Рішення № 31126601, 18.02.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2/263/86/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Кулика С.В ., при секретарі Антоненко К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних витрат та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до Державної іпотечної установи, третя особа ОСОБА_2 про розірвання договору про іпотечний кредит, договору поруки та іпотечного договору , -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2012 року позивач звернувся до суду з вищезазначеною позовною заяву до відповідачів, в обґрунтування вимог зазначив, що 28.02.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, відповідно до якого банк надав відповідачці у кредит грошові кошти в сумі 257 000 грн., зі сплатою 12 % річних, строком погашення не пізніше 27.02.2021 року. 28.02.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. 19.03.2009 року між Державною іпотечною установою та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого банк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит та іпотечним договором. Станом на 31.03.2012 року у відповідачів утворилась заборгованості в сумі 81 084 грн. 11 коп., яка складається з наступного: прострочені відсотки за користування кредитом - 33 175 грн. 22 коп., пеня за прострочення сплати кредитних коштів - 47 908 грн. 89 коп. Відповідачі попереджались про наявність заборгованості, однак остання до теперішнього часу не погашена. Просять суд стягнути з відповідачів на їх користь зазначену суму заборгованості та судові витрати в розмірі 810 грн. 84 коп.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві в подальшому в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглянути справу за їх відсутністю. Наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачка в судове засіданні не з'явилась, надала до суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутністю, за участю її представника. Крім того до суду від відповідачки 02.10.2012 року надійшла зустрічна позовна заява в якій зазначила, що Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовною заявою до неї про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, не дивлячись на те, що вона до 2010 року умови договору виконувала сумлінно. В квітні 2010 року вона була звільнена з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства. При укладенні договору про іпотечний кредит вона не могла знати, що підприємство, на якому вона працювала буде ліквідовано та вона залишиться без роботи та прибутку. Крім того у зв'язку з світовою фінансовою кризою, яка негативно вплинула на бізнес чоловіка, який є поручителем, вона проти своєї волі не змогла виконувати обов'язки за договором у повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11.09.2012 року з неї на користь позивача була стягнута вся сума заборгованості за договором іпотеки. Банк вимагаючи дострокового повернення кредиту, що передбачено договором, повинен був розуміти, що воно тягне за собою суттєву зміну прав та обов'язків сторін, що втрачає сенс договору. Просить суд кредитний договір від 28.02.2008 року, договір поруки від 28.02.2008 року та іпотечний договір від 28.02.2009 року, укладений між нею та ТОВ «Укрпромбанк» розірвати. Наполягала на задоволенні її позовних вимог та просила відмовити у задоволенні вимог Держаної іпотечної установи у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні у повному обсязі підтримав позицію відповідачів. Крім того додатково пояснив, що на час сплати відповідачами суми в розмірі 2 900 грн., рішення суду не набрало законної чинності, а тому у позивача не було підстав зараховувати ці кошти на погашення витрат понесених в зв'язку зі сплатою судового збору, та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а повинні були бути направлені на погашення кредиту. Просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви та задовольнити зустрічну позовну заяву. В подальшому надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, але з урахуванням наданих заперечень.

Суд дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

28.02.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 239-07071002/ФК-08, відповідно до якого банк надав відповідачці у кредит грошові кошти в сумі 257 000 грн., зі сплатою 12 % річних, строком погашення не пізніше 27.02.2021 року. Для забезпечення зобов'язань по кредитному договору 28.02.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 239-0071002/Zфпор-08, а також 28.02.2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 239-0071002/Zфкіn-08 відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно у вигляді трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1. 19.03.2009 року між Державною іпотечною установою та ТОВ «Укрпромбанк» був укладений договір відступлення права вимоги № 436/08, згідно якого банк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит та іпотечний договір. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11.09.2012 року з відповідачів стягнута сума заборгованості у розмірі 236 175 гривень 93 коп., яка складається з наступного: сума основного боргу 219 499, 04 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 15 193, 77 грн., пеня за прострочення сплачених кредитних коштів - 156, 44 грн., інфляційні витрати - 1 326, 68 грн., а також судовий збір в розмірі по 850 грн. з кожного та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи по 60 грн. з кожного. Відповідно до розрахунку, наданого Держаною іпотечною установою, станом на 31.03.2012 року у відповідачів утворилась заборгованості в сумі 81 084 грн. 11 коп., яка складається з наступного: прострочені відсотки за користування кредитом - 33 175 грн. 22 коп., пеня за прострочення сплати кредитних коштів - 47 908 грн. 89 коп. Відповідачі попереджались про наявність заборгованості, однак остання до теперішнього часу не погашена. Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачі, відповідно до платіжних доручень № 64 від 12.09.2012 року, № 69 від 17.10.2012 року, № 70 від 05.11.2012 року, № 71 від 12.11.2012 року, № 72 від 28.11.2012 року перераховували в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором грошові кошти в розмірі 2 900 грн. , але позивач ці кошти зараховував на погашення витрат понесених в зв'язку зі сплатою судового збору, та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. З письмових заперечень позивача наданих до суду вбачається, що всі розрахунку по нарахуванню відсотків та пені на суму заборгованості зроблені відповідно до умов договору та діючого законодавства України.

Посилання позивача на ч. 1 ст. 534 ЦК України безпідставне оскільки, вона передбачає відшкодування грошових коштів пов'язаних з виконанням рішенням суду, що набрало законної чинності.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з розрахунку позивача, він зроблений виходячи з суми заборгованості 219 499, 04 грн., тому нараховані відсотки в сумі 33 175 грн. 22 коп., пеня в розмірі 47 908 грн. 89 коп. Укладеним між сторонами договором передбачений порядок зарахувань коштів які надійшли від позичальника на рахунок кредитора та п. 2.4. договору де зазначено, що позичальник зобов'язується щомісячно до 28 числа кожного місяця здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі не менше 1647, 44 грн. та сплачувати відсотки нараховані на залишок кредиту. Однак враховуючи те, що сума, яка була сплачена відповідачами, з урахуванням рішення апеляційного суду Донецької області від 11.09.2012 року, не була достатньою для погашення стягнутої суми заборгованості, кредитний договір продовжує діяти до 27.02.2021 року. Відповідачі не погашають заборгованість тому позивач має право вимагати сплати відсотків.

Зазначеним кредитним договором передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, позивальник зобов'язується сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочки, однак не передбачено, що в разі дострокового стягнення суми заборгованості за рішенням суду, позичальник зобов'язаний виплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно перерахованої суми. Крім цього договором не передбачений строк перерахування суми заборгованості в разі дострокового стягнення заборгованості. В розрахунку зазначено, що заборгованість виникла з 28.12.2010 р., а рішення суду набрало чинності 11.09.2011р. Крім того суд враховує, що відповідно до рішення апеляційного суду Донецької області м. Маріуполя від 11.09.2012 року позивачу були видані виконавчі документи, які на даний час знаходяться на виконанні у Жовтневому ВДВС Маріупольського МУЮ в порядку Закону України «Про виконавче провадження», тому питання щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань повинно вирішуватись при виконанні судового рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідачами в судовому засіданні було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Таким чином розмір пені в строк позовної давності складає 30, 17 грн., яка підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимог кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 вказаного кодексу, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Правовідносини між майновим поручителем та кредитором за договором іпотеки регулюються виключно нормами параграфу 6 «Застава» глави 49 Цивільного кодексу України та Законом України «Про іпотеку», спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки, і на ці правовідносини не розповсюджуються норми, які регулюють правовідносини, що пов'язані з порукою, в тому числі щодо припинення поруки. Припинення іпотеки можливе тільки з підстав, визначених ст. 593 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно роз'яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним»від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд дійшов висновку, що вказаний правочин, тобто Договір іпотеки (майнової поруки), вчинено у письмовій формі, з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством (скріплений підписами працівника Банку та печаткою з однієї сторони і підписами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з іншої сторони, посвідчений нотаріусом). Умови договору відповідають положенням ч.1 ст. 628 ЦК України про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Таким, чином Договір майнової поруки підписано сторонами на добровільних засадах та відповідає їх намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед Іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині встановленій іпотечним договором. Пунктом 6.4 Договору майнової поруки встановлено, що сторонами визначено порядок задоволення вимог Іпотекодержателя із вартості предмета іпотеки в позасудовому порядку.

З вищевикладеного вбачається, що у разі задоволення вимог Іпотекодержателя із вартості предмета іпотеки у позасудовому порядку буде проводитися незалежна оцінка предмету іпотеки.

В подальшому, в порядку ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та боржнику, письмову вимогу про усунення порушення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини стосовно того, що при укладенні спірного Договору іпотеки (майнової поруки) банком порушені вимоги ст. 11 Закону України «Про іпотеку» та вимоги цивільного законодавства України, на які посилається ОСОБА_1 та її представник як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Тому позовні вимоги щодо визнання договорів іпотеки (майнової поруки) недійсними не ґрунтуються на законі, суд прийшов до висновку, що у їх задоволенні слід відмовити.

Згідно з ст. 559 ч.1 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, є фіктивним і його недійсність передбачена ст. 234 ЦК України. Проте, як зазначається у п. 24 постанови Пленуму ВСУ, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Це означає, що у разі коли одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути визнаний фіктивним.

Відповідачі не надали суду доказів на підтвердження наявності між сторонами договору поруки умислу на укладення фіктивного правочину.

Як на правову підставу визнання договору поруки недійсним позивач посилався на ст.ст. 215 та 229 ЦК.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення, встановлених ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 229 ЦК судом може бути визнаний недійсним правочин, якщо особа, яка його вчинила, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму ВСУ особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також під час розгляду справи суду не надано доказів на підтвердження наявності обставин, що тягнуть визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 229 ЦК, так само як і тих, що свідчили б про порушення сторонами вимог ст. 203 цього Кодексу, тому у задоволені вимог про розірвання договору поруки також не підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладене суд приходить до висновку, про те, що оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порушили умови виконання кредитного договору, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме з урахуванням того, що відповідно до рішення апеляційного суду Донецької області від 11.09.2012 року з відповідачів стягнута сума заборгованості за кредитним договором, відсотки та пеня, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь позивача суму додатково нарахованих відсотків в розмірі 33 175 грн. 22 коп., у зв'язку з тим, що позов задоволено частково з відповідачів також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 331 грн. 75 коп.

Керуючись , ст.ст. 10,11,60, 81,88, 213, 215 ЦПК України, ст. ст. 509, 549, 625, 1054, 1050 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних витрат - задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_1, та ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_2 на користь Державної іпотечної установи (бул. Лесі Українки, б. 34, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 33304730, МФО 300465 п\р 26506301869 в ПАТ «Державний ощадний банк України») суму нарахованих відсотків в розмірі 33 175 грн. 22 коп., та витрати за сплату судового збору у розмірі 331 грн. 75 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до Державної іпотечної установи, третя особа ОСОБА_2 про розірвання договору про іпотечний кредит, договору поруки та іпотечного договору - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя С.В. Кулик