Ухвала суду № 31132336, 24.04.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 року м.Чернівці

Колегія суддів судовоі палати в цивільних справах Апеляційного суду Чернівецькоі області в складі:

головуючого Половінкіної Н.Ю.

суддів Заводян К.І., Бреславського О.Г.

секретаря Скрипник С.В.

за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Сторожинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області про визнання заповіту недійсним та визнання права власності, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 7 березня 2013 року,

встановила:

ОСОБА_1 у січні 2012 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Сторожинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області про визнання заповіту недійсним та визнання права власності.

Зазначала про прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, не видано.

Також вказувала, що внаслідок смерті батька ОСОБА_5 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_5 вчинено заповіт на користь ОСОБА_2, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 5 лютого 2010 року.

Вважала, що заповіт не відповідає волевиявленню ОСОБА_5, оскільки у

Справа №22ц-590 2013 рік Головуючий у 1 інстанції Дячук О.О.

Категорія: 37 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

зв»язку із віком та хворобою останній не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Просила визнати заповіт, вчинений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 5 лютого 2010 року, недійсним та визнати право власності на ? спадщини.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину.

Вказував, що батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за час шлюбу набуто житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Зазначав про право на спадкування за заповітом, вчиненим ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках, який посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6 19 жовтня 2004 року, а також за заповітом, вчиненим ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 5 лютого 2010 року.

Посилаючись на відсутність реєстрації права власності спадкодавців ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на нерухоме майно, просив визнати право власності на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_4, в частині 5/24 житлового будинку літ.А, мансарди літ. Мс, веранди літ.а, ганку літ.а-1, літньої кухні літ.Б, веранди літ.б, сараю літ.В, сараю літ.Г, сараю літ.Д, вбиральні літ.Е, гаража літ.Є, сараю літ.Ж, сараю літ.З, навіса літ.К, огорожі №1, воріт №», криниці №3, що розташовані по АДРЕСА_1, та право власності на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_2, в частині 14/24 житлового будинку літ.А, мансарди літ. Мс, веранди літ.а, ганку літ.а-1, літньої кухні літ.Б, веранди літ.б, сараю літ.В, сараю літ.Г, сараю літ.Д, вбиральні літ.Е, гаража літ.Є, сараю літ.Ж, сараю літ.З, навіса літ.К, огорожі №1, воріт №», криниці №3, що розташовані по АДРЕСА_1, що складає 79/100.

Об»єднано позови в одне провадження ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 1 березня 2013 року.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 7 березня 2013 року позов ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину задоволено частково, визнано право власності ОСОБА_1 на спадщину за заповітом на 5/24 житлового будинку літ.А, мансарди літ. Мс, веранди літ.а, ганку літ.а-1, літньої кухні літ.Б, веранди літ.б, сараю літ.В, сараю літ.Г, сараю літ.Д, вбиральні літ.Е, гаража літ.Є, сараю літ.Ж, сараю літ.З, навіса літ.К, огорожі №1, воріт №», криниці №3, що розташовані по АДРЕСА_1, що складає 21/100, в решті відмовлено.

Позов ОСОБА_2 про визнання права власності на спадщину задоволено, визнано право власності ОСОБА_2 на спадщину за заповітом на 19/24 житлового будинку літ.А, мансарди літ. Мс, веранди літ.а, ганку літ.а-1, літньої кухні літ.Б, веранди літ.б, сараю літ.В, сараю літ.Г, сараю літ.Д, вбиральні літ.Е, гаража літ.Є, сараю літ.Ж, сараю літ.З, навіса літ.К, огорожі №1, воріт №», криниці №3, що розташовані по АДРЕСА_1, що складає 79/100.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 7 березня 2013 року скасувати та увалити нове рішення, яким позов задовольнити, визнати заповіт, вчинений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 5 лютого 2010 року, недійсним, визнати право власності на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, усунути ОСОБА_2 від права на спадкування, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 про визнання права на спадщину та позов ОСОБА_2 про визнання права на спадщину, суд першої інстанції керувався ч.1 ст.1223 ЦК України та дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на спадкування за заповітом внаслідок смерті ОСОБА_7 на 5/24 частин житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, кожний, а непрацездатним вдівцем ОСОБА_5 успадковано незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка), що дорівнює 2/24 частин житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Водночас, встановивши вчинення ОСОБА_5 заповіту на користь ОСОБА_2, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 5 лютого 2010 року, суд першої інстанції зазначив про виникнення у ОСОБА_2 права власності на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_5, на 14/24 частин житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог.

При цьому суд першої інстанції вважав недоведеним неспроможність ОСОБА_5 на момент укладення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

На обґрунтування наведеного суд першої інстанції послався на висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №63 амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії Чернівецької обласної психіатричної лікарні від 1 лютого 2013 року.

Такі висновки суду першої інстанції стверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_2, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на спадщину, обставинами, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначав набуття батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за час шлюбу житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, та право на спадкування за заповітом, вчиненим ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках, який посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6 19 жовтня 2004 року, а також за заповітом, вчиненим ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 5 лютого 2010 року.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 уклали шлюб відповідно актового запису №45 від 9 вересня 1961 року Красноільської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області (а.с.147).

До матеріалів справи приєднано договір між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 купівлі-продажу жилого будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого в с.Красноїльськ Сторожинецького району Чернівецької області, посвідчений Сторожинецькою державною нотаріальною конторою Чернівецької області 20 липня 1972 року, який зареєстрований у Красноільській селищній Раді депутатів трудящих(а.с.173-174).

Вбачається, що ОСОБА_4 вчинено заповіт на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках, який посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6 19 жовтня 2004 року (а.с.58).

На підставі ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

З приєднаної до матеріалів справи спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4 Строжинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області №323/2010 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подано до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, а спадкоємець ОСОБА_5 постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а.с. 47, 52, 56).

Відповідно до ч.1 ст.1241ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

За таких обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на спадкування за заповітом внаслідок смерті ОСОБА_7 на 5/24 частин житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, кожний (12/24 - 2/24) : 2), а непрацездатний вдівець ОСОБА_5 - на половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка), що дорівнює 2/24 частин житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 (12/24 :3 :2).

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_5 на 14/24 частин житлового будинку літ.А, мансарди літ. Мс, веранди літ.а, ганку літ.а-1, літньої кухні літ.Б, веранди літ.б, сараю літ.В, сараю літ.Г, сараю літ.Д, сараю літ.Ж, сараю літ.З, гаража літ.Є, вбиральні літ.Е, навіса літ.К, огорожі №1, воріт №», криниці №3, що розташовані по АДРЕСА_1.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_1, на які є посилання в апеляційній скарзі, про не набуття ОСОБА_5 права на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_4, за відсутності свідоцтва про право на спадщину.

Згідно із ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права на спадщину.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на належність ОСОБА_4 права приватної власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Встановлено, що секретарем виконавчого комітету Красноїльської селищної ради Сторожинецького району Чернівецької області 5 лютого 2010 року посвідчено заповіт ОСОБА_5, яким здійснено розпорядження на користь ОСОБА_2

За змістом ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як роз»яснив Пленуму Верховного Суду України у абз.2 п.18 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров»я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Згідно із п.16 наведеної Постанови заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі щостій ЦК немає відповідного правила.

На підставі ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтересі порушені.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №7 «Про судову практику розгляду цивільних справах про визнання правочинів недійсними» правила ст.225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не можна керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК зобов»язаний призначити судову-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст.212 ЦПК.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2012 року призначена судов-психіатрична експертиза.

За змістом висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №63 амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії Чернівецької обласної психіатричної лікарні від 1 лютого 2013 року ОСОБА_5 на час складання заповіту ознак психічного захворювання та ознак будь-якого тимчасового хворобливого стану психічної діяльності не виявляв. За своїм психічним станом на 11 годину 20 хвилин 5 лютого 2010 року ОСОБА_5 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до п.35 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров»я України від 8 жовтня 2001 року №397, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 березня 2002 року №219/6507, експертом дано відповіді на питання, що поставлені.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення вимог щодо проведення судово-психіатричної експертизи обґрунтовувалось наявністю сумнівів у правильності висновку, пов»язаних з тим, що останній суперечить консультативному висновку невропатолога.

Разом з тим досліджувальна частина висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №63 амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії Чернівецької обласної психіатричної лікарні від 1 лютого 2013 року включає відомості про об»єкти дослідження експертизи, в тому числі консультативного висновку невропатолога, експертну оцінку результатів дослідження.

Висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №63 амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії Чернівецької обласної психіатричної лікарні від 1 лютого 2013 року складений за правилами, встановленими Порядком проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров»я України від 8 жовтня 2001 року №397, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 березня 2002 року №219/6507.

Згідно до положень ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відповідно до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч.1 ст.225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання в апеляційній скарзі на порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, стосуються результатів оцінки доказів.

Між тим, вони суперечать положенням ч.3 ст.212 ЦПК України про те, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги ч.6 ст.147 ЦПК України та роз"яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у п.3 постанови від 30 травня 1997 року №8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", за якими при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, має грунтуватися на всебічному, повному й об"ективному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив і з інших доказів про стан ОСОБА_5 на момент укладення правочину, зокрема, медичної карти

стаціонарного хворого №7120 Сторожинецької центральної районної лікарні Чернівецької області на ім»я ОСОБА_5, амбулаторної карти Красноїльської амбулаторії Сторожинецького району Чернівецької області на ім»я ОСОБА_5

При цьому судом першої інстанції дано оцінку показам свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших щодо психічного стану ОСОБА_5, його поведінки.

Беручи до уваги, що у матеріалах справи відсутні докази про неспроможність ОСОБА_5 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.

За таких обставин cудове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 7 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: