "Сільпо 48" визнають, що 30.11.2011р. позивачем з ТОВ "Фоззі-Фуд" було укладено Договір № 30/11-01Т купівлі-продажу товару, який перебував на зберіганні у ТОВ "Фоззі-Фуд". На виконання умов даного договору оформлені податкові накладні, здійснена оплата та виникли податкові зобов'язання з ПДВ у ТОВ "Сільпо 48". В суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Проте, податковий орган, виносячи оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважає договір поставки № 224-тов від 01.11.2011р., на підставі якого були здійснені авансові платежі, нікчемним.

Відповідно до вимог ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України, встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а, отже, дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України роз'яснив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п.4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК України ) (п.7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України, має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9).

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У свою чергу, укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в даному випадку мова йде про заподіяння шкоди даним інтересам внаслідок ухилення від сплати податків, являється кримінально караним діянням. Враховуючи викладене, підтвердженням умислу особи на заподіяння державі чи суспільству шкоди може бути лише обвинувальний вирок суду.

В матеріалах справи відсутні докази, які вказували б на наявність у осіб, які підписували Договір поставки № 224-тов від 01.11.2011р. (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) умислу на укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і заподіянням внаслідок цього якоїсь шкоди.

Натомість, у матеріалах справи є чинна постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ "Сільпо 48", винесена 24.10.2012р. оперуповноваженим відділення боротьби з фіктивним банкрутством організації оперативних заходів із скороченням податкового боргу відділу податкової міліції Тернопільської ОДПІ Дзіковичем В.В. Судом першої інстанції вищевказане не було враховано та йому не надано оцінки.

Податковий орган а Акті перевірки вказує, що Договір поставки № 224-тов від 01.11.2011р. укладений після 07.10.2011р., коли засновниками ТОВ "Сільпо 48" прийнято рішення про припинення (реорганізацію) ТОВ "Сільпо 48".

Проте, чинним законодавством України не встановлено обмежень на здійснення господарської діяльності, коли здійснюється реорганізація товариств шляхом злиття з іншими юридичними особами.

Згідно із вимогами ч.2 ст.33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", юридична особа є такою, що припинилась, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно із вимогами ч.4 ст.91 ЦК України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

При цьому, судом враховано те, що податковий орган лише вказує на укладення Договору поставки № 224-тов від 01.11.2011р. після прийняття рішення про припинення (реорганізацію) ТОВ "Сільпо 48", на підставі якого у ТОВ "Сільпо 48" виник податковий кредит з ПДВ, не зазначаючи, що договір поставки від 30.11.2011р. № 30/11-01Т (на підставі якого виникли податкові зобов'язання з ПДВ) теж укладений після прийняття рішення про припинення (реорганізацію) ТОВ "Сільпо 48" - 07.10.2011р.

Судом першої інстанції не враховано, що при дослідженні питання реальності договорів, на підставі яких сформований податковий кредит згідно передоплати, необхідно встановлювати реальні можливості постачальника виконати спірні поставки.

З матеріалів справи видно, що згідно з Договором № 224-тов від 01.11.2011р. постачальником товарів є ТОВ "Фоззі-Фуд", яке використовує торгову марку "Сільпо" та має можливість здійснити постачання товарів на ТОВ "Сільпо 48", подає податкову звітність податковому органу, сплачує податки.

Також, 07.10.2011р. засновниками ТОВ "Сільпо 48" прийнято рішення не про ліквідацію, а про припинення (реорганізацію) шляхом злиття з юридичними особами та обміну часток в статутному капіталі юридичної особи-правонаступника ТОВ "ФГ-2011".

Згідно із правовою позицією Верховного суду України від 20.03.2012р., викладеною у постанові по справі №21-1128во10: "основною умовою віднесення суми витрат, пов'язаних з придбанням товарів, до валових є те, що отриманий товар буде використовуватись у власній господарській діяльності. При цьому часовий період, у який такий товар має бути використаний платником податку у власній господарській діяльності, законодавець не встановлює. Наведене вище свідчить, що у позивача були всі законні підстави та умови для віднесення суми передоплати до складу валових витрат".

Аналогічні висновки можливо зробити стосовно отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість, так як часовий період, у який такий товар має бути використаний платником податку у власній господарській діяльності при здійсненні передоплати за товар, законодавець не встановлює.

Судом першої інстанції невірно було встановлено, що ТОВ "ФГ-2011" припинило свою діяльність, оскільки зазначене Товариство станом на 16.01.2013р. перебувало в стані припинення у зв'язку з реорганізацією.

На час подання апеляційної скарги позивачем (11.02.2013р.) ТОВ "ФГ-2011" є зареєстрованим.

Також, судом апеляційної інстанції враховано, що в результаті перерахування авансових платежів ТОВ "Сільпо 48" у ТОВ "Фоззі-Фуд" виникли податкові зобов'язання з ПДВ, які останнім задекларовані в деклараціях з податку на додану вартість та сплачені до державного бюджету України, що підтверджують банківські виписки.

До того ж, судом першої інстанції в порушення норм матеріального права було зазначено, що суму дебіторської заборгованості по перерахованих коштах ТОВ "Фоззі-Фуд" у розмірі 13474479,68грн. у зв'язку з реорганізацією було передано ТОВ "ФГ-2011" згідно передавального акту від 12.01.2012р., проте ТОВ "ФГ-2011" зареєстровано та прийнято на облік ДПС України лише 18.01.2012р., таким чином на час передачі ТОВ "ФГ-2011" товару товариство ще не існувало і не було зареєстровано в податкових органах як платник податків, а тому воно не могло виступати як суб'єкт господарських правовідносин.

Судом першої інстанції не враховано особливості здійснення припинення юридичної особи в результаті злиття та вимоги ч.3 ст.107 ЦК України, згідно яких передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до листа Держкомпідприємництва України від 13.01.2009р. № 129 "Про порядок проведення злиття юридичних осіб" та з урахуванням внесених змін до ЦК України згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури започаткування підприємництва" від 21.04.2011р. № 3263-VI , які набрали чинності 07.06.2011р., процес державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття проходить у три етапи.

Першим етапом, відповідно до статті 34 Закону про реєстрацію, є внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) запису про рішення засновників (учасників) щодо припинення юридичної особи. Частиною першою цієї статті визначено перелік документів, що подаються державному реєстратору.

Строк заявлення кредиторами вимог, відповідно до положення частини четвертої статті 105 ЦК України, не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Тому, другим етапом є безпосереднє проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, утвореної шляхом злиття, але не раніше двох місяців з дня публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення про припинення юридичних осіб, що зливаються.

Порядок проведення державної реєстрації новоутвореної юридичної особи здійснюється у порядку, встановленому статтями 24 - 27 Закону про реєстрацію. Звертаємо увагу на те, що передавальний акт або розподільчий баланс, відповідно до ч.3 ст.107 ЦК України, повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи.

Третім етапом, що наступає після проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом злиття юридичних осіб, є проведення державної реєстрації припинення юридичних осіб, які припиняються в результаті злиття, що проводиться в порядку, встановленому статтею 37 Закону про реєстрацію, зокрема, частиною першою цієї статті визначено перелік документів, що подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичних осіб.

Передавальний акт ТОВ "Сільпо 48" підписаний 12.01.2012р. Головою комісії з припинення (реорганізації) ОСОБА_3 і затверджений протоколом загальних зборів ТОВ "Сільпо 48" від 12.01.2012р. № С-48/01-2012.

У зв'язку з цим видно, що згідно з вимогами чинного законодавства України є абсолютно законним підписання передавального акту ОСОБА_3 і затвердження його засновниками ТОВ "Сільпо 48", а підписи ТОВ "ФГ-2011" на передавальному акті не повинні бути у зв'язку з тим, що ця юридична на момент підписання передавального акту могла ще не існувати.

Під час розгляду апеляційної скарги представник Тернопільської ОДПІ заявив, що у разі ліквідації ТОВ "Сільпо 48", воно згідно з п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України, повинно було б здійснити постачання товарів та нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ.

Відповідно п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України, у разі, якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Проте, податковим органом не враховано, що ТОВ "Сільпо 48" здійснюється не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття з іншими юридичними особами.

Згідно із вимогами пп.196.1.7 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, операції з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб не є об'єктом оподаткування.

При цьому, згідно із вимогами п.198.5 ст.198 та п.199.6 ст.199 Податкового кодексу України, на випадки проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу, не поширюється ні визнання продажу за звичайними цінами товарів/послуг, що фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу, ні перерахунок сум податкового кредиту у зв'язку із зміною частки використання товарів (послуг) в оподатковуваних і неоподатковуваних операціях.

Також, згідно із вимогами п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України, якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку, не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку, зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання, виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Таким чином, платниками податку, які здійснюють реорганізацію підприємства, податкові зобов'язання не нараховуються, податковий кредит не коригується. Податкові накладні на операції з такої передачі не виписуються, оскільки операція не є об'єктом оподаткування. Підприємство, до якого приєднується інше підприємство в результаті реорганізації, податковий кредит за такою операцією також не формує.

Вищевказаний висновок підтримує, в тому числі, ДПС України у Листі від 06.04.2012 р. № 6140/6/15-3415-19, N 10164/7/15-3417-19.

Статтею 198 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно із вимогами ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо 48" є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.

Керуючись вимогами ст.ст. 158-163, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, ст.ст. 202, 205, 207, 254 КАС України,

суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо 48" задоволити.

2.Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2013р. по справі № 2-а/1970/4270/12 - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо 48" задоволити.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ Тернопільської області ДПС від 17.07.2012р. № 0000242250 стосовно податку на додану вартість.

4.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ Тернопільської області ДПС від 17.07.2012р. № 0000232250 стосовно зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя Р.Б. Хобор

Суддя В.В. Клюба

Повний текст постанови виготовлено 30.04.2013р.